Право - КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

Іспитовий строк втілює в собі погрозу реального відбування призначеного покарання, якщо засуджений не виконає умови випробування, і перспективу остаточного звільнення від відбування покарання і навіть пільгового погашення судимості, якщо умови випробування будуть виконані.

7. Альтернатива таких можливостей визначає основний зміст і значення іспитового строку. Він полягає в наданні засудженому певного часу для того, щоб своєю законослухняністю і ставленням до виконання покладених на нього обов’язків довести своє виправлення без реального відбування покарання.

Важливе правове значення іспитового строку полягає і в тому, що несприятливі наслідки (реальне відбування призначеного покарання) можливі тільки за порушення умов випробування, вчинені в період проходження цього строку. Будь-які порушення, вчинені за його межами, до уваги не беруться. Значення іспитового строку полягає також у тому, що тільки протягом цього проміжку часу особа визнається судимою і за її поведінкою здійснюється контроль з боку органів виконання покарання. Має значення й те, що іспитовий строк дисциплінує засудженого, привчає його поважати закони, нагадує йому, що він не виправданий, а проходить випробування, від результату якого залежить його подальша доля — бути остаточно звільненим від відбування призначеного основного виду покарання або реально його відбувати.

8. Тривалість іспитового строку встановлена в ч. З ст. 75 у межах від одного до трьох років. Критерієм його тривалості в кожному випадку має бути такий проміжок часу, який необхідний для того, щоб засуджений довів своє виправлення без реального відбування основного покарання. Тривалість його необхідно визначати з урахуванням характеру і ступеня тяжкості вчиненого злочину, виду і строку призначеного основного покарання, виду і строку призначеного додаткового покарання, обставин, що характеризують особу засудженого, середовище, в якому він перебуває та ін. Перебіг іспитового строку починається з моменту оголошення вироку і він не може бути скорочений у заохочувальному порядку.

Стаття 76. Обов’язки, які покладає суд на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням

1. У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може покласти на засудженого такі обов’язки:

1) попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого;

2) не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи;

3) повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи або навчання;

4) періодично з’являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи;

5) пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або захворювання, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб.

2. Контроль за поведінкою таких засуджених здійснюється органами виконання покарань за місцем проживання засудженого, а щодо засуджених військовослужбовців — командирами військових частин.

1. У випадку звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може покласти на засудженого один або кілька обов’язків, вичерпний перелік яких передбачено в ч. 1 ст. 76. Покладання інших обов’язків, будь-яке доповнення до покладених обов’язків або звільнення засудженого від виконання обов’язку законом не передбачено. Обов’язки, покладені на засудженого, повинні виконуватися ним тільки протягом іспитового строку.

2. Закон надає право суду покласти на засудженого такі обов’язки:

попросити публічно або в іншій формі (письмово чи усно) пробачення у потерпілого, що означає якоюсь мірою компенсувати заподіяну йому моральну шкоду. Покладання цього обов’язку несе в собі певний вплив виправного характеру і корисне при засудженні за менш тяжкі злочини, особливо проти здоров’я, честі, гідності, проти громадського порядку, моральності тощо. (Про поняття «потерпілий» див. коментар до ст. 46 КК);

не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи. Покладання цього обов’язку означає заборону судом самовільно, без дозволу кримінально-виконавчого органу виїжджати за межі України на постійне проживання. Мотиви і мета такого виїзду до уваги не беруться;

повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи або навчання. Покладання цього обов’язку зобов’язує засудженого невідкладно повідомляти кримінально-виконавчий орган про зміну мисця проживання, роботи або навчання з обов’язковим повідомленням адреси нового місця проживання, а у випадку працевлаштування — і нового місця роботи чи навчання. Чітке виконання цього обов’язку дисциплінує засудженого і потрібне для обліку таких осіб і належного контролю за їхньою поведінкою за новим місцем проживання;

періодично з’являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи. Покладання такого обов’язку означає періодичну явку до відповідного кримінально-виконавчого органу за місцем проживання для реєстрації. Періодичність такої явки визначає контролюючий орган, а законодавче це питання має бути вирішене в новому ВТК. Такий обов’язок є складовою частиною випробування, він дисциплінує засуджених і водночас полегшує здійснення контролю за їхньою поведінкою;

пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або захворювання, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб. На відміну від інших обов’язків — це спеціальний вид, тому що покласти такий обов’язок суд має право тільки на особу, щодо якої документально доведено, що вона страждає на одну чи декілька вказаних хвороб і потребує відповідного лікування. На практиці щодо осіб, які страждають алкоголізмом чи наркоманією, суди вимагають висновок медичної комісії, а для осіб, хворих на венеричні хвороби, проказу, вірус імунодефіциту людини, туберкульоз та інші, що становлять небезпеку для людей, достатньо наявності документа профільного медичного закладу чи лікарні з висновком про діагноз і необхідність лікування. Покладення такого обов’язку передбачає проходження повного курсу лікування.

Необхідність покладення такого обов’язку зумовлена як метою виправлення засуджених і запобігання новим правопорушенням, так і потребує попередження хвороб, що становлять небезпеку для здоров’я інших осіб. Тому покладення такого обов’язку можливе і щодо осіб, які вчинили злочин, не пов’язаний з їхнім захворюванням.

3. Текст ч. 2 ст. 76 КК свідчить про те, що контроль за поведінкою звільнених від відбування покарання з випробуванням здійснюють органи виконання покарань (кримінально-виконавчі інспекції) за місцем проживання засуджених, а засуджених військовослужбовців — командири військових частин, начальники військових установ або військових навчальних закладів (див. ч. 1 ст. 114’ ВТК України). Такий контроль повинен відповідати основним принципам Європейської конвенції «Про нагляд за умовно засудженими або умовно звільненими правопорушниками» (ст. 1 ч. І) від ЗО листопада 1964 р. (дата приєднання України 22 вересня 1995 р.) (Бюлетень міністерства юстиції. — 2001. — № 4. — С. 394).