Олег Авраменко - Реальна загроза

— Надзвичайно складна задача, — серйозно погодився я.

— Навіть складніша, ніж ти думаєш. Ну, пенсії за віком і з непрацездатності, повне медичне страхування, включно з послугами психоаналітиків і косметологів, безкоштовна освіта, стипендії кращим учням, гранти на навчання в найпрестижніших університетах Землі, виплати на виховання дітей, підйомні для молодих родин і тому подібне — тут усе ясно, питання лише в сумах. Зате є багацько оригінальніших проектів. Наприклад, міністр культури запропонував узяти на державне утримання всіх артистів, музикантів, письменників, художників і решту творчої братії.

— Це неправильно, — сказав я. — Тоді кожен нероба зможе оголосити себе творчою особистістю. Отримувати допомогу з безробіття для багатьох принизливо. Інша річ — за державний кошт графоманити в своє задоволення або виконувати музику, від якої у слухачів вуха в’януть.

— В цьому й проблема. Міністр бачить вихід у створенні спеціальних комісій, але я категорично проти — творча цензура огидна. — Батько допитливо зиркнув на мене. — Ти здивований, що я проти цензури?

— Ні. Я вже краще знаю тебе, ніж рік тому. А що ж до фінансування культури та мистецтва, то тут потрібен диференційований підхід. Дещо можна запозичити з практики інших планет, а дещо вигадати новеньке. От, до прикладу, література. Пропоную надавати безумовну підтримку всім письменникам-початківцям. Нехай кожен, хто забажає, отримає свій шанс — грант на написання дебютної книжки, безкоштовне видання, розповсюдження й реклама. Та лише один раз. А от авторам, чиї книжки мають попит, доплачувати надбавки за кожну продану копію і додаткові преміальні, якщо їхньою творчістю зацікавилися на інших планетах.

Батько хмикнув.

— Між іншим, непогана ідея. Нікому з нас вона не спала на думку, хоча лежала на поверхні. Вочевидь, ми й справді забагато працюємо — до отупіння. Тому я й вирішив узяти перерву й помилуватися цією красою. — Він кивнув у бік „казкового міста“. — Наш майбутній палац і нова урядова резиденція. Подобається?

— Круто! — сказав я.

— Думаю, й народові сподобається. До речі, зверни увагу, де він буде розташований.

Я придивився. Те, що на перший погляд здалося мені просто синьою підкладкою під макетом, насправді виявилося водяною поверхнею.

— Посеред Світ-Лейк? — здогадався я.

— Саме так. — Батько зменшив зображення, щоб голографічна проекція охопила все озеро, в центрі якого висів на антигравах палац. — По-моєму, дуже симпатично.

Він підвівся з крісла, підійшов до широкого вікна й задивився на справжнє озеро, де ще не було ніякого палацу.

— Мир, — прошепотів батько ледве чутно. — Нарешті мир! Все ще не віриться… Я, синку, понад тринадцять років жив у стані війни — відколи стало відомо про нашу монополію на ендокринол. Але тепер, слава богу, все закінчилося. Ми в безпеці. Не завдяки землянам, хоча союз з ними — додаткова запорука стабільності; а завдяки нам самим, завдяки тисячам ериданських офіцерів, завдяки маленькій планеті Заркон та її юному принцові Горану. Ми маємо найновішу зброю з величезною руйнівною силою, придатну лише для наших умов; маємо потужну Планетарну Оборону, здатну за допомогою „звапів“ зупинити будь-якого агресора; і маємо великий Зоряний Флот — тепер уже зайвий з військової точки зору.

Я нерозуміюче глянув на батька:

— Як це „зайвий“?

— А ти сам подумай, Алексе. Уяви собі таку ситуацію, що якийсь агресор, проігнорувавши наявні реалії, вирішить напасти на Ютланд. Як він обладнає свої кораблі?

— Встановить додаткові емітери, — відповів я. — Пробивши тим самим здоровенну діру в державному бюджеті. А ще всіма правдами та неправдами роздобуде „звапи“ й озброїться ними.

— От тобі й відповідь. Ніякої битви на підступах до системи вже не буде. Загарбницький флот долетить на надсвітловій до самої „тіньової зони“, а потім уже наші міжзоряні кораблі опиняться в рівних умовах з ворожими. Вони матимуть змогу маневрувати лише в звичайному просторі і будуть таким ж вразливими для „звапів“, як і противник. Інша річ — Планетарна Оборона. Для кораблів без вакуумних емітерів „звапи“ становлять аж ніяк не більшу загрозу, ніж кишенькові ліхтарі.

— А, чорт! — вилаявся я, а подумки обізвав себе тупаком.

— От-от. Зараз ми в темпі виробляємо „звапи“ й озброюємо ними як Зоряний Флот, так і Угруповання Планетарної Оборони, але в разі гіпотетичного нападу бойові дії вестиме саме остання — і розіб’є будь-якого агресора дощенту. А варіанти на зразок того, що десь далеко за межами системи ворожі кораблі зроблять зупинку, демонтують свої емітери і далі рушать на досвітловій, це взагалі з царини фантастики.

Я розгублено похитав головою:

— Досі якось не задумувався над цим, все відпочивав після війни… Отже, такий великий Зоряний Флот нам геть не потрібен?

— Чому це не потрібен? Я лише сказав, що він не вписується в нашу нову оборонну доктрину. Зате з погляду престижу його наявність дуже корисна, а всі витрати на утримання покриє ендокринол. І робота для нього знайдеться. Як тобі ідея перетворити Зоряний Флот на Астроекспедицію? Не змінюючи ні назви, ні підпорядкування, а просто за фактом. Оскільки він зайвий для оборони, а нападати на інші людські планети ми не збираємося, то займемося розвідкою Далекого Космосу. Ти ж завжди хотів бути не військовим, а дослідником.

Я так і сів.

— Ох ти! Це просто розкішно! Найбільший дослідницький флот на світі, щедро фінансований усіма споживачами ендокринолу… Я просто у відпаді!

Батько усміхнувся:

— Я знав, що тобі це сподобається. І до речі, Біргоф скоро піде у відставку з почесним званням грос-адмірала, а новим командувачем Зоряного Флоту стане… Ану, вгадай хто?

Я впевнено відповів:

— Мабуть, той, хто недавно казав мені, що йому вже час на покій, онуків виховувати. А насправді він залишився на Вавілоні, щоб допомогти нам з вербовкою ериданців.

— Атож. Фаулер — ідеальна кандидатура. Розбирається і в справах військових, і в дослідницьких. Кращого не знайти.

— Безумовно, — погодився я. — От тільки як йому працюватиметься під орудою Павлова? Адже ж Павлов досі зубами скрегоче на згадку про те, як спритно Фаулер надурив його з проектом „Атлантида“.

— Нічого, помиряться. Зрештою, вони не малі діти. І між іншим, проект „Атлантида“ зовсім не вигадка. Земна Астроекспедиція справді проводить надзвичайно секретні дослідження в Далекому Космосі. Все, що Фаулер повідомив Павлову, а той переказав вам, відповідає дійсності. Окрім єдиної деталі — проект, звісно, не має ніякого стосунку до Ютланда. Інтереси землян зосереджені в сузір’ї Скорпіона.

— А конкретніше?

— Це все, що нам поки відомо. Проте рано чи пізно ми з’ясуємо деталі. І не виключено, що колись ти одержиш завдання, пов’язане з цим загадковим проектом „Атлантида“. Як тобі така перспектива?