Олег Авраменко - Реальна загроза

— Але ж мене взяли, — зауважив я.

— Як виняток, — сказала Топалова. — І так уже склалося, що нянчитися з тобою потреби немає. Ти закінчив коледж уже цілком підготовленим пілотом; ти володієш тією зрілою майстерністю, яка звичайно приходить лише з роками. Тільки не сприймай це як лестощі, я просто констатую факт. Ми літали разом, я бачила тебе в роботі. Ти не демонстрував нічого надзвичайного, не виконував карколомних трюків, які так полюбляють смакувати в кіно й на ігрових симуляторах, але яким немає місця в реальності. Ти просто робив свою справу, керував кораблем спокійно і впевнено, як досвідчений професіонал. Учора ввечері я переглядала запис польоту, це мій обов’язок як першого пілота. Так от — протягом усієї вахти ти не припустився жодної помилки, навіть найдрібнішої.

— Коротше, ти самородок, — підхопив Вебер. — І от що я тобі скажу, Александре. Якщо твій перший успіх не запаморочить тобі голову, якщо ти й далі працюватимеш над собою, то в майбутньому зможеш стати льотчиком екстра-класу, які з’являються лише раз на десять або двадцять років. Таким, як капітан Павлов. Таким, якими були коммодор Йенсен і адмірал Шнайдер.

Від несподіванки я похлинувся кавою й закашлявся. Топалова спохмурніла, а на вустах Вебера промайнула безтурботна усмішка.

— Здається, ти шокований порівнянням зі Шнайдером? А дарма. Людська особистість багатогранна, і не можна розглядати її лише під одним кутом зору. Тим більше таку непересічну особистість як Бруно Шнайдер. Авжеж, він був фашистом. Та це в жодному разі не перекреслює того факту, що він був найвидатнішим пілотом свого часу… І ще одне. Коли при наших старших випливе ім’я адмірала Шнайдера, раджу тобі бути обережним і утриматися від різко негативних характеристик типу „фашизм“, „путч“, „хунта“ тощо. Інакше ризикуєш зажити собі багато недоброзичливців.

— Чому?

Вебер недбало стенув плечима.

— Та тому, що верхівка Корпусу аж кишить його колишніми соратниками. Як думаєш, що сталося з учасниками заколоту? Так, лідерів запроторили до в’язниці, дехто з них ще й досі не відсидів свій термін. Частину старших і молодших офіцерів просто потурили зі служби. Рядовий і сержантський склад, за деяким винятком, амністували — адже вони, по суті, лише виконували накази начальства. Та залишалася ще досить численна група військовослужбовців, які надто загрузли у змові, щоб отримати повну амністію, але й не заслуговували на в’язницю чи звільнення. Тому їм запропонували перевестися з Військово-Космічних Сил до Астроекспедиції, де їхні політичні переконання не становили небезпеки для суспільства. Більшість, зрозуміло, погодилися на такий варіант. Серед них — і наш комбриг.

— Хто? — спершу не збагнув я і лише потім до мене дійшло, що Вебер використав маловживане скорочення від „командир бригади“. — Павлов?! — очманіло перепитав я.

— Так, Павлов. Можеш собі уявити? Я й сам був приголомшений, коли дізнався про його минуле. — Тут Вебер драматично стишив голос. — І це ще не все. Кажуть, що й наш начальник Головного Штабу, сам адмірал Фаулер, був причетний до змови! Точних підтверджень цьому немає, все страшенно засекречено, проте його перехід до Корпусу підозріло збігається в часі з переходом інших заколотників.

„О, боже!“ — подумав я. — „О, дияволе!…“

Тепер я почав розуміти справжні причини такого стрімкого старту моєї кар’єри. І не скажу, що мені це подобалося…

Невдовзі після сніданку мене викликали до старшого помічника для оформлення всіх належних документів. Лейтенант-командор Крамер був другим за посадою офіцером у команді після Томасона, але йому ні за яких умов не загрожувало стати капітаном „Маріани“. У цій частині статут Астроекспедиції повторював положення, прийняті в цивільному космічному флоті. Старший помічник був адміністратором, він займався внутрішніми справами корабля і не мав жодного стосунку до його керування. Наступниками шкіпера були льотчики у відповідності зі штатним розкладом посад, а старпом так і залишався старпомом, аж поки не отримував підвищення — таку ж адміністративну роботу в бригаді або на рівні Головного Штабу. Окрім своїх основних обов’язків, старший помічник здійснював ще одну важливу функцію — противаги капітанській владі. У критичній ситуації він міг скасувати будь-яке рішення шкіпера, яке вважав помилковим, і навіть мав право усунути капітана з посади, призначивши на його місце першого пілота.

Лейтенант-командор Крамер виявився доволі приємним чоловіком, і з першої ж хвилини ми з ним чудово порозумілися. Втім, така вже робота в старпома — знаходити порозуміння з екіпажем. Він трохи поговорив зі мною на різні теми, щоб скласти про мене загальне враження, а відтак ми взялися до документів. Передовсім я ознайомився з наказом командира бригади про моє зарахування на службу в Ериданський Астроекспедиційний Корпус на підставі розпорядження начальника Головного Штабу Корпусу за номером 496-18 „Про започаткування експериментальної програми зі стажування випускників цивільних учбових закладів за спеціальністю „пілотування й навігація“ (копія розпорядження, підписаного адміралом Фаулером, додавалась). Наступним своїм наказом Павлов змінив мій статус зі стажиста на штатного пілота, призначив мене в літно-навігаційну службу фрегата „Маріана“, а також (що стало для мене ще одним сюрпризом) підвищив мою кваліфікацію до пілота 3 класу. Далі були різноманітні відомості від інтендантської служби: про те, що мене поставили на матеріальне забезпечення за категорією O2; про видачу належного обмундирування; про надання мені каюти і так далі. Потім ішов припис начальника медчастини про обов’язкове проходження комплексного медичного огляду в головній клініці Корпусу.

На десерт я отримав анкету, на зразок тих, які вже неодноразово заповнював, коли подавав документи до цивільних космічних компаній, але набагато детальнішу. До прикладу, там були такі пункти, як кулінарні смаки, хобі, уподобання в спорті, іграх, кіно, музиці й літературі, і навіть улюблені кольори. Окрім сімейного стану й наявності дітей (я вказав: „неодружений, бездітний“), також запитувалося, з ким я живу, і в переліку варіантів фігурувало „сам“, „власна родина“, „батьки“, „інші родичі“, „друг“, „подруга“. Після деякий вагань я вказав ім’я Елі (а точніше, Елісон Тернер), позначивши її як подругу — зрештою, це слово мало широкий спектр значень.

А два наступні пункти мене просто вбили. Називались вони „Сексуальна орієнтація“ і „Ставлення до сексуальних меншин“. Розгублено моргнувши, я звернувся до старпома:

— Мені завжди здавалося, що це є суто особистою справою кожного громадянина Октавії.