Право - КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

2. З об’єктивної сторони цей злочин характеризується: 1) діями у виді завдання побоїв, мучення або іншими насильницькими діями; 2) наслідками у вигляді заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання; 3) причинним зв’язком між зазначеними діями і наслідками.

3. Про поняття побоїв див. коментар до ст. 126 КК.

4. Під мученням слід розуміти дії, що заподіяли потерпілому страждання шляхом тривалого позбавлення їжі, пиття, тепла, залишення його в шкідливих для здоров’я умовах та інші подібні дії.

5. Інші насильницькі дії можуть полягати у мордуванні, тобто діях, пов’язаних з багаторазовим або тривалим спричиненням болю (щипання, шмагання, завдання численних, але невеликих ушкоджень тупими чи гос-троколючими предметами, застосування термічних факторів тощо), посяганні на статеву недоторканність, заподіянні тілесних ушкоджень тощо.

6. Злочин вважається закінченим з моменту настання наслідків у виді заподіяння потерпілому сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання, а також причинного зв’язку між вказаними діяннями й наслідками. Заподіяння під час катування потерпілому умисного тяжкого тілесного ушкодження потребує додаткової кваліфікації за ст. 121 КК.

7. Якщо катування було поєднане з незаконним позбавленням волі, зґвалтуванням, насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом, то вчинене належить кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 127 та відповідно статтями 146, 152 чи 153 КК.

8. З суб’єктивної сторони злочин характеризується умисною формою вини та наявністю спеціальної мети — спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать її волі. Це, наприклад, мордування потерпілого з метою спонукати його повідомити якісь відомості, що він бажає зберегти у таємниці тощо.

9. Суб’єктом катування є осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

10. Кваліфікуючими ознаками згідно із ч. 2 ст. 127 КК є вчинення діянь, передбачених ч. 1 цієї статті: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб.

Про вчинення злочину повторно див. коментар до ст. 32 КК, про вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб — див. коментар до ч. 2 ст. 28 КК.

Стаття 128. Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження

Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження — карається громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до двох років.

1. Необережне тілесне ушкодження тягне кримінальну відповідальність за умови, якщо були заподіяні тяжкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження. Заподіяння з необережності легких тілесних ушкоджень не є караним.

2. З об’єктивної сторони злочин характеризується: 1) дією або бездіяльністю у виді посягання на здоров’я іншої людини; 2) наслідками у виді спричинення тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень;

3) причинним зв’язком між вказаними діяннями та наслідками.

3. Про поняття тяжкого і середньої тяжкості тілесного ушкодження див. коментар до статей 121, 122 КК.

4. Суб’єктивна сторона злочину може виявлятися у формі як злочинної самовпевненості, так і злочинної недбалості.

5. Заподіяння тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження внаслідок злочинної самовпевненості має місце тоді, коли винний передбачає можливість настання зазначеної шкоди, але легковажно розраховує на її відвернення. При цьому має бути розрахунок на конкретні обставини, які, на думку винного, перешкодять настанню злочинного наслідку. Цей розрахунок об’єктивно виявляється легковажним.

Наприклад, В. викопав яму для колодязя біля свого будинку, тимчасово обгородив її тонкою мотузкою на кілках. Неповнолітній К., який пробігав пізно увечері біля будинку, порвав мотузку і упав у яму, одержавши середньої тяжкості тілесні ушкодження.

6. Необережне тілесне ушкодження внаслідок злочинної самовпевненості слід відмежовувати від випадків заподіяння його з непрямим умислом, коли винний передбачав можливість заподіяння шкоди здоров’ю іншої людини і свідомо припускав її настання. Про наявність непрямого умислу свідчить, зокрема, розрахунок винного на випадковість, «навмання».

7. Заподіяння тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження внаслідок злочинної недбалості має місце тоді, коли винний не передбачає можливості настання зазначеної шкоди для здоров’я іншої особи, але повинен був і міг передбачити це, діючи з більшою обачністю.

Так, ВСУ знайшов наявність необережного заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження внаслідок злочинної недбалості в діях Т. Винний під час скирду-вання сіна самовільно сів за кермо трактора і під’їхав до копиці сіна, щоб забрати її до скирди. Не помітивши жінок, які сиділи там, він наїхав на них, заподіявши однії”! жінці тілесні ушкодження середньої тяжкості. ВСУ зазначив, що, рухаючись трактором по полю і знаючи, що під копицями сіна проводять свій обідній відпочинок колгоспники, Т. повинен був і міг передбачити можливість наїзду на людей (Рад. право. - 1972. - № 1. - С. 109 -110).

Під час сварки, яка переросла в бійку, М. ударив У. по обличчю, від чого той упав і, ударившись головою об східець сходів, одержав перелом кісток основи черепа, що віднесено судово-медичним експертом до тяжкого тілесного ушкодження. Виходячи з того, що умислом М. не охоплювалось заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, було визнано, що він вчинив необережне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, оскільки, ударяючи п’яного У. по обличчю, М. хоча й не передбачав, але повинен був і міг передбачити, що потерпілий може впасти і одержати травму внаслідок удару об сходи (Судебная практика… — С. 174).

8. Необережне заподіяння тілесних ушкоджень внаслідок злочинної недбалості слід відрізняти від казусу, коли особа не передбачала можливості настання шкоди для здоров’я іншої людини, не повинна була і не могла її передбачити. Кримінальна відповідальність у таких випадках виключається.

9. Необережне заподіяння тілесного ушкодження, що викликало смерть потерпілого, щодо якої має місце необережна вина, кваліфікується як вбивство через необережність.

10. Суб’єктом злочину є осудна особа, яка досягла 16-ти років.

Стаття 129. Погроза вбивством

1. Погроза вбивством, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози, —

карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до двох років.

2. Те саме діяння, вчинене членом організованої групи, — карається позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.

1. Суспільна небезпечність цього злочину визначається тим, що він, викликаючи у людини почуття тривоги і неспокою, заважає її нормальній праці та відпочинку, порушуючи разом із тим у деяких випадках і громадський порядок.