Право - КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

5. Велика матеріальна шкода кредиторові — це п’ятсот чи більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (згідно з приміткою до ст. 218 КК). Така шкода може бути завдана одному кредитору або бути сумарною. Матеріальна шкода — це завдані кредитору збитки, під якими розуміються втрата або пошкодження майна, додаткові витрати (вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), неодержані доходи, які були б одержані у разі належного виконання зобов’язання. Про поняття «кредитор» див. коментар до ст. 218 КК.

6. При кваліфікації цього злочину слід враховувати, що велика матеріальна шкода має бути в причинному зв’язку не із стійкою фінансовою неспроможністю, а з її приховуванням шляхом подання недостовірних відомостей. Тому для кваліфікації не має значення причина стійкої фінансової неспроможності. Завдання великої матеріальної шкоди кредитору та державі, яка є в причинному зв’язку із самою стійкою фінансовою неспроможністю, потребує іншої кваліфікації — залежно від причини такої неспроможності. Якщо причиною були цілеспрямовані дії, характерні для доведення до банкрутства, потрібна додаткова кваліфікація за ст. 219 КК. В інших випадках можлива відсутність злочину як такого, наприклад, коли причиною стійкої фінансової неспроможності були несприятлива економічна ситуація, надзвичайні природні умови, випадковий збіг обставин тощо.

7. Злочин вважається закінченим з моменту завдання великої матеріальної шкоди кредиторові.

8. Суб’єктивна сторона цього злочину — умисел, який характеризується усвідомленням особою неправдивості інформації про фінансову спроможність суб’єкта господарювання, що передається нею. Мотив і мета можуть бути різними, на кваліфікацію цього злочину не впливають, але можуть враховуватися при призначенні покарання.

9. Суб’єктом злочину може бути громадянин — засновник або власник суб’єкта господарської діяльності, а також службова особа суб’єкта господарської діяльності. Про поняття «службова особа» див. примітку та коментар до ст. 364 КК.

10. Про співвідношення приховування стійкої фінансової неспроможності з шахрайством з фінансовими ресурсами див. п. 15 коментарю до ст. 222 КК.

Стаття 221. Незаконні дії у разі банкрутства

Умисне приховування майна або майнових обов’язків, відомостей про майно, передача майна в інше володіння або його відчуження чи знищення, а також фальсифікація, приховування або знищення документів, які відображають господарську чи фінансову діяльність, якщо ці дії вчинені громадянином — засновником або власником суб’єкта господарської діяльності, а також службовою особою суб’єкта господарської діяльності у разі банкрутства і завдали великої матеріальної шкоди, —

караються штрафом від ста до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до трьох місяців з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Об’єктом цього злочину є суспільні відносини у сфері виконання суб’єктами господарської діяльності своїх фінансових зобов’язань та обов’язків у судових процедурах банкрутства.

2. Предмет злочину — майно, майнові обов’язки, відомості про майно, документи, що відображають господарську чи фінансову діяльність суб’єкта господарської діяльності.

Майно — це сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб’єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб’єктів. Особливим видом майна є цінні папери.

Під майновими обов’язками слід розуміти зобов’язання особи, яка є боржником у процедурах банкрутства, перед іншими особами та державою, а також зобов’язання останніх перед боржником.

Відомості про майно — це відомості про наявне у боржника майно, у тому числі й кошти, які знаходяться на його рахунках у банках чи інших фінансово-кредитних установах. Зокрема, предметом незаконних дій можуть бути відомості про кількість майна, його місцезнаходження тощо,

Документами, що відображають господарську чи фінансову діяльність суб’єкта господарської діяльності, є передбачені законодавством матеріальні носії відомостей про таку діяльність. Наприклад, це первинні документи, що відображають господарські операції, документи бухгалтерського обліку та звітності, виражені в паперовій формі чи на машинних носіях (див. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (ВВР. - 1999. - № 40. - Ст. 365).

3. Об’єктивну сторону злочину характеризують; діяння, вчинене у разі банкрутства; наслідок — велика матеріальна шкода; причинний зв’язок між діянням та наслідком.

У цій статті передбачені такі альтернативні діяння: 1) приховування майна, 2) відчуження майна, 3) знищення майна, 4) передача майна в інше володіння, 5) приховування майнових обов’язків, 6) приховування відомостей про майно, 7) фальсифікація документів, які відображають господарську чи фінансову діяльність суб’єкта господарської діяльності, 8) приховування таких документів, 9) знищення таких документів. При вчиненні особою декількох із цих діянь всі вони мають відображатись у кваліфікації, враховуватись при визначенні розміру спричиненої ними шкоди та при призначенні покарання за скоєний злочин.

4. Учинення діяння у разі банкрутства означає вчинення його після порушення господарським судом справи про банкрутство. Тобто йдеться про порушення особою своїх обов’язків у судових процедурах банкрутства, передбачених законодавством, зокрема Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у редакції від ЗО червня 1999 р. (ВВР. - 1999. - № 42-43. - Ст. 378; 2002. - № 33. -Ст. 235; Урядовий кур’єр. — 2003. — № 80-81. — ЗО квітня). Банкрутство — це визнана арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури (ст. 1 Закону). Щодо боржника застосовуються такі судові процедури банкрутства: 1) розпорядження майном боржника, 2) мирова угода, 3) санація (відновлення платоспроможності) боржника, 4) ліквідація банкрута. Для кваліфікації цього злочину не є обов’язковим, щоб господарський суд визнав суб’єкта господарської діяльності банкрутом.

5. Є відмінності у розумінні банкрутства в статтях 219 і 221 КК. У складі доведення до банкрутства (ст. 219 КК) йдеться про стійку фінансову неспроможність як підставу порушення справи про банкрутство, однак для кваліфікації не має значення, чи була порушена справа судом. У злочині, передбаченому ст. 221 КК, навпаки — порушення справи є обов’язковим, однак підстави для цього можуть бути різними (стійка фінансова неспроможність, наявність ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника; ліквідація боржника — юридичної особи не у зв’язку з процедурою банкрутства, якщо вартості майна боржника недостатньо для задоволення вимог кредиторів).