Право - КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

Щодо зазначених осіб даний злочин може проявлятись у безпідставній відмові у прийнятті їх на роботу, звільненні з роботи з мотивів вагітності або неповноліття, залученні неповнолітніх осіб до важких робіт і до робіт зі шкідливими умовами праці, до нічних, надурочних робіт тощо.

Стаття 173. Грубе порушення угоди про працю

1. Грубе порушення угоди про працю службовою особою підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, а також окремим громадянином або уповноваженою ними особою шляхом обману чи зловживання довірою або примусом до виконання роботи, не обумовленої угодою, —

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

2. Ті самі дії, вчинені стосовно громадянина, з яким укладена угода щодо його роботи за межами України, —

караються штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

1. Трудові відносини між наймачем і працівником регулюються не тільки законами, а й колективним договором, а також індивідуальними угодами між наймачем (службовими особами підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності; окремими громадянами або уповноваженими ними особами) і працівником.

2. Суспільна небезпечність даного злочину полягає в тому, що він посягає на право кожної людини на працю, що передбачене ст. 43 Конституції України.

3. Потерпілим від даного злочину є працівник, з яким укладено трудову угоду про працю. Про поняття «працівник» див. коментар до ст. 172 КК.

4. З об’єктивної сторони цей злочин виявляється в грубому порушенні угоди про працю шляхом обману чи зловживання довірою або примусом до виконання роботи, не обумовленої угодою (це, наприклад, погроза звільненням, якщо працівник не погодиться виконувати роботу, не обумовлену угодою).

Угода про працю — це укладений у письмовій або усній формі трудовий договір, а також трудовий контракт між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, за яким працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цим договором, а власник або уповноважений ним орган зобов’язується виплачувати працівнику заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є спосіб даного злочину: а) обман; б) зловживання довірою; в) примус до виконання роботи, не обумовленої угодою.

Про поняття обману та зловживання довірою див. коментар до ст. 190 КК. Під примусом слід розуміти погрозу насильством або інший протиправний вплив на особу з метою примусити її виконувати роботу, що необумовлена угодою про працю. За наявності до того підстав, якщо примус полягав у діяннях, які самі по собі є кримінальне караними, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів: ст. 173 КК та відповідними статтями про відповідальність за злочини у сфері службової діяльності або проти особи, наприклад, статтями 126, 129 КК тощо.

5. Даний злочин вважається закінченим з моменту грубого порушення угоди про працю. Діяння, передбачене ст. 173 КК, є спеціальним складом грубого порушення законодавства про працю, а тому його вчинення не потребує додаткової кваліфікації за ст. 172 КК.

6. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Винна особа усвідомлює, що грубо порушує угоду про працю і бажає вчиняти такі дії.

7. Суб’єктом даного злочину є службова особа підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності, окремий громадянин або уповноважена ним особа, які уклали з працівником угоду про працю.

8. Частина 2 ст. 173 КК передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені щодо громадянина, з яким укладена угода про його роботу за межами України.

Дана кваліфікуюча ознака злочину матиме місце тоді, коли українські працівники, що працюють за кордоном на підставі міжнародних договорів про економічне, наукове та інше співробітництво, залишаються у трудових відносинах з організацією, що їх відрядила за кордон, і на них поширюється вітчизняне законодавство про працю. Якщо трудові відносини громадян регулюються законодавством іноземних держав, склад злочину, що тут розглядається, буде відсутнім.

Стаття 174. Примушування до участі у страйку або перешкоджання участі у страйку

Примушування до участі у страйку або перешкоджання участі у страйку шляхом насильства чи погрози застосування насильства або шляхом інших незаконних дій —

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

1. У статті 44 Конституція України проголосила, що працівник має право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Причому вказується, що «ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку».

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» (ВВР. — 1998. — № 34. — Ст. 227) під страйком розуміється тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов’язків) підприємства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту). Як випливає із закону, участь у страйку має бути добровільною. Кримінальний закон охороняє це право працівників на вільне волевиявлення. Заборона страйку можлива лише на підставі закону.

2. Суспільна небезпечність даного злочину полягає в тому, що він посягає на конституційне право людини, яка працює, на страйк для захисту своїх економічних та соціальних інтересів.

Потерпілим від злочину є працівник.

3. Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 174 КК, може виявлятися у двох формах: а) примушуванні до участі у страйку; б) перешкоджанні участі у страйку.

Примушування — це психічний або фізичний вплив на працівника з метою примусити його брати участь у страйку. Перешкоджання — це протидія здійсненню працівником свого права брати участь у страйку. Обов’язковою ознакою примушування і перешкоджання є здійснення їх шляхом фізичного насильства, погрози застосування такого насильства або шляхом інших незаконних дій. За ступенем тяжкості фізичне насильство, застосоване винним, може виявлятися в завданні ударів, побоїв, заподіянні легких тілесних ушкоджень, незаконному позбавленні волі.

4. Якщо фізичне насильство виявилося в заподіянні тілесних ушкоджень середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень, то настає кваліфікація за сукупністю злочинів (наприклад, за статтями 122, 121 і 174 КК). Погроза застосування насильства може полягати в залякуванні працівника застосуванням будь-якого фізичного насильства, в тому числі й погрозі вчинити вбивство. Інші незаконні дії при вчиненні злочину у цій формі можуть виявлятися в обмані, погрозі позбавити будь-яких пільг, звільнити працівника тощо.