Джоан Ролінґ - Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії

Волосся в Гаррі на потилиці стало сторч. Здавалося, ніби Крічерів скрипучий голос долинає з—над тієї чорної води. Він бачив усе, що там відбувалося, ніби сам був при цьому присутній.

— …там був човен…

Авжеж, там був човен. Гаррі знав цей човен, примарно—зелений, крихітний, і зачаклований так, щоб перевозити до острівця посеред озера одного чаклуна й одну жертву. То он як Волдеморт перевірив надійність захисних чарів навколо горокракса: позичивши нікому не потрібну істоту, ельфа—домовика…

— Там, на острові, б—була чаша, повна якогось зілля. Т—темний Лорд примусив Крічера його випити…

Ельф затрусився з голови до п'ят.

— Крічер випив, а як випив, то побачив жахливе… у Крі чера всередині все палало… Крічер ридав і кликав хазяїна Реґулуса, щоб той його порятував, кликав хазяєчку Блек, але Темний Лорд тільки сміявся… він примусив Крічера випити все зілля до дна… вкинув медальйон у порожню чашу… і знову наповнив її зіллям.

— А тоді Темний Лорд поплив собі геть і покинув Крічера на острові…

Гаррі уявляв, як це було. Бачив, як зникало в пітьмі біле зміїне обличчя Волдеморта, як його червоні очі безжалісно дивилися на ельфа, що корчився в муках, і який умер би за кілька хвилин, якби скорився нестерпній спразі, що мучила жертв палючого зілля… але далі уява Гаррі не йшла, бо він не розумів, як це Крічер зумів урятуватися.

— Крічер хотів води, він підповз до краю острова й випив з чорного озера… і руки, мертві руки, висунулися тоді з води й затягли Крічера під воду…

— А як ти врятувався? — запитав Гаррі і не здивувався, що вимовив це пошепки.

Крічер підвів потворну голову й подивився на Гаррі великими, налитими кров'ю очима. —Хазяїн Реґулус звелів Крічеру повернутися,—відповів він.

— Я знаю… але як ти врятувався від інферіїв? Крічер, здається, не розумів.

— Хазяїн Реґулус звелів Крічеру вернутися, —повторив він.

— Я знаю, але…

— Та це ж очевидно, Гаррі! —здивувався Рон. — Він роз'явився!

— Але… в тій печері не можна було являтися чи роз'являтися, —засумнівався Гаррі, — інакше Дамблдор…

— Ельфівські чари інакші, ніж людські, — сказав Рон. — Тобто вони можуть являтися і роз'являтися навіть у Гоґвортсі, а ми не можемо.

Запала тиша, поки Гаррі перетравлював почуте. Як міг Волдеморт припуститися такої помилки? Та поки він міркував, крижаним голосом заговорила Герміона.

— Зрозуміло, Волдеморт недооцінював можливості ельфів—домовиків, бо, як і всі чистокровні чаклуни, ставився до них, як до тварин… йому б і на думку не спало, що вони володіють недоступними йому чарами.

— Найвищим законом для ельфа—домовика є наказ хазяїна, — прорік Крічер. — Крічеру було велено повернутися додому, тому Крічер і повернувся додому…

— То ти й зробив, як тобі було велено, — лагідно промовила Герміона. —Ти ж виконав наказ!

Крічер захитав головою, ще швидше розгойдуючись.

— А що було, коли ти повернувся? — запитав Гаррі. — Що сказав Реґулус, коли ти розповів йому, що сталося?

— Хазяїн Реґулус був дуже стурбований, дуже, —прохрипів Крічер. —Хазяїн Реґулус наказав Крічерові заховатися й не виходити з дому. А тоді… це вже було трохи пізніше… хазяїн Реґулус якось уночі знайшов Крічера в його комірчині, й хазяїн Реґулус був якийсь дивний, не такий, як завжди, дуже стурбований, Крічер це помітив… і він звелів Крічерові одвести його в печеру, в ту печеру, у якій Крічер був з Темним Лордом…

Отож вони вирушили туди. Гаррі дуже чітко їх уявляв — охопленого жахом старого ельфа й худого чорнявого ловця, так схожого на Сіріуса… Крічер знав, як відкривається зачарований вхід у печеру, знав, як піднімати з дна озера крихітного човника. Тепер з ним був його улюблений Реґулус, і вони разом пливли до острова з чашею отрути…

— І він примусив тебе випити зілля? — обурено запитав Гаррі.

Але Крічер затряс головою й заридав. Герміона затулила руками рота: здається, вона щось зрозуміла.

— Х—хазяїн Реґулус вийняв з кишені такого самого медальйона, як був у Темного Лорда, —сказав Крічер, і сльози лилися по обидва боки його довгого, мов хобот, носа. — І він звелів Крічерові його взяти, а коли чаша спорожніє, поміняти медальйони… — Крічерове ридання заважало йому говорити.

Гаррі мусив добре зосередитися, щоб його зрозуміти.

— І він наказав… Крічерові піти… без нього. І він сказав Крічерові… йти додому… і не казати моїй хазяєчці… що він зробив… але знищити… перший медальйон. І він випив… усе зілля… і Крічер поміняв медальйони… і дивився… як хазяїна Реґулуса… затягло під воду… і…

— Ой, Крічере! — застогнала, заливаючись слізьми, Герміона. Вона впала навколішки біля ельфа й спробувала його пригорнути. Він негайно скочив на ноги й одсахнувся од неї з відвертою відразою.

— Бруднокровка торкнулася Крічера, він цього не допустить! Що б сказала його хазяєчка?

— Я тобі звелів не казати на неї "бруднокровка"! — гаркнув Гаррі, однак ельф уже й сам себе карав. Він упав на землю й гахнув лобом об підлогу.

— Спини його… спини! — закричала Герміона. —Та невже ти й досі не бачиш, як це бридко, що вони мусять підкорятися?

— Крічере… стоп! Зупинися! — наказав Гаррі.

Ельф лежав на підлозі, важко дихаючи й трясучись, зелений слиз блищав під його хоботом, синець розцвітав на блідому лобі в місці удару, а очі набрякли й ще більше налилися кров'ю та слізьми. Гаррі ще в житті не бачив такого жалюгідного видовища.

— Отже, ти приніс медальйон додому, — невблаганно розпитував він, рішуче налаштований вислухати цю оповідь до кінця. — І спробував його знищити?

— Що тільки Крічер не робив, та все дарма, — простогнав ельф. — Крічер усе пробував, усе, що знав, та ніщо, ніщо не діяло… на футлярі було так багато потужних заклять, Крічер не сумнівався, що його треба відкрити, щоб знищити медальйон, та футляр не піддавався… Крічер себе карав, пробував знову, знову карав і знову пробував. Крічер не міг виконати наказ, Крічер не міг знищити медальйон! А хазяєчка божеволіла з горя, бо хазяїн Реґулус пропав, а Крічер не міг їй сказати, що сталося, бо хазяїн Реґулус з—з—заборонив йому розповідати р—р—рідним, що с—с—сталося в печері…

Крічер так гірко заридав, що годі було розібрати хоч слово. Сльози текли по Герміониних щоках, але вона тільки дивилася на Крічера й не наважувалася більше до нього торкатися. Навіть Рон, який ніколи не ставився до Крічера прихильно, стояв збентежений. Гаррі потрусив головою, намагаючись прояснити думки.

— Я тебе не розумію, Крічере, — сказав він урешті. — Волеморт намагався тебе вбити, Реґулус загинув, щоб знищити Волдеморта, а ти все одно з радістю видав Волдемортові Сіріуса? Ти з радістю побіг до Нарциси й Белатриси, щоб передати через них інформацію для Волдеморта…