Д. Журавльов - 100 ключових подій української історії

На ранок 16 серпня козаки взяли Зборів, поставили біля церкви кілька гармат і почали обстрілювати ворожий табір і переправу. Хмельницький вишикував військо трьома великими загонами і почав бій. Двічі козаки вривалися на вали польського табору на лівому березі Стрипи, але їх відбивали німці та озброєна челядь. У другій половині дня бій було припинено, почалися переговори, що скінчилися 17 серпня укладенням Зборівської угоди, виплатою споминків татарам і відступом королівського війська до Глинян. Козаки здобули повну юрисдикцію в 3 воєводствах (Київському, Брацлавському і Чернігівському), 40-тисячний реєстр, повну амністію для учасників повстання, на території козацьких воєводств не могло квартирувати коронне військо, селитися іудеї та єзуїти, київський митрополит отримував місце в річпосполитському сенаті (насправді допущений не був). Місто Чигирин оголошувалося особистим володінням Б. Хмельницького.

Результати битви історики оцінють по-різному – від неповної (чи навіть повної) перемоги українсько-татарського війська до… катастрофічної стратегічної поразки, яка не дала змоги побудувати окрему державу для всього українського населення, а не лише вигідну для козаків і старшини автономію (М. Грушевський). Так само по-різному розглядають причини раптового початку переговорів – від бажання перш за все самого Хмельницького «зберегти обличчя» короля для переговорів про статус козацької України в складі Речі Посполитої до підлої зради ханом свого союзника, який був змушений піти на ці переговори. У будь-якому разі в суто військовому плані Хмельницький переконливо виграв кампанію 1649 р., до того ж уперше закріпивши її помітним політичним результатом – Зборівською угодою, яка оформила територіальну автономію козацької України і стала певним зразком для всіх майбутніх подібних угод козацьких гетьманів і монархів.

Добре відома в Україні битва, яка найчастіше змальовується як чергова блискуча перемога Хмельницького (і є часто приводом до критики його татарських союзників, роль котрих у художній, науково-популярній літературі, підручниках іноді взагалі зводиться до мінімуму або змальовується як суто негативна через взяття ясиру). У Зборові з 1993 р. активно діє музей битви, планується створення заповідника «Поле Зборівської битви», у 2002–2005 рр. було проведено розкопки поля Зборівської битви.

28 червня – 10 липня (18–30 червня за старим стилем) 1651 р., район міста Берестечко (Горохівський район Волинської області), сіл Пляшева та Острів Радивилівського району Рівненської області, неподалік місця впадіння річки Пляшівка в річку Стир.

Верховним головнокомандувачем війська Речі Посполитої був король Ян II Казимир, серед командувачів відзначимо великого коронного гетьмана Миколая Потоцького, польного гетьмана Мартина Калиновського, Станіслава «Реверу» Потоцького, Єремію Вишневецького, досвідченого артилериста Сигізмунда Пшиємського (бл. 1610–1652; ветеран Тридцятирічної війни, воював у складі французької та шведської армій, з 1649 р. польний писар коронний, з 1650 р. генерал артилерії коронної, один із головних польських героїв Берестечка, загинув у різанині полонених після битви під Батогом).

Козацьким військом керував Богдан Хмельницький, як і раніше, головну роль у його штабі відігравав Іван Виговський, на чолі полків стояли досвідчені полковники Матвій Гладкий (?–1652; учасник битв 1648 р., наказний гетьман у ході битви під Берестечком, їздив з посольством до Варшави, не погодився з укладенням Білоцерківського миру 1651 р. і був страчений Хмельницьким); Філон Джалалій (Джеджалій,? – після 1658; можливо, татарин, сотник реєстровців перед Хмельниччиною, ініціатор переходу реєстрової флотилії на бік Хмельницького перед битвою на Жовтих Водах, згодом полковник кропивенський, черкаський, заслужений козацький воєначальник і дипломат); Мартин Пушкар (бл. 1600–1658; досвідчений запорожець, у 1648–1658 рр. полковник полтавський, учасник боїв під Вінницею 1651 р., битви під Охматовом 1655 р., претендував на булаву після смерті Б. Хмельницького, 1658 р. підняв заколот проти І. Виговського, вбитий у бою); Антон Жданович (? – після 1660; шляхтич герба «Ястржембець», у 1650-х рр. полковник київський, учасник битв 1653–1655 рр., 1657 р. наказний гетьман над військом, що діяло спільно з трансільванським князем Юрієм II Ракоці. Учасник Конотопської битви, 1660 р. потрапив до московського полону); Іван Богун (Федоренко, бл. 1618–1664; зі шляхетської родини, козакував на Слобожанщині, після 1649 р. полковник кальницький і паволоцький, відзначився в боях під Вінницею на початку 1651 р., учасник битв під Батогом, під Фінтою, Жванецької кампанії, битви під Охматовом 1655 р., можливо, найталановитіший воєначальник Хмельницького); Михайло Громика (?–1651; зі шляхти, з 1649 р. полковник білоцерківський, учасник битв під Корсунем, Зборовом, один із прихильників Білоцерківської угоди 1651 р., убитий під час повстання невдоволених випищиків з реєстру); Йосип Глух (?–1655; у 1648–1655 рр. полковник уманський, разом із Богуном розбив Калиновського в боях під Вінницею навесні 1651 р., брав участь у битві під Батогом 1652 р. та в молдавському поході 1653 р., 1655 р. обороняв Умань від поляків). Татарами, союзниками Богдана, командували хан Іслам-Гірей III, калга (помічник хана і перший престолонаступник у Кримському ханстві) Крим-Гірей (?–1651), Мурад (?–1651; брат Іслам-Гірея), нурадін-султан Аділь-Гірей (1617–1672), Тугай-бей.

Кампанія 1651 р. розпочалася взимку зі спроб М. Калиновського знищити козацькі гарнізони на Брацлавщині. Після перших успіхів (загибель полку Д. Нечая) польного гетьмана зупинили І. Богун та Й. Глух. Обидві сторони ретельно готувалися до літньої кампанії, яка мала стати вирішальною в ході затяжної війни козаків проти Речі Посполитої. Війська останньої під Берестечком становили близько 20 тис. кінноти, до 12 тис. доброї піхоти, 2 тис. драгунів, понад 30 тис. піших і кінних шляхтичів посполитого рушення, до 10 тис. слуг. Коронне військо мало 95 гармат.

Хмельницький мобілізував на війну 13 реєстрових полків (до 40 тис. добре навченого козацтва), закликав велику кількість (кілька десятків тисяч) погано навченої «черні». Хан привів до 30 тис. татар. Кількість гармат у козацькому війську невідома.

Річпосполитські воєначальники непогано вивчили особливості військового мистецтва козаків, протиставивши йому останні досягнення європейської військової науки – «шведське шикування». Артилерія стояла попереду, гусари, панцирні й татари – на флангах війська, кіннота посполитого рушення прикривала тил війська. Козаки використовували свій традиційний тришереножний стрій піхоти, який дозволяв швидко перезаряджати мушкети та самопали; їхня кіннота стояла на флангах. Складний болотистий та лісистий рельєф місцевості ускладнював завдання для будь-якої сторони, яка розпочала б атаку, а надто для татар з їхньою схильністю до маневрів і обстрілу ворога здалеку з луків.