Д. Журавльов - 100 ключових подій української історії

Восени 1024 р. (місяць невідомий) Ярослав напав на землі брата, дочекавшись підходу загону Хакона і, можливо, обложивши Листвен. Мстислав підійшов до міста і почав готуватися до битви, причому, якщо вірити літопису, він свідомо пішов на нічний бій (що для Русі та її сусідів нетипово). Під час сильної грози військо чернігівського князя атакувало і, вимотавши варягів у центрі в ході довгого бою, розбило фланговим ударом дружинників Мстислава (можливо, кінних). Ярослав Мудрий та ярл Хакон ледь урятувалися втечею до Новгорода.

Імовірно, обидві сторони зазнали великих втрат. Особливо постраждало сіверянське ополчення Мстислава та варяги-найманці Хакона. Переговори, що розпочав Мстислав майже одразу після своєї перемоги, також свідчать про його чималі втрати. Політичним наслідком Листвена стало фактичне закінчення усобиць між синами Володимира, оформлення 1026 р. діархії – фактичного поділу Русі по Дніпру між Ярославом і Мстиславом за умови формального старшинства Ярослава. Цей поділ проіснував до смерті безпотомного Мстислава 1036 р.

Кривава битва під час буремної «горобиної ночі» – апофеоз братовбивчої усобиці – запам’яталася руським співцям, серед яких міг бути легендарний Боян (є згадка в «Слові о полку Ігоревім»). Можливо, цим пояснюється відносно розлогий, цікавий опис події в «Повісті минулих літ». Згадували битву й автори XIX–XX ст.: О. К. Толстой (створив виразний образ грізного сліпого воїна-берсерка у вірші «Гакон Сліпий»), А. Ладинський.

За традиційною літописною версією – 1037 р., за новгородським літописом – 1017 р., за новітньою спробою деяких київських істориків змінити датування на основі написів (графіті) на стінах собору – будівництво почалося в листопаді 1011 р., було завершене 1018 р.; місто Київ.

Ярослав Володимирович Мудрий; можлива, але не доведена участь його батька Володимира Святославича.

Головним політичним і культурним зразком для православного світу була Візантія та її столиця-мегаполіс Константинополь, розбудований у VI ст. імператором Юстиніаном Великим. Собор Святої Софії (Премудрості Божої) був сакральним центром імперії, уособленням божественної й земної влади і краси, він став взірцем для подібних будівель поза Візантією (майже тисячу років був найбільшим християнським храмом світу). На Русі в другій чверті XI ст. успіхи християнізації були підкріплені кампанією побудови трьох величних Софійських храмів – у Києві, Новгороді та Полоцьку. Ініціаторами виступили Ярослав Мудрий у Києві, його син Володимир у Новгороді (будівництво велося за підтримки і в присутності Ярослава та його дружини Інгігерди) й онучатий племінник київського князя Всеслав Брячиславич, зацікавлений у зростанні престижу полоцької гілки Рюриковичів, – у Полоцьку. Паралельно Київ отримав ще один символ імперської величі – Золоті ворота з надбрамною церквою і, можливо, бронзовими скульптурами, вивезеними Володимиром з Херсонеса (аналог Золотих воріт у Константинополі).

За умов існування в Києві чималої Десятинної церкви, заснованої Володимиром, побудова нового собору була викликана аж ніяк не переповненістю вже існуючих храмів віруючими: за умови двовір’я тогочасні церковні автори скаржилися на те, що церкви стоять напівпорожні через те, що навіть мешканці міст, де християнізація відбувалася швидше, ніж у селах, не квапляться відвідувати їх. Можливо, за Володимира Святославича були закладені якісь перші будівлі навколо майбутнього собору, проте згодом під час княжої усобиці 1015–1018 рр. будівництво навряд чи велося. Непростий початок князювання Ярослава Мудрого, боротьба за владу з братами Святополком, Мстиславом, племінником Брячиславом Полоцьким, війни з Польщею, печенігами вимагали від князя рішучих дій не лише на полі бою, але й в ідеологічній царині. За таких умов будівництво Софії виглядає перш за все талановитим політичним кроком.

Київська Свята Софія являє собою класичний п’ятинефний хрестовокупольний храм, побудований невідомими візантійськими архітекторами, оздоблений візантійськими і, можливо, окремими руськими майстрами за допомогою мозаїки (збереглося 260 м2), фресок (збереглося 3 тис. м2), різьблення. Храм із граніту, кварциту і давньої цегли (плінфи) первісно був увінчаний 13 верхами з башнями, вкритими свинцем. Собор був побудований одночасно з галереями, що його оточують, і лише хрестильня, вбудована в західну галерею, створена в середині XII ст. Собор зазнавав сильних руйнувань під час вторгнення до Києва князя Андрія Боголюбського 1169 р., монголів 1240 р., татар 1416 та 1482 р., неодноразово відбудовувався і ремонтувався (зокрема, П. Могилою та І. Мазепою), тому сучасний зовнішній вигляд храму – бароковий, кінця XVII ст.

Собор як головний храм держави відігравав роль духовного, політичного та культурного центру Київської митрополії навіть після того, як Київська Русь залишилася в далекому минулому. Під склепінням Софії відбувалися урочисті посадження на великокняжий престол, церковні собори, прийоми послів, затвердження політичних угод, при соборі велося літописання, було створено першу відому на Русі книгозбірню («бібліотека Ярослава Мудрого») та школу. Собор містить десятки поховань князів, митрополитів, унікальні мозаїки та фрески включно з портретними зображеннями, понад 300 написів-графіті включно з автографами князів тощо.

1934 р. було створено Софійський історико-культурний заповідник (нині Національний заповідник «Софія Київська»), Софія стала першим об’єктом на території України, включеним до списку Світової спадщини ЮНЕСКО, хоча святкування її тисячоліття 2011 р. мало дискусійний характер. Тривають також суперечки щодо того, чи залишатися давній окрасі Києва музеєм, і якщо ні, то якій конфесії має належати собор. Побудові собору присвячена українська ювілейна монета, він (разом із портретом Ярослава Мудрого) зображений на українській купюрі номіналом 2 гривні.

Похід руських князів на половців відбувся протягом лютого – березня 1111 р., битви – 24 та 27 березня, перша – в районі потоку Дегія (неподалік половецьких міст Шарукань та Сугров), друга, вирішальна – на річці Сальниця. Місцезнаходження згаданих міст та річок вкрай спірне, можливо, район сучасних міст Зміїв та Ізюм і низки невеликих річок – правих приток Сіверського Дінця.