Право - КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

7. У частині 2 ст. 171 КК передбачена відповідальність за переслідування журналіста за виконання професійних обов’язків, за критику, здійснюване службовою особою або групою осіб за попередньою змовою.

Переслідування за критику може полягати в обмеженні прав і свобод журналіста, фізичному та психічному впливі на нього або його близьких, незаконному звільненні з роботи, накладенні дисциплінарного стягнення, створенні різноманітних перешкод при здійсненні журналістської діяльності тощо. Необхідною умовою кваліфікації таких дій за ч. 2 ст. 171 КК є причинний зв’язок між переслідуванням журналіста або його критикою і виконанням ним своїх професійних обов’язків.

Поняття «групи осіб за попередньою змовою» див. у коментарі до ст. 28 КК. Про поняття службової особи див. коментар до ст. 364 КК.

8. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення дій, спрямованих на перешкоджання законній діяльності журналістів.

9. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Винний усвідомлює, що своїми діями перешкоджає законній діяльності журналіста шляхом примушування його до розповсюдження або до відмови від розповсюдження інформації і бажає вчинити такі дії.

Мотиви діяльності винної особи і мета її діяльності не впливають на кваліфікацію вчиненого і можуть бути різними

10. Суб’єктом даного злочину за ч. 1 ст. 171 КК є будь-яка фізична осудна особа, що досягла 16-річного віку, а за ч. 2 — службова особа.

Стаття 172. Грубе порушення законодавства про працю

1. Незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, а також інше грубе порушення законодавства про працю —

караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років.

2. Ті самі дії, вчинені щодо неповнолітнього, вагітної жінки чи матері, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, —

караються штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років, або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.

1. Поняття «порушення законодавства про працю», яке закон використовує в ст. 172 КК, передбачає відповідальність, по-перше, за умисне посягання на загальні умови праці, і по-друге, за таке посягання, що не пов’язане із створенням небезпеки для життя і здоров’я робітника або службовця. За цими двома ознаками даний злочин відрізняється від злочинів, що вказані в статтях 271—275 КК, та передбачають відповідальність за порушення правил безпеки виробництва, яке могло спричинити загибель людей, каліцтво, втрату працездатності або інші тяжкі наслідки.

2. Диспозиція ст. 172 КК бланкетна, тому для з’ясування характеру порушення слід звертатися до відповідних норм Кодексу законів про працю України. Це, наприклад, норми про право на відпустку (ст. 74 КЗпП), про нормування праці (статті 85—92 КЗпП); про оплату праці (статті 94—117 КЗпП) тощо.

3. Частина 1 ст. 172 КК передбачає кримінальну відповідальність за незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, а також інше грубе порушення законодавства про працю.

4. Суспільна небезпечність даного злочину полягає в тому, що він посягає на трудові права особи, закріплені в Конституції України.

5. Потерпілим від даного злочину є працівник, тобто особа, на яку поширюється законодавство України про працю і яка є відповідною стороною трудових правовідносин. Особи, що мають спеціальні звання, військовослужбовці, працівники міліції та ін., не можуть бути потерпілими від даного злочину. Порушення щодо них законодавства, яке регулює проходження ними служби, має розглядатися як службові зловживання і, за наявності до того підстав, кваліфікуватися, наприклад, за статтями 364, 365, 423, 424 КК.

6. Об’єктивна сторона цього злочину передбачає встановлення: а) порушення конкретної норми трудового законодавства, що пов’язане з незаконним звільненням працівника з роботи або іншим грубим порушенням законодавства про працю; б) наявність грубого характеру цього порушення.

Звільнення з роботи працівника вважається незаконним, якщо воно здійснене з порушенням установленого порядку або без законних підстав до цього.

Під «грубим порушенням законодавства про працю» слід розуміти випадки обмеження трудових прав громадян або зневажливого до них ставлення. Поняття «грубе порушення» має оціночний характер, і в кожному конкретному випадку воно повинне встановлюватися виходячи з кількості потерпілих, тяжкості можливих наслідків, тривалості, систематичності порушень, злісності мотивів тощо. Так, грубим порушенням буде вважатися систематичне порушення тривалості робочого часу, ненадання протягом тривалого часу відпустки, на яку має право працівник, ненадання передбачених законом пільг, компенсацій, незаконне накладення матеріальної відповідальності тощо.

7. Грубе порушення угоди про працю, яке вчинене шляхом обману або зловживання довірою, містить самостійний склад злочину, що передбачений у ст. 173 КК. Порушення угоди про працю іншими способами, за наявності до того підстав, містить склад злочину, передбаченого ст. 172 КК.

8. Даний злочин вважається закінченим з моменту порушення трудових прав громадян, наприклад, при незаконному звільненні з роботи — з моменту фактичного припинення трудових відносин з конкретним працівником; а при іншому грубому порушенні законодавства про працю — з моменту фактичного вчинення такого діяння.

9. Суб’єктивна сторона даного злочину виявляється в прямому умислі. При цьому незаконне звільнення передбачає як обов’язкову ознаку наявність особистих мотивів (наприклад, помста за критику тощо). Інше грубе порушення законодавства про працю може здійснюватися за будь-якими мотивами.

10. Суб’єкт даного злочину спеціальний — особа, на яку покладений обов’язок дотримання трудового законодавства: службові особи, наділені правом прийому та звільнення, керівники, власники або уповноважені ними особи, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності.

11. Частина 2 ст. 172 КК встановлює відповідальність за ті самі дії, вчинені щодо неповнолітнього, вагітної жінки чи матері, яка має дитину віком до 14-ти років або дитину-інваліда.

Під неповнолітнім слід розуміти особу, яка не досягла 18-річного віку. Про поняття «вагітна жінка» див. коментар до ст. 115 КК. Дитина-інвалід — це дитина, яка має стійкий розлад функцій організму, викликаний вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, травмами, іншим захворюванням, що обмежують її нормальну життєдіяльність.