Право - КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

По-друге, надання неправдивої інформації з метою незаконного одержання пільг щодо податків (ст. 222 КК) слід відрізняти від приховування втрати права на податкові пільги (законно одержані раніше) як способу ухилення від сплати податків (ст. 212 КК) (п. 15 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України). Також за ст. 212 КК слід кваліфікувати надання особою недостовірних даних про наявність пільг щодо оподаткування (протилежне роз’яснення Пленуму Верховного Суду щодо цього, викладене там же, суперечить ст. 222 КК).

По-третє, надання неправдивої інформації з метою одержання пільг щодо податків, яке не завдало матеріальної шкоди, або завдана шкода у вигляді фактичного ненадходження коштів до бюджетів є меншою, ніж 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, — не передбачене в ст. 212 КК, а тому в усіх випадках кваліфікується за ст. 222 КК. Коли така шкода складає 1 000 і більше, проте є меншою від 5 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, виникає конкуренція загальної (частини 1 чи 2 ст. 212 КК) та спеціальної (ст. 222 КК) норм, яку слід вирішувати шляхом застосування спеціальної норми про більш тяжкий злочин — шахрайство з фінансовими ресурсами. Нарешті, коли завдана шкода в 5 000 разів і більше перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, вирішальне значення має не спосіб учинення злочину, а тяжкість його наслідків, тому злочин слід кваліфікувати тільки за ч. З ст. 212 КК як ухилення від сплати податків, що призвело до фактичного ненадходження в бюджети коштів в особливо великих розмірах.

По-четверте, можливі випадки вчинення дій, передбачених ст. 222 КК, Особою, яка не є суб’єктом цього злочину, що виключає застосування цієї статті, проте з урахуванням їх наслідків може бути кваліфіковано за ст. 212 КК. Наприклад, надання особою завідомо неправдивої інформації державним органам з метою незаконного отримання пільг щодо прибуткового податку з громадян може кваліфікуватися за ст. 212 КК як ухилення від сплати податку, що призвело до відповідних наслідків.

16. При вирішенні питання про співвідношення шахрайства з фінансовими ресурсами та фіктивного підприємництва (ст. 205 КК) слід враховувати, що ці норми передбачають різні дії, вчинення яких достатньо для визнання цих злочинів закінченими. Тому можлива лише реальна сукупність цих злочинів. Ці дії можуть вчинюватись однією і тією самою особою або різними особами, що може впливати на їх кваліфікацію. Наприклад, коли завідомо неправдива інформація, про яку йдеться в ст. 222 КК, надається службовою особою суб’єкта підприємницької діяльності, зареєстрованого для зайняття фіктивним підприємництвом, — вчинене слід кваліфікувати за сукупністю статей 222 та 205 КК за умови, що саме ця особа раніше створила або придбала цей господарський суб’єкт, і лише за ст. 222 КК — у противному разі.

17. Питання про співвідношення шахрайства з фінансовими ресурсами та приховування стійкої фінансової неспроможності (ст. 220 КК) виникає у зв’язку з наявністю в складах цих злочинів однакових дій — подання недостовірних (неправдивих) відомостей. Проте ці дії мають різні причинно-наслідкові зв’язки та юридичне значення. У статті 220 КК вони є способом приховування стійкої фінансової неспроможності, і саме це завдає великої матеріальної шкоди кредиторові, яка є обов’язковою ознакою. У статті 222 КК такі дії пов’язані з метою незаконного одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків або із фактичним їх одержанням. Тому самі дії визнаються закінченим злочином, а наслідки визначаються з урахуванням зв’язку дій з указаними фінансовими ресурсами та податковими пільгами. У випадках конкуренції цих норм слід застосовувати ст. 222 КК, яка передбачає більш суворе покарання.

18. Якщо особа спочатку підробила документи, а потім їх використала при вчиненні шахрайства з фінансовими ресурсами, то вчинене слід кваліфікувати як сукупність злочинів, передбачених статтями 366 чи 358 та 222 КК. Використання документа, підробленого іншою особою, охоплюється ст. 222 КК.

Стаття 223. Порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів

1. Випуск (емісія) громадянином або службовою особою суб’єкта господарської діяльності цінних паперів у формі їх відкритого розміщення без реєстрації емісії у встановленому законом порядку —

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років.

2. Внесення громадянином або службовою особою суб’єкта господарської діяльності в документи, які подаються для реєстрації емісії цінних паперів, завідомо недостовірної інформації, а також затвердження таких документів, якщо ці дії заподіяли велику матеріальну шкоду інвесторові, —

караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

1. В частинах 1 та 2 ст. 223 КК передбачені два самостійні склади злочинів. Об’єктом цих злочинів є суспільні відносини у сфері випуску (емісії) цінних паперів суб’єктами господарювання та громадянами.

2. Предмет злочину за ч. 1 ст. 223 КК — цінні папери, які можуть випускатися суб’єктами господарської діяльності чи громадянами у формі їх відкритого розміщення лише за умови реєстрації емісії у встановленому законом порядку.

Цінні папери — грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають із цих документів, іншим особам (ст. 1 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991 р. (ВВР. — 1991. — № 38. — Ст. 508). Відповідно до цього Закону в Україні можуть випускатися такі види цінних паперів: акції; облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик; облігації місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов’язання республіки; ощадні сертифікати; інвестиційні сертифікати; векселі; приватизаційні папери. У Законі України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від ЗО жовтня 1996 р. (ВВР. — 1996. — № 51. — Ст. 292) також виділяються похідні цінні папери — цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов’язаний з правом на придбання чи продаж протягом терміну, визначеного договором (контрактом), цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів (ст. 1). Проте обіг похідних цінних паперів, а також цінних паперів іноземних емітентів на території України поки що є обмеженим і недостатньо врегульованим законом.