Джоан Ролінґ - Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії

Гаррі й Рон подивилися на неї. Вона завмерла з піднятою ногою і з таким безглуздим виглядом, наче її щойно обробили забуттятусом; навіть очі розфокусувалися.

— …в той час, —закінчила вона пошепки фразу.

— Щось не так? — стривожився Рон.

— Ми знайшли медальйон.

— Що? — вигукнули разом Гаррі й Рон.

— У вітальні в шафі. Ніхто не міг його відкрити. А ми…

ми…—

Гаррі наче хто бухнув цеглиною. Він пригадав: він навіть тримав ту штуку в руках, коли вони по черзі намагалися її відкрити. її ще потім кинули в мішок з непотребом разом з тютюнницею, де був порошок для бородавок, та з катеринкою, від музики якої всі засинали…

— Крічер тоді багато чого від нас заникав, — пригадав Гаррі. Це був єдиний шанс, їхня єдина слабка надія, і він збирався до останнього чіплятися за цю соломинку. — У нього там був цілий склад різного мотлоху в комірчині біля кухні. Ходімо.

Перестрибуючи через дві сходинки, він побіг сходами вниз, друзі кинулися за ним. У коридорі вони наробили такого галасу, що розбудили портрет Сіріусової матері.

— Нечисть! Бруднокровці! Мерзота! —верещала вона, та вони вже влетіли в розташовану в підвалі кухню й захряс нули за собою двері.

Гаррі перебіг приміщення, зупинився біля Крічерового буфета й шарпнув дверцята. Там було кубло зі старих брудних ковдр, у якому колись спав ельф—домовик, проте блискучих дрібничок, що їх любив збирати Крічер, вони не виявили. Там узагалі нічого не було, крім старої книжки під назвою "Шляхетність природи: чаклунська генеалогія". Не вірячи власним очам, Гаррі схопив ковдри й почав їх трусити. Дохла миша випала й зловісно покотилася по підлозі. Рон застогнав і впав на кухонний стілець, а Герміона заплющила очі.

— Це ще не все, — буркнув Гаррі і голосно покликав: — Крічере!

Щось гучно ляснуло, і ельф—домовик, якого Гаррі так неохоче перебрав як спадщину від Сіріуса, виник хтозна—звідки перед холодним і порожнім каміном: крихітний, пів—людського зросту заввишки, з обвислою складками блідою шкірою і білим волоссям, що густо стирчало з кажанячих вух. Він і досі носив на стегнах ту саму брудну ганчірку, що й у день їхньої першої зустрічі, а зневажливий погляд, яким він зміряв Гаррі, свідчив, що його ставлення до нового власника змінилося не більше, ніж його костюм.

— Хазяїне, —проквакав Крічер і низько вклонився, бурмочучи під ніс:

— Знову в старому будинку моєї хазяєчки зрадник роду Візлі з бруднокровкою…

— Я тобі забороняю називати будь—кого "зрадником роду" чи "бруднокровкою", — прогарчав Гаррі. Навіть якби ельф і не видав Сіріуса Волдемортові, Гаррі все одно вважав би, що ця істота з довгим, схожим на хобот, носом і налитими кров'ю очима мерзенна й бридка.

— Маю до тебе питання, —подивився Гаррі на ельфа й серце його закалатало,—і наказую відповідати правдиво. Зрозумів?

— Так, хазяїне, —Крічер вклонився ще нижче. Гаррі бачив, як беззвучно ворушаться його губи, поза сумнівом, шепочучи образи, які йому заборонили промовляти вголос.

— Два роки тому, — почав Гаррі, серце в якого мало не вилітало з грудей, —у вітальні нагорі був великий золотий медальйон. Ми його тоді викинули. Ти його вкрав?

На мить запала тиша, ельф випростався, щоб глянути Гаррі в обличчя. І сказав: —Так.

— І де він зараз? — зрадів Гаррі, а Рон і Герміона аж засві тилися.

Крічер заплющив очі, ніби не хотів бачити їхньої реакції на його відповідь.

— Пропав.

— Пропав? — перепитав Гаррі, і вся його радість наче випарувалась. — Як це пропав?

Ельф затрусився. Він вагався.

— Крічере, — розлютився Гаррі, — наказую тобі…

— Манданґус Флечер, — проквакав ельф, не розплющуючи очей. — Манданґус Флечер усе вкрав: фотографії міс Бели і міс Циссі, рукавички моєї хазяєчки, орден Мерліна першого ступеня, келихи з родинним гербом і… і…

Крічер хапав ротом повітря. Його запалі груди швидко здіймалися й опускалися, а тоді він розплющив очі і так заверещав, що аж кров похолола в жилах.

— …і медальйон, медальйон хазяїна Реґулуса, Крічер зро бив погано, Крічер не зміг виконати його наказу!

Гаррі зреагував інстинктивно: коли Крічер нахилився до коцюби біля каміна, він стрибнув на ельфа й притис його до підлоги. Герміонин крик додався до Крічерового лементу, однак Гаррі перекричав їх обох:

— Крічере, наказую тобі заспокоїтись!

Він відчув, що ельф завмер, і послабив хватку. Крічер лежав пластом на холодній кам'яній підлозі, а з його булькатих очей рікою текли сльози.

— Гаррі, пусти його! — прошепотіла Герміона.

— Щоб він відчихвостив себе коцюбою? — пирхнув Гаррі, стаючи біля ельфа навколішки. — Думаю, не варто. Так, Крічере, кажи правду: звідки ти знаєш, що це Манданґус Флечер украв медальйон?

— Крічер сам бачив! — зойкнув ельф, а сльози стікали з його рила в рот, повний сірих зубів. — Крічер бачив, як він вилазив з Крічерової комірчини з повними руками Крічеро—вих скарбів. Крічер сказав злодюзі зупинитися, але Манданґус Флечер зареготав і в—втік…

— Ти сказав, що це був медальйон "хазяїна Реґулуса", — допитувався Гаррі. — Чому? Де він узявся? Що з ним робив Реґулус? Крічере, сядь і розкажи мені все, що знаєш про цей медальйон і що з ним робив Реґулус!

Ельф сів, скрутився клубком, встромив мокре лице між коліна й почав гойдатися туди—сюди. Коли заговорив, голос його був глухий, однак цілком виразний у лункій тиші кухні.

— Хазяїн Сіріус утік звідси, то й скатертю дорога, бо він був поганий хлопець і мучив мою хазяєчку своїми брудними витребеньками. А от хазяїн Реґулус мав гідність. Він з по шаною ставився до доброго імені Блеків і до свого шляхет ного чистокровного походження. Роками він говорив про Темного Лорда, що мав вивести чаклунів зі схованки, щоб керувати маґлами й тими, хто був маґлівського роду… а як йому виповнилося шістнадцять, хазяїн Реґулус приєднався до Темного Лорда. Він був такий гордий, такий гордий, такий радий служити…

— Минув рік, і якось хазяїн Реґулус зайшов на кухню поба читися з Крічером — хазяїн Реґулус завжди добре ставився до Крічера. І хазяїн Реґулус сказав… він сказав…

Старий ельф загойдався ще швидше.

— …сказав, що Темному Лордові потрібен ельф.

— Волдемортові був потрібен ельф? — перепитав Гаррі і глянув на Рона й Герміону, спантеличених так само, як і він.

— О, так, — простогнав Крічер. — І хазяїн Реґулус добровільно зголосився віддати Крічера. Це була велика честь, сказав хазяїн Реґулус, велика честь для нього і для Крічера, котрий мав виконати те, що йому накаже Темний Лорд… а потім п—повернутися додому.

Крічер загойдався ще швидше, його дихання переривалося схлипуванням.

— Ото Крічер і подався до Темного Лорда. Темний Лорд не сказав Крічерові, що треба робити, а взяв Крічера з собою в печеру коло моря. А в тій печері була ще одна печера, а в ній велике чорне озеро…