Джоан Ролінґ - Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії

— Гаррі, Крічер мислить не так, — сказала Герміона, витираючи рукою сльози. — Він же раб, а ельфи—домовики звикли до поганого, навіть жорстокого ставлення до себе, і те, що зробив з Крічером Волдеморт, мало чим від цього відрізнялося. Яке значення мають війни між чаклунами для такого ельфа, як Крічер? Він вірний тим людям, що були з ним добрими, можливо, так до нього ставилася місіс Блек і, безперечно, Реґулус, тому він служив їм з охотою і повторював, як папуга, їхні ідеї й погляди. Я знаю, що ти хочеш сказати, — зупинила вона Гаррі, котрий хотів було заперечити, — що Реґулус змінив свої погляди… але ж він, схоже на те, не пояснив цього Крічерові. І я, здається, знаю чому. Крічерові й Реґулусовій родині було безпечніше й далі дотримуватися старої чистокровної традиції. Реґулус намагався усіх їх захистити.

— Сіріус…

— Сіріус жахливо поводився з Крічером, і не дивися так на мене, бо сам знаєш, що це правда. Крічер уже давненько був самотній перед тим, як тут оселився Сіріус, і потребував, можливо, хоч крихти тепла. Я переконана, що "міс Циссі" і "міс Бела" добре до нього поставилися, коли Крічер у них з'явився, тож він і зробив їм послугу, розповівши все, що вони хотіли знати. Я завжди попереджала, що чаклунам ще доведеться розплачуватися за своє ставлення до ельфів—домовиків. Так сталося з Волдемортом…із Сіріусом теж.

Гаррі не знав, що й відповісти. Дивлячись на Крічера, який ридав на підлозі, він пригадав Дамблдорові слова, сказані буквально через кілька годин після Сіріусової смерті: "Не думаю, що Сіріус сприймав Крічера як істоту з розвиненими, як у людини, почуттями…"

— Крічере, — сказав за якийсь час Гаррі, — коли відчуєш, що готовий, е—е… то сядь, будь ласка.

Минуло кілька хвилин, поки Крічер, на якого напала гикавка, нарешті затих. Потім він сів, розтираючи кулачками очі, наче мала дитина.

— Крічере, я хочу попросити, щоб ти щось зробив, — сказав Гаррі й подивився на Герміону, чекаючи від неї підмоги. Він хотів наказати м'яко, і водночас не міг вдавати, що це не наказ. Проте вона схвально оцінила зміну його тону і підбадьорливо всміхнулася.

— Крічере, будь ласка, знайди Манданґуса Флечера. Нам треба з'ясувати, де зараз цей медальйон… медальйон хазяїна Реґулуса. Це дуже важливо. Ми хочемо завершити справу, яку розпочав хазяїн Реґулус, ми хочемо… е—е… довести, що він помер недаремно.

Крічер опустив кулачки й подивився на Гаррі.

— Знайти Манданґуса Флечера? — проквакав він.

— І привести його сюди, на площу Ґримо, — додав Гаррі. — Ти зможеш це зробити?

Крічер кивнув головою і встав, а Гаррі раптом відчув піднесення. Він дістав Геґрідів гаманець і вийняв з нього фальшивий горокракс, медальйон—замінник, у якому Реґулус залишив свою записку Волдемортові.

— Крічере, я, е—е, хочу тобі дати оце, — сказав він, кладучи медальйон у ельфову долоню. — Це належало Реґулусові, думаю, він хотів би, щоб ти мав цей знак вдячності за все, що ти…

— Перестарався, старий, — сказав Рон, коли ельф глянув ра медальйон, завив стражденно і вражено, і знову бухнувся на підлогу.

Майже півгодини довелося Крічера заспокоювати, бо він був такий ошелешений тим, що йому дарують фамільну коштовність роду Блеків, що аж на ногах не міг стояти — так у нього трусилися коліна. Коли він нарешті спромігся ступити кілька кроків, вони підвели його до комірчини, простежили, як він надійно загортає медальйон у свої бруднющі ковдри, й запевнили, що, поки ельфа не буде, вони стерегтимуть коштовність як зіницю ока. Ельф по цьому двічі низько вклонився Гаррі й Ронові, і навіть якось кумедно дриґнув рукою в бік Герміони, що можна було розцінити як шанобливий жест — і роз'явився зі звичним голосним ляскотом.

Якщо Крічер зміг утекти з озера, що аж кишіло інферіями, то Гаррі не сумнівався, що на взяття в полон Манданґуса вистачить щонайбільше кілька годин, а тому цілий ранок він протинявся в будинку у стані збудженого очікування. Проте Крічер не повернувся ні зранку, ні навіть пополудні. Під вечір Гаррі почав занепадати духом і непокоїтись, а їхня надто скромна трапеза, що складалася здебільшого з запліснявілого хліба, що його Герміона не раз безуспішно намагалася трансфігурувати, аж ніяк не додала йому настрою.

Крічер не повернувся ні наступного дня, ні через день. А от на площі біля будинку номер дванадцять з'явилося двоє чоловіків у плащах, і вони стояли там навіть уночі, поглядаючи в бік будинку, якого не могли бачити.

— Явно смертежери, — сказав Рон, визираючи з Гаррі та Герміоною у вікно. — Гадаєте, вони знають, що ми тут?

— Навряд, — сказала Герміона, хоч видно було, що вона боїться, — бо інакше вони, мабуть, вислали б по нас Снейпа.

— Думаєш, він тут був і закляття Муді зв'язало йому язика? — запитав Рон.

— Так, — відповіла Герміона, — бо інакше він би сказав цим типам, як сюди зайти. Вони, мабуть, чекають, коли ми тут з'явимося. Вони ж знають, що дім належить Гаррі.

— А звідки це їм?… — почав було Гаррі.

— Чаклунські заповіти перевіряють у міністерстві, пам'ятаєш? Вони вже знають, що Сіріус передав це все тобі у спадок.

Присутність смертежерів на площі погіршила й так гнітючий настрій мешканців будинку номер дванадцять. Вони не мали жодної вістки ні від кого поза межами площі Ґримо, відколи тут побував Патронус містера Візлі, і внутрішня напруга давалася взнаки. Стривожений і роздратований Рон виробив прикру звичку гратися в кишені світлогасником. Це особливо сердило Герміону, котра заповнювала одноманітні години очікування Крічера читанням "Казок барда Бідла" і дуже дратувалася, коли світло постійно то гасло, то загорялося.

— Та годі, скільки можна! — обурилася вона на третій вечір Крічерової відсутності, коли лампи у вітальні вкотре погасли.

— Вибач, вибач! — клацнув Рон світлогасником, знову їх запалюючи. — Це вийшло ненароком!

— А ти не можеш знайти якесь корисніше заняття?

— Яке? Читання дитячих казок?

— Роне, мені цю книжку залишив Дамблдор…

— …а мені він залишив світлогасника — може, я мушу ним користуватися!

Не маючи бажання слухати сварку, Гаррі вислизнув непомітно для друзів з кімнати. Пішов униз на кухню, яку тепер відвідував регулярно, бо був переконаний, що Крічер, найімовірніше, з'явиться саме там. Однак за кілька сходинок до коридору він почув стукіт у двері, а згодом металеве клацання й брязкіт ланцюга.

Його нерви натяглися, мов струни. Він вихопив чарівну паличку, сховався в тінь біля голів ельфів—домовиків і чекав. Двері відчинилися. На мить стало видно освітлену ліхтарями площу та постать у плащі, що прослизнула в коридор і зачинила за собою двері. Щойно непроханий гість ступив один крок, як голос Муді запитав: — Северус Снейп? — А тоді з кінця коридору звелася фігура з пороху й рушила до прибульця, піднявши мертву руку.