Владимир Владко - Аргонавти Всесвiту (на украинском языке)

Бiльше того, я пам'ятаю навiть таку фразу з однiєї астрономiчної книжки в маминiй бiблiотецi: "Кожен метеорит у звичайному потоцi вiддалений вiд свого сусiди вiдстанню принаймнi в п'ятсот кiлометрiв". I це ж - у потоцi!

У мiкрофiльмовiй бiблiотецi нашого корабля, у книжцi професора Оберта я знайшла такi слова:

"Ракета мусить мандрувати по Всесвiту принаймнi п'ятсот тридцять рокiв, доки зустрiнеться бодай з одним метеоритом. У цьому розумiннi мандрiвка в мiжпланетному кораблi в усякому разi менш небезпечна, нiж, наприклад, поїздка в звичайному автомобiлi. Доводячи це, вченi вирахували навiть, що можливiсть зустрiчi ракети з метеоритом пiд час подорожi Земля - Мiсяць обчислюється спiввiдношенням 1:100 000 000".

Одна можливiсть на сто мiльйонiв, один шанс iз ста мiльйонiв - i цей єдиний шанс випав на нашу долю. От уже справдi надзвичайне "щастя"!

Ну, взагалi все обiйшлося благополучно, якщо не зважати на те, що астроплан вiдхилився вiд свого курсу. Проте й це незабаром лiквiдується, так обiцяє Микола Петрович. Я буду дуже рада, вiн хоч вiдпочине трохи.

За цi три доби я ще краще познайомилася з нашим чудовим мiжпланетним кораблем, яким не втомлююся захоплюватись. I тiльки тепер я зрозумiла, який величезний труд багатьох i багатьох наукових iнститутiв потрiбний був для його створення. Скiльки вчених працювало над його конструюванням, як сумлiнно i продумано зробленi всi його деталi, все обладнання!

Спробую стисло описати тут астроплан i його конструкцiю так, як я встигла зрозумiти.

"Венера-1" - гiгантська блискуча, загострена спереду "сигара". Завдовжки вона має понад тридцять метрiв, а в дiаметрi, в найширшiй її частинi, - бiля семи метрiв. З обох бокiв астроплана мiстяться маленькi крильцята, а на них по невеличкому ракетному двигуну. На хвостi астроплана три стабiлiзатори, схожi на плавцi риби; мiж ними розташований отвiр головного ракетного двигуна, так зване сопло.

Оболонка корабля зроблена з найлегшого сплаву металiв - супертитану; вiн легкий, проте дуже мiцний i твердий. Шлiфований супертитан вкриває весь корпус астроплана. А вiдшлiфований вiн для того, щоб зменшити тертя астроплана в атмосферi пiд час польоту чи зниження. Пiд шаром супертитану прокладенi ще два шари - штучної мiнеральної шерстi i гуми. Це - теплова iзоляцiя, бо пiд час польоту в атмосферi астроплан страшенно нагрiвається вiд тертя. А пiд час польоту в мiжпланетному просторi - ще важче: з одного боку, освiтленого Сонцем, астроплан дуже нагрiвається, а з iншого, тiньового, навпаки, сильно охолоджується. I, мабуть, гума ще може i пом'якшити удар, коли ми пiд час посадки вдаримося об щось. Не знаю, це я сама придумала...

Ну, пiд усiм цим є ще шар свинцю. Вiн якось особливо електрично оброблений, щоб пропускати менше космiчного випромiнювання. Микола Петрович говорив менi, що вiн довго заперечував проти свинцю, адже це дуже збiльшило вагу корабля. Проте нiчого не можна було зробити, i вiн зрештою погодився, бо космiчне промiння може виявитися в просторi небезпечним ворогом.

Така зовнiшня оболонка астроплана. На вiдстанi бiля пiвметра вiд неї iде внутрiшня стiнка корабля - друга оболонка. Цi двi оболонки з'єднанi мiцними переборками: так роблять на морських кораблях i пiдводних човнах, щоб було мiцнiше. I виходить, нiби два кораблi встромленi один в другий. Це також важливо на випадок аварiї. Тiльки уявити собi, що могло статися, коли б на астропланi не було внутрiшньої оболонки, зробленої, до речi, також з мiцного й твердого супертитану!.. Метеорит пробив би тодi обидвi стiнки корабля, з каюти одразу ж таки вийшло б усе повiтря, i ми задихнулися б, навiть не встигнувши одягти нашi скафандри. Страшно i подумати про таке! Тепер у свiтовому просторi летiв би мертвий, освiтлений зсередини астроплан, а в ньому, за пробитими стiнами, лежали б замерзлi трупи мандрiвникiв... Фу, навiть думати про таке не хочу!

За внутрiшньою супертитановою стiнкою починаються нашi володiння. Мiж iншим, двi каюти - загальна i навiгаторська рубка - займають на астропланi найменше мiсця. Потiм я поясню, чому це так. Обидвi каюти розмiщенi в носовiй частинi зверху (я вживаю цей неточний вислiв "зверху" тiльки за звичкою). їх з'єднують широкi дверi, якi можна герметично зачиняти. Круглий люк у пiдлозi загальної каюти веде вниз (знову неточний вислiв!), до примiщення, де зберiгаються запаси їжi, води, стисненого повiтря i таке iнше. Цi складськi примiщення куди бiльшi вiд обох кают. А ще далi, до центра корабля, - запаси вибухового атомного матерiалу. Вiн служить для роботи реактивних двигунiв, вiн-таки може стати нам у пригодi пiд час шукань ультразолота на Венерi. Поблизу зберiгаються iнструменти i запаснi прилади. Поруч - кладова непорушного харчового запасу.

Ще далi, в нижнiй частинi корабля, розмiщено машинний вiддiл. Там стоять машини, якi перероблюють зiпсоване повiтря. Вони забирають з нього вуглекислоту i шкiдливi гази, якi видiляє людина пiд час дихання, i збагачують повiтря свiжим киснем. До речi, це надзвичайнi прилади, вперше застосованi на нашому астропланi! Особливо вражаючим є те, що вони дозволили нам взяти з собою неймовiрно мало води. Я спочатку навiть не повiрила, що таке може бути.

Тiльки уявити собi: людинi треба на добу близько двох з половиною кiлограмiв води! Скiльки ж це треба було б узяти в подорож води на три чоловiки на сто сорок шiсть днiв, не кажучи вже про зворотний шлях i про непорушний аварiйний запас! Та цiлi цистерни! А в наших баках - тiльки аварiйнi запаси: нам вода не потрiбна! Як так? А отак! Та нашi апарати, виявляється, можуть ще й самi здобувати воду... ну, не самi, але начебто самi. Це страшенно цiкаво i дуже дотепно.

Особливi прилади, конденсатори, виловлюють з повiтря ту вологу, яка випаровується нашими тiлами пiд час дихання чи крiзь пори тiла. Потiм ця волога насичується повiтрям, до неї додаються деякi необхiднi органiзмовi солi - i виходить чудова смачна вода. її кiлькостi цiлком вистачає для того, щоб, як говорить Вадим Сергiйович, "задовольнити добову потребу людини у водi". Кожному з нас треба на добу, примiром, два з половиною лiтри води, як я вже сказала; а конденсатори могли б дати навiть бiльше - чи не три лiтри на добу.

I тут немає нiякої помилки в цифрах! Я й сама страшенно здивувалася i вирiшила, що не розчула, коли Ван пояснював менi це. Я, вагаючись, спитала його:

- Товаришу Ван Лун, тут якась помилка. Ви самi сказали, що кожен з нас одержує на добу два з половиною лiтри води. Як же конденсатори могли б виловлювати з повiтря i давати нам близько трьох лiтрiв? Адже не може бути, щоб органiзми видiляли вологи бiльше, нiж одержують її?..

Мабуть, у мене був дуже дурний, спантеличений вигляд, бо Ван Лун розсмiявся. Вiн вiдповiв менi (я не вмiю передати його особливу манеру говорити, запишу по-своєму):

- Саме так, Галю! Людина взагалi видiляє бiльше води, нiж поглинає її з питвом та їжею. Бачте, в надрах органiзму вiдбувається весь час хiмiчне створення води. Деяка частина кисню, який ми вдихаємо з повiтрям, i деяка частина водню, який мiститься в їжi, сполучаються i створюють воду. В цiлому в органiзмi щодоби синтезується таким чином близько чотирьохсот грамiв води. I конденсатори можуть уловлювати її. Зрозумiло?