Владимир Владко - Аргонавти Всесвiту (на украинском языке)

Це було виконано одразу. Мандрiвники зняли шоломи i з насолодою, на повнi груди вдихнули свiже, холодне повiтря. У каютi було холодно, мабуть, усього градусiв з десять вище нуля: опалення, ввiмкнене Ван Луном водночас з апаратом повiтропостачання, не встигло ще пiдняти температуру до норми.

- Щось трапилося, Миколо Петровичу? - стривожено запитав Сокiл.

Голос Риндiна звучав дуже спокiйно, так пiдкреслено спокiйно, як звучить голос вiдважної людини пiд час очевидної небезпеки. Академiк пощипував вуса.

- Метеорит трохи змiнив наш курс, - сказав вiн.

Три пари очей занепокоєно дивилися на нього. Риндiн, усе так само пощипуючи вуса, говорив далi:

- Ви цiкавилися, Вадиме, чому не спрацювали нашi радiолокацiйнi установки? Це дуже просто. Вони промацують простiр попереду i дещо з бокiв, щоб в разi появи в їх полi зору метеоритiв, негайно автоматично змiнити курс астроплана i уникнути зiткнення. Так воно й було весь час. А цього разу радiолокацiйнi установки не могли помiтити метеорит, бо вiн летiв не назустрiч нам, а ззаду, наздоганяв нас. I наздогнав. Швидкiсть нашу вiн майже не змiнив: його маса замала для цього, та i його власна швидкiсть, хоча й дуже велика, все ж була в значнiй мiрi погашена тим, що ми вiддалялися вiд нього. Але курс вiн все ж таки дещо змiнив, цей мiжпланетний снаряд... Земнi пости керування вже вiдзначили неприємну пригоду, запитували мене. Я розповiв те, що знав i що мiг виснувати. На Землi вже вирахували наше вiдхилення i зараз почнуть виправляти курс. Але це може спричинитися до затримки... можливо, доведеться знову включати нашi двигуни. А поки що ми летимо вбiк, трохи ухиляючись в глибину Сонячної системи.

- Але ж це означає... - нерiшуче сказав Сокiл.

- Нiчого ще не означає, - вiдрубав Риндiн. - Якщо б не iснувало земних постiв керування, нам було б значно важче. А зараз... Ван Лун, ходiмо до карт. Ми мусимо самi точно встановити вiдхилення i допомогти Землi виправити наш курс. Дорога кожна секунда!..

Роздiл дев'ятий,

що являє собою щоденник Галини Рижко, в

якому вона розповiдає про обладнання

мiжпланетного корабля, про те, чому в

подорож можна було взяти дуже мало води,

про мiнiакумулятори i здобуття енергiї за

рахунок Сонця - i про багато iнших

важливих речей.

...Чому я вирiшила вести щоденник? Не знаю й сама. Може, вплинуло зауваження Миколи Петровича. Вчора, вiдiрвавшись вiд своїх обчислень i протираючи запаленi, почервонiлi повiки, вiн сказав менi:

- А шкода, що нiхто на астропланi не веде свого особистого щоденника. Звичайно, особливих пригод у нас не дуже багато, якщо не зважати на головне - удар метеорита, з наслiдками якого ми нiяк не справимося. Так, пригод у нас ще менше, нiж у звичайного корабля, який пливе десь у Атлантичному чи Тихому океанi, анi бур, анi штормiв... I все ж таки непогано було б потiм, у майбутньому, повернувшись додому, на Землю, почитати такий щоденник. Одне дiло - офiцiальний службовий журнал з його записами, i зовсiм iнше - записи особистi, вiд душi, з iндивiдуальними враженнями. Як ви гадаєте, Галю?

Проте, моєї вiдповiдi Микола Петрович i не чекав, а тут-таки знову заглибився в обчислення. Ось уже третю добу вiн майже не спить, як i товариш Ван Лун. Вони перевiряють курс, побоюючись найменшої помилки в розрахунках. Це все пiсля зустрiчi з гидким метеоритом, про який я не можу думати без лютi. Стiльки накоїти! Микола Петрович i Ван Лун вiдриваються вiд працi тiльки на лiченi хвилини, щоб поснiдати i пообiдати.

Яка вiн надзвичайна людина, наш Микола Петрович, i як я люблю його! Я все ладна зробити для нього, - рiшуче все, тiльки б вiн посмiхнувся в свої короткi сивi вуса, у нього така лагiдна, добра посмiшка! I як це вiн може бути завжди турботливим, як знаходить час навiть думати про наш настрiй, жартує, вигадує всякi речi. Наприклад, учора вiн запропонував нам влаштувати змагання, турнiр стрiльцiв з електричного пiстолета. "Переможець, - сказав вiн, - дiстане звання кращого снайпера астроплана i цiлої Венери, оскiльки, - засмiявся вiн, - ми навряд чи зустрiнемо там когось, хто спробував би вiдвойовувати таке звання". Мiж iншим, по-справжньому змагатися доведеться тiльки менi i товаришу Ван Луну (я нiяк не звикну називати його просто Ваном, як iншi, вiн такий завжди глузливий, хоча теж дуже хороший i пiклується про мене). На решту зважати не доводиться, особливо на Вадима Сергiйовича, який, на мою думку, зовсiм не вмiє стрiляти. А проте Ван Лун iронiчно зауважив, що Вадим Сергiйович все ж таки може сподiватися потрапити до кращої четвiрки стрiльцiв астроплана! Ну, втiм, зараз не до жартiв.

Всi ми дуже занепокоєнi. Земнi пости керування нiяк не виведуть наш астроплан на точний курс. Щось заважає. Микола Петрович побоюється, що це трапляється через перекручення радiосигналiв, якi ми одержуємо. Щось, пов'язане з космiчним промiнням, а що саме, я ще не зрозумiла. Як зрозумiю обов'язково запишу. А поки що знаю тiльки, що з кожним днем радiозв'язок з Землею стає гiршим i гiршим. Слова ледве чутнi, такий гуркiт у репродукторi. А тут iще це вiдхилення вiд курсу!..

В усьому винний, певна рiч, метеорит, який пробив стiну корабля i вплинув своїм ударом на наш напрямок. Як це могло трапитися? Як могла статися така неприємнiсть?

Адже кожному вiдомо, що такий випадок пiд час мiжпланетної подорожi взагалi є винятковим. Науковi працiвники в переважнiй бiльшостi вважали, що при розрахунках подорожi на небезпеку зiткнення з метеоритом можна просто не зважати. Ми розмовляли про цей самий наш метеорит з Вадимом Сергiйовичем i з Ваном (нарештi я назвала товариша Ван Луна, як i всi!). Ось як проходила наша бесiда.

- Пам'ятаю таке: тiльки одного разу пiд час обговорень майбутнього польоту ми натрапили на одного чи двох песимiстiв, - похмуро зауважив Ван, якi мiркували про метеоритну небезпеку. I як їх тодi розгромили! Особливо того маленького кандидата наук, як його?.. Та ви його знаєте, Вадиме!

- Так, так, - озвався Вадим Сергiйович, - маленький, худорлявий, в старомодному пенсне. Як же! Вiн ще сипав цифрами про середню кiлькiсть метеоритiв, яку щосекунди викидає космос на Землю. А що ж, i вiд нього була користь. Адже це пiсля тих суперечок Iнститут мiжпланетних сполучень та Iнститут радiозв'язку вже остаточно вирiшили обладнати астроплан протиметеоритними радiолокацiйними установками. I дуже добре зробили!

- Так... i незважаючи на тi установки, метеорит все ж таки врiзався в нас, - так само похмуро додав Ван.

- Вiд цього також є користь. У подальшому астроплани будуть обладнанi круговими радiолокацiйними установками, от побачите! - закiнчив свої заперечення Сокiл.

Скажу просто - нам здорово не пощастило. Наскочити в свiтовому просторi на метеорит вважається майже неможливим. За пiдрахунками астрономiв навiть у найгустiших метеоритних потоках, так званих Леонiдах, найближчi твердi частки потоку вiддаленi одна вiд одної на сто десять кiлометрiв!