Джоан Ролінґ - Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії

— Смерть мала плащ—невидимку?—знову втрутився Гаррі.

— Щоб непомітно підкрадатися до людей,—пояснив Рон. — Бо іноді їй набридає підбігати до них, ляскати в долоні й верещати… вибач, Герміоно.

— "Тоді Смерть відійшла вбік і пропустила трьох братів, а вони пішли собі далі, з подивом обговорюючи пригоду, яка з ними сталася, й захоплюючись дарами Смерті.

Через деякий час шляхи братів розійшлися.

Старший брат ішов цілий тиждень чи й більше, і зайшов у далеке село, де жив його колега—чаклун, з яким він колись був посварився. Зрозуміло, що маючи за зброю найстарішу бузинову паличку, він легко переміг у двобої. Покинувши на підлозі мертвого суперника, старший брат пішов у шинок, де голосно вихвалявся могутньою чарівною паличкою, яку він забрав у самої Смерті, і яка зробила його нездоланним.

Тієї самої ночі до старшого брата, що лежав, сп'янілий від вина, на ліжку, підкрався іншийчаклун. Злодій забрав його чарівну паличку, а на додачу ще й перерізав старшому братові горло.

Отак Смерть заволоділа першим братом.

Середульший брат тим часом помандрував до власного дому, де він жив сам—один. Там узяв він камінь, що мав здатність воскрешати мертвих, і тричі повернув його в руці. На його превеликий подив і радість перед ним з'явилася дівчина, з якою він колись сподівався одружитися, але яка несподівано померла.

Проте вона була сумнай холодна, відділена від нього немовби якимось серпанком. Хоч дівчина й повернулася у світ людей, та вона вже до нього не належала, а тому страждала. Врешті—решт середульший брат збожеволів від нездійсненної мрії бути з нею і, щоб поєднатися з дівчиною, сам себе вбив.

Отак Смерть заволоділа другим братом.

Та Смерть ніяк не могла знайти третього брата, хоч і шукала його роками. І аж тоді, як менший брат став старий—престарий, він зняв плащ—невидимку і віддав його синові. А тоді привітав Смерть як давню приятельку і радісно пішов за нею. І вони обоє, як рівні, покинули цей світ".

Герміона закрила книжку. Минув якийсь час, поки Ксено—філій зрозумів, що вона вже перестала читати, одвів погляд від вікна і сказав:

— Ну от і все.

— Тобто? —розгублено перепитала Герміона.

— Це й були Смертельні реліквії, — пояснив Ксенофілій. Він узяв з захаращеного стола перо і витяг звідкілясь

з— під книжок подертий аркуш пергаменту.

— Бузинова паличка, — сказав він і намалював на перга менті пряму вертикальну лінію. — Воскресальний камінь, — додав він і домалював зверху до лінії коло. — Плащ—неви— димка, — закінчив він і обвів цю лінію й коло трикутником, намалювавши таким чином символ, що так заінтригував Герміону. — Разом, — пояснив він, — це Смертельні реліквії.

— Але ж у казці немає ні слова про якісь там "Смертельні реліквії", —засумнівалася Герміона.

— Авжеж, немає, — страшенно самовдоволено сказав

Ксенофілій. — Бо це ж дитяча казочка, яку розповідають для розваги, а не щоб повчати. Але ті з нас, хто на таких речах розуміється, знає, що в стародавній казці йдеться про три предмети, або реліквії, здобувши які, можна стати володарем Смерті.

Запала коротка тиша. Ксенофілій, скориставшись нею, визирнув з вікна. Сонце було вже низенько на обрії.

— Луна скоро наловить достатньо плімпів, — неголосно сказав Ксенофілій.

— Коли ви кажете "володар Смерті"… — почав було Рон.

— Володар, — махнув безтурботно рукою Ксенофілій. — Завойовник. Переможець. Будь—який термін на ваш вибір.

— Але тоді… чи це означає… —поволі вимовила Герміона, і Гаррі відчув, що вона намагається позбутися скептичних ноток, — що ви вірите, ніби ці предмети… ці реліквії… справді існують?

Ксенофілій знову підняв брови.

— Існують.

— Але, —почала Герміона, і Гаррі зрозумів, що вона втрачає терпець, — містере Лавгуд, невже ви вірите?…

— Дівчино, Луна все мені про тебе розповіла, — сказав Ксенофілій, — ти, як я розумію, не позбавлена розуму, але страшенно обмежена. Недалека. Вузьколоба.

— Може, ти, Герміоно, поміряєш капелюха? — показав Рон на чудернацький головний убір. Голос його аж тремтів від стримуваного сміху.

— Містере Лавгуд, — не вгавала Герміона. — Ми всі знаємо, що плащі—невидимки існують. Вони хоч і рідкісні, але реальні. Але…

— Але третя реліквія — це справжній невидимий плащ, міс Ґрейнджер! Тобто не просто дорожній плащ, захищений закляттям "Розілюзнення" або наділений засліплюваль—ними чарами чи навіть витканий з напівликової шерсті, що спочатку ховає власника, але з роками блякне і стає геть непрозорий. Ідеться про плащ, який по—справжньому й надійно робить того, хто його вбрав, невидимим. Плащ вічний,

незмінний і здатний забезпечити постійне й непроникне укриття, хоч би які закляття на нього насилали. Скільки ти бачила таких плащів, міс Ґрейнджер?

Герміона відкрила було рота, щоб відповісти, та закрила його знов, помітно розгублена. Друзі перезирнулися, й Гаррі зрозумів, що всі вони думають про одне й те саме. Так сталося, що точнісінько такий плащ, як оце щойно описав Ксе—нофілій, був зараз з ними в цій кімнаті.

— Власне, — сказав Ксенофілій таким тоном, ніби завдав їм остаточної поразки неспростовним аргументом, — ніхто з вас такого і в очі не бачив. Власник такої речі був би незмірно багатий!

Він знову визирнув з вікна. Небо вже забарвилось у ледь помітний відтінок рожевого.

— Гаразд, — промовила збентежена Герміона. — Скажімо, плащ існує… а як же камінь, містере Лавґуд? Та штука, що ви її назвали воскресальним каменем?

— Ащозним?

— Як він може бути справжнім?

— А доведи, що не може, —відповів їй Ксенофілій. Герміону це просто обурило.

— Але ж це… вибачте, але це просто безглуздо! Як я можу довести, що його не існує? Ви що, сподіваєтесь, що я позбираю все… все каміння світу й перевірятиму? Тобто так можна що завгодно оголосити реальним, якщо єдина підстава для віри в його існування—те, що ніхто не довів протилежного!

— Ясно, що можна, — погодився Ксенофілій. — Я радий, що ти потроху звільняєш свідомість від обмежень.

— А та бузинова чарівна паличка, — швидко втрутився Гаррі, не даючи сказати слова Герміоні, — вона, на вашу думку, теж існує?

— Про це є безліч свідчень, — відповів Ксенофілій. — За бузиновою паличкою легко простежити завдяки тому, як вона переходить з рук у руки.

— І як же? — зацікавився Гаррі.

— Атак, що той, хто хоче нею заволодіти, мусить силою забрати її в попереднього власника, —пояснив Ксенофілій. — Ви ж чули, мабуть, як ця паличка опинилася в руках Еґбер—та Мерзенного теля того, як він замордував Емеріка Лихого? Або як Ґоделот помер у власному підвалі після того, як його син Гереворд забрав у нього чарівну паличку? Чи про жахливого Локсія, який відібрав паличку у Варнави Деверила, котрого потім убив? Кривавий слід бузинової палички тягнеться крізь усі сторінки чаклунської історії.