Право - КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

За своїм змістом контроль включає, по-перше, облік таких засуджених;

по-друге, нагляд за виконанням покладених на них судом обов’язків; по-третє, нагляд за їхньою поведінкою в суспільстві й побуті. Все це потребує реєстрації вчинених ними правопорушень та застосованих до них адміністративних стягнень, відповідних профілактичних бесід, в окремих випадках допомоги у вирішенні питання працевлаштування та інших заходів для забезпечення їхньої соціальної реабілітації.

Стаття 77. Застосування додаткових покарань у разі звільнення від відбування основного покарання з випробуванням

У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

1. Ефективність звільнення від відбування покарання з випробуванням забезпечує не тільки належним чином організований контроль за поведінкою засуджених, а й застосування до них додаткових покарань. Відповідно до ст. 77 КК суд, у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням, може призначити підсудне одне чи кілька додаткових покарань у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. Призначення додаткового покарання повинне бути мотивоване судом. Отже, при застосуванні цього виду звільнення від відбування покарання закон виключає можливість призначення лише одного додаткового покарання — конфіскації майна. Але тут потрібно уточнити. Відомо, що будь-яке додаткове покарання, в тому числі і конфіскацію майна, суд, керуючись положеннями ст. 65 КК завжди призначає додатково до основної міри покарання, а не до інших заходів кримінально-правового реагування. Тому у випадку призначення судом конфіскації майна звільнення такого засудженого від відбування основного покарання з випробуванням неможливе.

2. Аналіз статей 75, 77 і п. 1 ст. 89 КК дає можливість зробити однозначний висновок про те, що звільнення від відбування покарання з випробуванням стосується тільки призначеної судом основної міри покарання. Призначені судом додаткові покарання підлягають реальному і самостійному виконанню про що свідчить і порівняльне тлумачення тексту ст. 77 КК і п. 1 ст. 89 КК.

Звільнення від відбування призначених згідно зі ст. 77 КК додаткових покарань можливе лише відповідно до закону про амністію.

3. Треба мати на увазі, що призначення додаткових покарань згідно зі ст. 77 не звільняє суд від необхідності керуватися положеннями відповідних статей Загальної частини КК, що регулюють порядок, межі і особливості призначення додаткових покарань.

Так, призначаючи штраф як додаткове покарання, суд зобов’язаний врахувати положення частин 2 і 3 ст. 53 КК про те, що його призначення можливе лише тоді, коли воно спеціально передбачене в санкції відповідної статті КК, а його розмір повинен визначатися залежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину і з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

При призначенні додаткового покарання у виді позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю суду необхідно враховувати положення ст. 55 КК, яка передбачає можливість призначення цього додаткового покарання в межах від одного до трьох років і навіть у випадку, коли воно не передбачене в санкції відповідної статті Особливої частини КК. При цьому строк додаткового покарання у разі застосування ст. 77 КК обчислюється з моменту набрання вироком законної сили.

Призначення додаткового покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу зобов’язує суд приймати рішення виходячи з положення ст. 54 КК про можливість його застосування лише до осіб, що вчинили тяжкий чи особливо тяжкий злочин (пункти 4 і 5 ст. 12 КК).

Стаття 78. Правові наслідки звільнення від відбування ^ покарання з випробуванням

1. Після закінчення іспитового строку засуджений, який виконав покладені на нього обов’язки та не вчинив нового злочину, звільняється судом від призначеного йому покарання.

2. Якщо засуджений не виконує покладені на нього обов’язки або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення, і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, суд направляє засудженого для відбування призначеного покарання.

3. У разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в статтях 71, 72 цього Кодексу.

1. Закінчення іспитового строку не означає, що засуджений визнається звільненим від відбування призначеного покарання. Його звільнення можливе тільки за рішенням судді районного (міського) суду за місцем проживання засудженого. Він же вирішує і питання про направлення засудженого для відбування покарання при невиконанні умов випробування (статті 408’, 4082 КПК).

Таке рішення суддя приймає на підставі подання контролюючого органу кримінально-виконавчої системи, а щодо неповнолітніх — за спільним поданням контролюючого органу та служби у справах неповнолітніх. Відповідно до ст. 408’ КПК України це поки що допустимо й за поданням прокурора або заявою засудженого.

У випадку успішного проходження випробування подання направляється до суду після закінчення іспитового строку з обґрунтуванням необхідності звільнення засудженого від відбування покарання. При невиконанні засудженим покладених обов’язків чи інших умов випробування подання (за деяким винятком) направляється впродовж іспитового строку з відповідними документами і обґрунтуванням необхідності направлення його для реального відбування покарання.

2. Отже, правові наслідки звільнення від відбування покарання з випробуванням визначаються поведінкою засудженого протягом іспитового строку. Залежно від цього і наслідки можуть бути як сприятливими, так і несприятливими. Сприятливі: 1) остаточне звільнення за рішенням суду від відбування призначеного винному основного покарання і 2) пільгове погашення у зв’язку з цим судимості; несприятливі: 1) направлення засудженого для реального відбування призначеного покарання і 2) призначення покарання за сукупністю вироків.

3. Звичайно закон стимулює засудженого до виправлення та остаточного звільнення від відбування основного покарання. Тому відповідно до ч. 1 ст. 78 КК суд повинен остаточно звільнити засудженого після встановлення, що іспитовий строк він відбув благополучно, виконав покладені на нього обов’язки, не допустив систематичних правопорушень, що потягли за собою адміністративні стягнення, не вчинив нового злочину і тим самим довів своє виправлення. Наявність правопорушень, що не утворюють систематичності або таких, які не потягли адміністративних стягнень чи віднесені до дисциплінарних, до уваги не беруться і не впливають на позитивне вирішення питання про успішність випробування і звільнення засудженого від відбування покарання.