Володимир Вiнниченко. - Сонячна машина

Граф Елленберг злегка знизує плечима: але ж спроби вже були, результат який – вугiль розграбували, позабирали собi, та й i одi.

– Боронитись. Тодi стрiляти. Але не купкою з десятьох-двадцятьох чоловiк. Набрати десятками тисяч "Друзiв Ладу". Але не для терору. Для працi Можете це? Найдеться таких? Добре. Перший записуюсь. Для терору – нi. Для принца Георга – нi. З терору нiчого не вийде. Нiчого. Безнадiйно.

Граф Елленберг скоса оглядає важку, схилену до вогню за-чучверсну голову. "Для принца Георга – нi". В цьому вся причина. Через це й "нiчого не вийде". Бiдний Мертенс – розумiється, не йому конкурувати з тим сiрооким орлом хижаком.

Граф Елленберг iще трошки сидить, потiм зiтхає, пiдводиться й простягає руку пановi Мертенсовi. Треба йому йти вже. Але вiн дуже просить пана… пана Мертенса тримати в тайнi говорене тут. Справа дуже важна.

Пан Мерiенс мовчки, не дивлячись, тикає куцу, колись таку страшну руку колись такому побожному графовi Елленберговi й нахиляється знову до вогню.

А граф Елленберг щiльнiше застiбає пiднятий комiр пальта, натовкмачує тут-таки в хатi капелюш i не навшпиньках задумливо й помалу виходить.

Вогник же собi шепеляво щось шепоче, розповiдає вiчну стару казку.

Фрiдрiх Мертенс довго сидить важкою круглою купою з застиглим гiрким i мудрим усмiхом у пукатих, великих, стомлених очах. Потiм трудно пiдводиться, бере з шафи шматок зеленої жуйки, ковтає, запиває водою, що вiдгонить мулом i листям, лягає нероздягнений на лiжко й покриває голову подушкою.

Принц Георг не робить площини для спорту нi на мiсцi бузкової алеї, нi на нiякому iншому мiсцi. З самого раннього ранку вiн виїжджає з дому й приїжджає тiльки пiзно ввечерi. Але не конем виїжджає, а старовинним двоколесом, якого одного дня привiз iз собою. I принцеса вже не ходить з ним у сад, не ходить веселим безжурним кроком, спираючись йому на руку перед вiкнами лабораторiї. Доктор Рудольф може не турбуватися за свiй бузок – нiкому вiн не потрiбний i не цiкавий: хутко-хутко не буде тут тих, що робили на нього замах. Хутко-хутко вони вилетять iз цього дому в своє гнiздо. Дбайливо, енергiйно, невтомно десь звиває його сiроокий орел. А де саме – нiкому невiдомо, навiть панi Штор, до якої принцеса так мило й тепло ставиться. Куди їздить принц Георг, що робить там – мовчить про це князiвна Елiза.

Мiг би, мабуть, щось сказати граф Адольф, який знов частенько почав навiдуватись до принцеси Елiзи. Часом вечорами вони довго сидять утрьох i про щось тихо, але гаряче гомонять. Та воно таки так! графовi Адольфовi краще знати, де, що й як, а принц Георг чужий же тут. Мабуть, вони волiли б усе ж таки кудись на пiвдень виїхати з Берлiна, так чим же його виїхати? Конем? Але ж холод, iде зима, переночувати нема де в дорозi. До весни, десь, зiв'ють собi тут гнiздо, а там перелетять у теплi краї.

Доктор Рудольф нiчого не вiдповiдає матерi на її справедливi мiркування – розумiється, перелетять, про що ж тут може бути мова. Чому б їм не перелетiти?

I нудно-нудно, шипуче посвистує собi крiзь губу, ходячи по лабораторiї та грiючи померзлi пальцi в кишенях.

А Макс так той зовсiм нiчого не слухає, та й не хоче слухати. Лежить у спальнi на канапi й читає невiдривне свої дурнi старi романи. Приходить графiвна Труда, приходить така свiжа, мила, весела, так славно з ним жартує, так легко, безжурно смiється, аж тепло її слухати, аж хочеться й собi хоч раз ясно й легко засмiятись, а Масi лежить, морщить нiс, очей не вiдриває вiд дурних, нiкчемних романiв i хоч би з увiчливостi щось одповiв ласкавiй дiвчинi. I нiщо, нiщо його не цiкавить. Нагорi в домi трохи не сталося вбивства: друкар застав свою кохану з одним iз малярiв – i таке там пiднялося, нагорi, що аж старий граф хотiв iти втишувати: крик, вереск, гуркiт меблiв, хрип, гарчання, тупiт нiг, гупання тiл. Тепер малярi забирають свої фарби, машинки й збираються мандрувати до Iталiї.

Макс лежить i не слухає.

Графiвна Труда цiкавiше розповiдає: по вулицях Берлiна помiтний якийсь чудний, дивний рух. Якiсь люди то кiньми, то на двоколесах дiловито кудись їздять. Дiловито, швидко, з якоюсь метою. О, зовсiм не по траву й не по дрова! Абсолютно нi! Та навiть на моторових двоколесах Труда бачила! Серйозно, серйозно, на моторових! Що може це значити?!

Доктор Рудольф iзнизує плечима: хто його знає. Але Макс i плечима не знизує – не слухає, не чує, не вiдповiдає.

I графiвна Труда бере панi Штор пiд руку й веде її геть од цих нудних, слабодухих, розквашених мужчин. Фе, сором їм!

Нi, нi, площинки для спорту принц Георг не вишукує вже для принцеси Елiзи. Iнша площа й iнший спорт маь бути. Величини i страшний спорт: то переможе у велетенськiй борнi-воля, дух, людяне чи матерiя, черево, тваринне?

Так стоїть питання у принца Георга й принцеси Елiзи. Не до площинок тут. Ворог – сильний, лабетистий, цупкий. Сонячна машина – отрута сильна, прониклива до мозку всiєї iстоти людини – роз'їдає волю, розум, честь, обгортає душу сонним чадом. Треба стьобати, колоти, струшувати, треба палити уяву вогнем минулого, треба слiпити фарбами майбутнього, щоб найрiднiшi, найближчi душi пробудити вiд чаду проклятої Машини.

Принц Георг щовечора вертається зеленкувато-блiдий вiд утоми, колючоокии од роздратовання, але сталевий i пружинистий вiд загострення волi. Батальйони ростуть – записано три тисячi двiстi "Друзiв Ладу". Але страшно трудно вишукувати своїх: усi ж покидали свої помешкання, порозпорошувались, позалазили в нори. Треба вiд одною до другого, треба непомiтно для сонцеїстiв, треба надзвичайно обережно. Склади зброї вже в руках, вже пiд охороною "Друзiв Ладу", вже наготовi. Але хто знає, чи не зруйнує весь план якась непередбачена дрiбниця, чи не злякає передчасно людську отару, не викличе перед реченцем панiки й одчаю в неї. Ех, треба, треба позаарештовувати й понищити всiх так званих проводирiв, а насамперед отого кривого доктора Штора.

Але принцеса Елiза рiшуче проти цього. Не можна. Непотрiбно. Зайве. Рiч не в якихсь кривих докторах, а в батальйонах. Нiякий кривий доктор нiчого не зробить, коли органiзацiя батальйонiв пройде добре, коли маса буде захоплена зненацька, рiшуче, iрiзно. Коли загримлять гармати й уся зброя буде в руках "Друзiв Ладу", що можуть зробити якiсь кривi доктори и усi проводирi?

I так само принцеса Елiза рiшуче стоїть за те, щоб принц Георг якомога конспiративнiше поводився, щоб маса абсолютно не знала, хто є душею всiєї справи Комiтет "Друзiв Ладу" – от i все. А пiсля перемоги – о, тодi iнша рiч!

Iз цим i принц Георг мусить згодитися. Дiйсно, яка йому користь од перемоги, коли якийсь дикий сонцеїст уб'є його? I яка користь принцесi, коли його не буде? Невiнчаною вдовою сумно радiти?

I граф Елленберг теж iз цим дуже-дуже згоджується Хто знає, що буде? Перемога нiби безсумнiвна. А раптом – невдача? Тодi ж сонцеїсти, ця худоба, ця розлючена отара, на дрiбнi шматки роздере всякого, хто робив замах на її тваринне життя, на її жуйку.