Наташа Влащенко - Кража, или Белое солнце Крыма

Работа над этой книгой была одной из самых сложных творческих задач в моей жизни. Многие фигуранты этой хроники не договаривали, комментируя истинное положение дел во время аннексии 2014-го, кто-то просто не хотел вспоминать те дни. Так, ныне покойный генерал-полковник Геннадий Воробьев говорил мне устало по телефону: «Я только отошел после люстрации, хочу спокойно работать!». Он не хотел вспоминать, я не стала настаивать… До сих пор не знаю — правильно ли это? Генерал армии Степан Полторак, имеющий непосредственное отношение к событиям, встречаться отказался.

Достаточно непросто шла работа с главой РНБО Александром Турчиновым. Поначалу Александр Валентинович дал довольно эмоциональное интервью, аудиофайл которого хранится в моем архиве. Но потом бывший в 2014 годуй, о. Президента Александр Турчинов пожелал, чтобы интервью превратилось в официальный комментарий, который и вошел в окончательный вариант книги.

Мне бы хотелось, чтобы читатели этой книги также учли тот факт, что подавляющий массив документов по Крыму по сей день является государственной тайной, результаты деятельности специальной комиссии не опубликованы, никто не осужден и не наказан. Из этого следует только одно: на момент завершения работы над книгой — март 2017 года — украинское общество так и не получило исчерпывающего ответа на вопрос, что произошло в Крыму в феврале-марте 2014 года.

В последнее время в прессе и на ТВ о Крыме говорят все меньше. Иногда меня охватывало отчаянье, и огромным вопросительным знаком всплывал вопрос: «А зачем она вообще нужна, моя книга?» Но, как говорится, в известной Книге, делай, что должно, и будь, что будет.

Я благодарна всем, кто нашел время для разговора со мной, кто помог провести это скромное исследование, всем СМИ и авторам, чьими материалами я воспользовалась.

Очень надеюсь, что когда-нибудь мы вернемся в Крым или он вернется к нам — как часть нашей Родины, часть Украины. Мысль об этом дала мне силы дописать эту книгу до конца.

Директор Національного інституту стратегічних досліджень, академік HAH України Володимир Горбулін презентував аналітичні матеріали.

Українсько-російські відносини мають довгу і суперечливу історію, яка нараховує сотні років. Основним її змістом є прагнення Московії та її спадкоємців — Російської імперії, Радянського Союзу та Російської Федерації — унеможливити становлення незалежної держави Українського народу — повноправного члена європейської співдружності націй.

Набуття Україною незалежності у 1991 році в результаті розпаду СРСР від початку розглядалося і розглядається російською елітою як прикре історичне «непорозуміння», яке повинно бути якнайшвидше виправлене. За визначенням В. Путіна, цей розпад — «найбільша геополітична катастрофа XX століття». Події 2014–2015 років довели, що така точка зору знаходить широку підтримку у всіх прошарках російського суспільства. Навіть у січні 2016 року згідно з результатами соціологічних опитувань 64 % росіян підтримують агресію проти України.

У свідомості кремлівського керівництва і значної частини населення Росія оточена ворогами, які прагнуть захопити російські природні ресурси. Провідну роль у цій «глобальній змові» відіграє Захід на чолі зі США. Для того щоб вистояти у фантомному протистоянні, Росія, на переконання керівництва РФ, повинна за будь-яку ціну відновити контроль над втраченими територіями СРСР і «соціалістичного табору». Ключовим завданням є захоплення України, яке повинно кардинально збільшити російські демографічні, політичні, економічні, військові та інші ресурси. В ірраціональній картині світу «кремлівських мрійників» відновлення контролю над Києвом — літописною «матір'ю городів руських», столицею і прабатьківщиною східнослов'янського православ'я є життєво важливим інтересом Росії.