Право - КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

2. Об’єктивна сторона злочину характеризується зараженням іншої особи венеричною хворобою.

Венеричні хвороби — це інфекційні захворювання, які передаються переважно статевим шляхом і вражають передусім органи сечостатевої системи. Це, зокрема, сифіліс (люес), гонорея (перелой, трипер), м’який шанкр, паховий лімфогранулематоз тощо.

Характер венеричних захворювань, методи та тривалість їх лікування, можливість повного одужання, а також наслідки вельми різноманітні, що, проте, не впливає на кваліфікацію злочину. Для відповідальності за ст. 133 КК потрібно лише зараження однією з венеричних хвороб іншої особи.

3. Потерпілою від злочину може виступати тільки інша особа, згода якої на зараження не виключає відповідальності винного. Відповідальність за ст. 133 КК виключається, якщо зараження відбулося в результаті насильницьких дій, які позбавили хворого можливості відвернути ці наслідки, наприклад, внаслідок зґвалтування.

Самозараження венеричною хворобою (наприклад, шляхом уведення собі ін’єкції з носіями цієї хвороби або іншим шляхом) за ст. 133 КК не є караним і може тягти за собою кримінальну відповідальність лише у разі, коли воно є способом вчинення певного злочину (наприклад, передбаченого ст. 335 КК — ухилення від призову на строкову військову службу).

4. Способи зараження венеричною хворобою можуть бути різними (статеві зносини, задоволення статевої пристрасті неприродним способом, порушення правил гігієни тощо). На кваліфікацію вчиненого вони не впливають.

5. Злочин, передбачений ст. 133 КК, вважається закінченим з моменту, коли потерпілий захворів на венеричну хворобу. Необхідним елементом об’єктивної сторони даного злочину є також причинний зв’язок між діянням винного і наслідком, що настав, тобто зараженням потерпілого. У справі повинно бути встановлено, що венеричне захворювання потерпілого є наслідком діянь саме винної особи.

6. З суб’єктивної сторони зараження венеричною хворобою може бути вчинене з прямим або непрямим умислом, а також із злочинною самовпевненістю. У законі спеціально встановлено, що відповідальність за ст. 133 КК настає, якщо особа знала про наявність у неї венеричного захворювання, тобто усвідомлювала, що хворіє саме на таку хворобу і що її захворювання перебуває в стадії зараження (наприклад, особа вступає в статеві зносини, не закінчивши курсу лікування).

З прямим умислом діє той, хто, знаючи, що він хворий на венеричну хворобу в заразній стадії, передбачає, що дії, які він вчиняє, призведуть або можуть призвести до зараження потерпілого, і бажає настання цих наслідків (наприклад, вступаючи з статеві зносини, винний з помсти прагне заразити потерпілу і досягає такого наслідку). Непрямий умисел при вчиненні цього злочину наявний там, де винний, знаючи, що він хворий на венеричну хворобу в заразній стадії, передбачає, що дії, які він вчиняє, призведуть або можуть призвести до зараження потерпілого, не бажає цих наслідків, але свідомо їх припускає (наприклад, вступивши в статеві зносини, винний прагнув лише до задоволення своєї статевої пристрасті, байдуже ставлячись до можливого зараження потерпілої).

Даний злочин визначається вчиненим із злочинною самовпевненістю, коли винний, усвідомлюючи наявність у нього венеричної хвороби в заразній стадії, передбачає можливість зараження, але легковажно розраховує на не-настання цього наслідку (наприклад, незастосування запобіжних засобів при статевих зносинах, які відвернули б зараження потерпілої).

7. Для з’ясування суб’єктивної сторони злочину закон вимагає, щоб винний обов’язково знав про наявність у нього венеричної хвороби в заразній стадії. Тому вина у формі злочинної недбалості виключає відповідальність за ст. 133 КК, оскільки в таких випадках особа не знає про наявність у неї венеричної хвороби.

8. Суб’єктом розглядуваного злочину може бути будь-яка особа, яка досягла 16-ти років, страждає венеричною хворобою і знає про наявність у неї цього захворювання. Особа, яка не страждає венеричною хворобою, але яка заразила іншу особу цим захворюванням, несе відповідальність не за ст. 133 КК, а за умисне або необережне заподіяння тілесного ушкодження.

9. Кваліфікуючими ознаками згідно з ч. 2 ст. 133 КК передбачено зараження венеричною хворобою: 1) особою, раніше судимою за зараження іншої особи венеричною хворобою; 2) двох або більше осіб; 3) неповнолітнього, тобто особи, яка не досягла 18-ти років.

Частина 3 ст. 133 КК встановлює відповідальність за зараження венеричною хворобою, якщо воно спричинило тяжкі наслідки (наприклад, безплідність, самогубство потерпілого, заподіяння йому тяжких тілесних ушкоджень). :

10. Якщо зараження, зазначене в ст. 133 КК, мало місце при вчиненні будь-якого іншого злочину, відповідальність настає за правилами про сукупність. Наприклад, зараження венеричною хворобою внаслідок зґвалтування або насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом тягне за собою відповідальність за сукупністю злочинів, передбачених ст. 133 КК та відповідно статтями 152 або 153 КК.

Стаття 134. Незаконне проведення аборту

1. Проведення аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти, — карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до двох років.

2. Незаконне проведення аборту, якщо воно спричинило тривалий розлад здоров’я, безплідність або смерть потерпілої, —

карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

1. Суспільна небезпечність незаконного аборту полягає в тому, що при його проведенні створюється загроза для життя та здоров’я потерпілої. Інколи ця складна операція спричиняє смерть, безплідність, тяжкі тілесні ушкодження тощо. Ці наслідки часто настають тоді, коли аборт вчиняють особи, які не мають спеціальної медичної освіти.

2. Проведення аборту дозволене в нашій країні, але за певних умов і особою, яка має вищу медичну освіту (лікар-гінеколог, лікар-акушер тощо), що дає їй право на оперативне втручання для проведення цієї операції. Незаконним (кримінальним) аборт є у тому випадку, коли проводить його особа, яка не має спеціальної медичної освіти.

3. Аборт — це штучне переривання вагітності шляхом стороннього втручання в організм жінки.

4. З об’єктивної сторони незаконний аборт полягає у активних діях особи, спрямованих на переривання вагітності. Практиці відомі різні способи вчинення цього злочину: 1) оперативний — коли ця операція проводиться з допомогою спеціальних інструментів; 2) механічний — коли в матку вводять буж, катетер, інші предмети або рідину; 3) токсичний — введення в організм жінки різних токсичних речовин. Злочин є закінченим з моменту вигнання плоду. Вчинення різних дій, спрямованих на плодовигнання, якщо це не призвело до переривання вагітності, повинне кваліфікуватися як замах на злочин (статті 15 і 134 КК).