Олег Авраменко - Реальна загроза
- Название:Реальна загроза
- Автор:
- Жанр:
- Издательство:неизвестно
- Год:неизвестен
- ISBN:нет данных
- Рейтинг:
- Избранное:Добавить в избранное
-
Отзывы:
-
Ваша оценка:
Олег Авраменко - Реальна загроза краткое содержание
Випускник космічного коледжу Александр — син адмірала Бруно Шнайдера, який сімнадцять років тому організував спробу державного перевороту на планеті Октавія й сам загинув під час збройного заколоту. Через батька молодий пілот не може навіть мріяти про військову кар’єру; також для нього не знайшлося місця на цивільних міжзоряних кораблях. Проте, завдяки своїм непересічним здібностям і почасти — щасливому випадку, йому вдається вступити на службу до елітного дослідницького флоту, що займається вивченням Далекого Космосу.
Під час першої ж своєї експедиції Александр потрапляє на далеку і досі нікому не відому планету Ютланд. Ця подія круто змінює все його життя, і він опиняється в епіцентрі прийдешньої міжпланетної війни...
Реальна загроза - читать онлайн бесплатно полную версию (весь текст целиком)
Интервал:
Закладка:
Неприємним, але очікуваним сюрпризом стало те, що ще три планети з батькового списку потенційних агресорів розпочали військові приготування. Та це вже не мало значення — земний уряд, не зацікавлений у тривалій кризі, прискорив перемовини з ютландською делегацією і нарешті віддав наказ Комітетові Начальників Штабів про спорядження експедиційного флоту. Розрахунок був точний: підмога мала надійти лише тоді, коли битва за Ютланд закінчиться, і від її результату залежатимуть подальші дії землян. Якщо ми переможемо, вони підпишуть з нами договір про дружбу та співробітництво, а їхній флот приєднається до нас як союзний. У разі ж нашої поразки Земля ніякого договору підписувати не стане, посилаючись на те, що ютландський уряд не має реальної влади на планеті, але земний флот все одно залишиться в локальному просторі Ютланда, щоб нагадувати генералові Чангу про необхідність дотримуватися домовленостей з фармацевтичним консорціумом.
Елі аж нетямилася від обурення:
— Які вони продажні, ці політики! Адже Землі нічого не варто було оголосити, що вона не допустить захоплення Ютланда. Одна ця заява зупинила б Чанга, він би й думати забув про війну. Але ні — їм начхати, що загине багато людей; головне для них — економічний зиск.
Адмірал Фаулер, що став у нас частим гостем, відколи адміністрація банківської будівлі на наше прохання відкрила між квартирами прямий перехід, зауважив:
— Вся біда в тому, міс, що Земля — єдина космічна наддержава серед усіх ста п’ядесяти семи населених планет. Вона не має конкурентів, а це дуже погано. Земляни чудово розуміють, що вони одні спроможні гарантувати Ютланду стійкий мир, тому поводяться так нахабно й зарозуміло. Добре хоч те, що Земля не агресивна, інакше ютландцям довелося б покладатися лише на чудо…
Коли ми стали масово вербувати звільнених ериданських військових, урядовці Октавії попервах обурилися і спробували (втім, безуспішно) перешкодити цьому. Але потім вони подумали й вирішили, що це навіть на краще — що менше бунтівників залишиться на планеті, то буде спокійніше. А потім знову передумали і знову обурилися — як тільки до них дійшло, що рясне кровопускання, влаштоване на острах іншим, не дало очікуваного ефекту. Зіпсована кар’єра десятків тисяч людей мала слугувати суворим застереженням для решти військових, а в результаті вийшло так, що переважна більшість звільнених відразу знайшли собі нове місце служби, до того ж чимало з них отримали підвищення в званнях та посадах.
Гнів ериданського уряду мене не турбував, а його грізні ноти протесту адресовані ютландській делегації на Землі викликали хіба іронічну посмішку. Проте, як з’ясувалося згодом, влада моєї батьківщини виявилася спроможною не лише на словесні погрози. За вказівкою Міністерства юстиції, у цивільному космопорту Астрополіса, безпосередньо перед відльотом на Вавілон, було заарештовано чергову групу завебованих нами офіцерів. Проти них оперативно висунули звинувачення в державній зраді.
Фаулер заспокоїв нас і пообіцяв через свої канали найняти досвідчених адвокатів, які у найстисліші терміни подадуть до суду колективний позов і доведуть всю необгрунтованість звинувачень. За ериданськими законами, вступ до збройних сил іншої держави кваліфікувався як зрада лише для військових дійсної служби та запасу, а для цивільних осіб карна відповідальність наступала лише у випадку, якщо Октавія перебувала зі вказаною державою в стані війни або військово-політичного конфлікту (як, наприклад, з Федерацією Альтаїра).
Протягом трьох днів Фаулерові адвокати переконливо довели, що після звільнення наші найманці є суто цивільними особами, оскільки їх відправили у відставку без пенсії й вихідної допомоги, а отже, вважати їх військовослужбовцями запасу не можна. Представники звинувачення не змогли навести вагомих контаргументів, а на запит судді, чи вважає уряд Октавії, що планета перебуває у стані війни або військово-політичного конфлікту з Ютландом, відповідь була негативна. Зрештою суд постановив звільнити всіх звинувачених з-під арешту і не знайшов підстав, що обмежували б їхнє право покинути планету.
Ця недолуга спроба залякування лише прискорила хід вербування звільнених ериданських військових. А чимало тих, що спершу відхилили нашу пропозицію, тепер передумали і стали найматися до нас на службу.
Проте уряд Октавії не збирався давати нам спокій. Ериданське посольство на Вавілоні вже давно домагалося моєї видачі на тій підставі, буцімто я брав участь у викраденні фрегату „Маріана“. Місцева влада незмінно відхиляла ці вимоги з огляду на відсутність викраденого фрегата в локальному просторі Вавілона.
А наприкінці другого місяця удар завдали з іншого боку. Одного чудового дня, рано вранці, мені подзвонили з дирекції банку і в легкій паніці повідомили, що до них прийшли поліцейські з ордером на мій арешт. Звинувачення висунуло знов-таки ериданське посольство — що я силоміць утримую як заручниць двох громадянок Октавії. Мова йшла про Елі та Ліну.
Поки я, геть приголомшений, перетравлював цю звістку, до квартири ввірвався стривожений лейтенант Вінтерс, який довідався про все зі своїх джерел. Його супроводжувало два десятки до зубів озброєних піхотинців у повній амуніції.
— Що це значить? — запитав я у Вінтерса. — Окопаємось і будемо відстрілюватися?
— Ну… ні, просто про всяк випадок.
— Ніякого „всякого випадку“ не буде. Це просто ще одна бездарна спроба психологічного тиску.
— Але ж ордер…
— Зараз ми з ним розберемося.
Я знову повернувся до відеофона і зажадав поговорити зі старшим поліцейським. Ним виявився інспектор на ім’я Мустафа Хашемі. Привітавшись, я запитав:
— Інспекторе, вам не здається, що ви поквапилися з ордером? Якби спочатку ви з’ясували обставини, то не виникло б цієї безглуздої й неприємної ситуації.
Він трохи збентежено прокашлявся.
— Я дотримуюсь тієї ж думки, капітане. Проте наш комісар визнав претензії посольства Октавії обгрунтованими. А суддя, що видав ордер на арешт, з ним погодився.
— Гм, навіть так… Скільки з вами людей?
— Лише мій помічник і ериданський консул. Але в разі потреби я вповноважений викликати підкріплення і взяти будівлю штурмом. Хоча мені це не подобається.
— Мені також, — відповів я і жестом наказав піхотинцям, які на ці слова перевели свою зброю в бойовий режим, не гарячкувати. — Обійдемося без насильства. Прошу, піднімайтесь до нас, усі троє. Вам не чинитимуть перешкод.
Вимкнувши відеофон, я доручив Вінтерсові подбати про те, щоб візитерів пропустили, звелів піхотинцям поміняти бойову зброю на шокери, а сам пішов будити дівчат, які ще спали.
Читать дальшеИнтервал:
Закладка: