Право - КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

5. При позитивному вирішенні питання про звільнення засудженої від відбування покарання, суд може покласти на неї один чи кілька обов’язків, які передбачені ч. 1 ст. 76 (див. коментар до ст. 76 КК).

6. Контроль за поведінкою такої засудженої здійснюють органи кримінально-виконавчої системи за місцем її проживання. Про зміст такого контролю див. коментар до ч. 2 ст. 76 КК. Але контроль за такою категорією засуджених має деякі особливості. Він включає необхідність перевірки того, як жінка ставиться до своїх материнських обов’язків, який догляд за дитиною, де вона мешкає, хто її утримує, яка фактична роль матері у вихованні дитини.

7. Правові наслідки звільнення від відбування покарання визначаються поведінкою засудженої протягом іспитового строку, дотриманням нею умов випробування. Залежно від цього вони можуть бути сприятливими або несприятливими.

Сприятливі наслідки — остаточне звільнення засудженої від відбування основного і додаткового покарання (частини 1 і 4 ст. 79 КК) та пільгове погашення судимості (ч. 2 ст. 89 КК) настають за рішенням суду у разі успішного проходження випробування. Це має місце, коли протягом іспитового строку засуджена виконала покладені на неї судом обов’язки; не допустила систематичних правопорушень, що потягли за собою адміністративні стягнення; не вчинила нового злочину (більш детально про ці умови див. коментар до ст. 78 КК). Крім цього, випробування може бути визнано успішним лише при умові, що жінка не зникла з місця проживання, належним чином доглядала за дитиною, не відмовилася від неї, не передала в дитячий будинок і не ухилялася від її виховання.

Дотримання цих умов і виконання обов’язків дають підставу для висновку про її виправлення і необхідність остаточного звільнення від покарання.

Несприятливі наслідки — направлення засудженої для відбування призначеного покарання при невиконанні умов випробування або призначення покарання за сукупністю вироків у разі вчинення засудженою протягом іспитового строку нового злочину.

Відповідно до ч. 5 ст. 79 КК підставою для направлення засудженої для реального відбування призначеного покарання визнається: невиконання протягом іспитового строку покладених на неї обов’язків, систематичне вчинення правопорушень, що призвели до адміністративних стягнень (детальніше див. коментар до ч. 2 ст. 78 КК), а також відмова засудженої від дитини, передача її в дитячий будинок, самовільне зникнення засудженої з постійного місця проживання, ухилення від виховання дитини і догляду за нею.

За поданням контролюючого органу суд аналізує причини невиконання засудженою покладених на неї обов’язків або недотримання інших умов випробування, і коли вони свідчать про небажання стати на шлях виправлення, виносить рішення про направлення її для відбування призначеного вироком покарання.

8. Доказаність вчинення засудженою в період іспитового строку будь-якого нового злочину зобов’язує суд призначити їй остаточне покарання за сукупністю вироків, керуючись правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 КК (ч. 6 ст. 79 КК).

Стаття 80. Звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку

1. Особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки:

1) два роки — у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі;

2) три роки — у разі засудження до покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

3) п’ять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п’яти років за тяжкий злочин;

4) десять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п’ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин;

5) п’ятнадцять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.

2. Строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним покаранням, призначеним за вироком суду.

3. Перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з’явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. У цьому разі строки давності, передбачені пунктами 1—3 частини першої цієї статті, подвоюються.

4. Перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків, зазначених у частинах першій та третій цієї статті, засуджений вчинить новий середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому випадку починається з дня вчинення нового злочину.

5. Питання про застосування давності до особи, засудженої до довічного позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі заміняється позбавленням волі.

6. Давність не застосовується у разі засудження за злочини проти миру та безпеки людства, передбачені статтями 437—439 та частиною першою статті 442 цього Кодексу.

1. Призначене судом покарання, яке вступило в законну силу, приводиться у виконання відповідним органом виконання.

Обвинувальний вирок внаслідок різних причин може бути не приведений до виконання (втрата документів, недбалість посадових осіб органів виконання покарання, стихійне лихо та ін.). Якщо ж вирок суду тривалий час не приводиться у виконання, то його виконання у деяких випадках є недоцільним. Це пояснюється тим, що невчинення засудженим у цей період нового злочину свідчить, за загальним правилом, про «правове» виправлення засудженого, втрату ним суспільної небезпечності, а отже, і застосування покарання є зайвим, воно не матиме належного карального і попереджувально-виховного впливу.

Під давністю виконання обвинувального вироку розуміється закінчення встановлених у законі строків з дня вступу обвинувального вироку в законну силу, в зв’язку з чим Засуджений звільняється від виконання призначеного судом покарання.

Обвинувальний вирок — це рішення суду про застосування до винного покарання, в якому визначаються його конкретний вид і розмір. Причому при застосуванні ст. 80 КК мається на увазі обвинувальний вирок, який вступив у законну силу, але не спрямований на виконання або звернений до виконання, але не реалізований повністю або частково.

Стаття 80 КК передбачає умови, за наявності яких особа звільняється від відбування покарання: а) закінчення строків, зазначених у частинах 1, З ст. 80; б) невчинення протягом строків, зазначених у частинах 1, 3 ст. 80, нового середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину; в) неухи-лення засудженого від відбування покарання.