Марина МЕДНІКОВА - ТЮ!

До завоювання Туреччини надавалися два її життєві креда: «не знаючи броду, не лізь у воду», і «язичок мельне, та й у кут, а губу натовчуть». Провівши польові дослідження з турецького сексу, Нінон вполювала таки потрібну інформацію, вирахувала потрібну людинку і «пішла заміж» за небідного гладуна з масними оливками очей, чим підняла його рейтинґ, даруйте за каламбур, на небачену навіть у колишній Оттоманській Порті височінь. Як це їй вдалося - справа грамотно проведеного маркетинґу і знання людської психології. Технологічні подробиці Нінон тримала в суворій таємниці. Не як марксизм-ленінізм, що роздзвонив про свої «трі істочніка і трі саставниє часті» на весь світ, за що й поплатився.

Магазинчик, у якому Нінон вдень пропонувала покупцям такий самий асортимент краму, що й у тисячі інших подібних закладів, користувався нездоровою популярністю.

Бо втаємничені постійні відвідувачі знали про його нічну трансформацію у, сказати б, масажний кабінет для обраних.

Гості добиралися ретельно: їх не повинно бути багато, вони повинні бути потрібними і перспективними. Екстраординарна популярність Нінон, яка її саму спочатку дивувала, згодом навіть тішила, а зараз набридла до оскоми, перебирати харчами дозволяла.

Турок виявився не цілковитим турком і швидко обчислив свій хосен від їхнього міжнародного союзу. Він процвітав, обріс новими бізнесовими партнерами, такими самими страшенними женихлявцями, що пасли очима Нінон, відкрив кілька філій і шкодував лише, що природні біфуркації видають на-гора такі діаманти жіночності як Нінон поштучно, а не серіями.

Спроби турецькопідданого надурити її в розрахунках, приховати справжній проґресуючий прибуток, свій відсоток з якого Нінон вже двічі підвищувала, вона придушила в зародку, як Ксена принцеса-воїн. Бо вже заснувала на далекій батьківщині своє діло, і всім серцем бажала йому процвітання. Їй було байдуже-байдужечки до безладу й гризонини на рідних теренах. Як, утім, і теренам до неї. Нінон мурувала між собою і вітчизняною розікраденою економікою фортецю і копала рів, заповнений власноруч заробленими грошима, вона історично справедливо вважала: якби всі, хто ще має зуба в роті і пазура на пальці, взялися облаштовувати власний доброжиток, то й державу б облаштували, а не жебрали по світах у себе ж украдене.

Одне турбувало Нінон і щодень то дужче - Душман. Поклавши собі колись не залучати до сімейного бізнесу сторонніх, щоб не збільшувати й без того критичний ризик, Нінон залишила свого коханого розпорядником коштів у Тихих Водах. Душман мусів звітувати і погодився на фінансову підлеглість. Розуміючи, що з часом він прагнутиме рівноправних партнерських стосунків, президент фірми Нінон хотіла переконатися в його надійности й кебеті.

Привід для стурбованости у Нінон не забарився. Останнім часом Душман звітував через човникову дипломатію про свій лізінґ-консалтінґ-інжінірінґ з її грошиками рідше й рідше. Ймовірно було припустити, що наставляє Нінон фінансові роги. Небавом вона, Нінон, зможе працювати фермою з вироблення пантокрину. «Хоч тоді буде якийсь зиск з клятого Душмана», - гірко посміхнулася Нінон. Та попри все при згадці про Душмана не переставало щось млоїти в її здоровому організмі. Охо-хо-хо-хо. «Бєз тєбя мінє, любімий мой, лєтєть с аднім крилом».

«Ти атказала мнє два раза, нє хочу, сказала ти. Вот такая вот зараза дєвушка маєй мєчти», - хвацько виспівував її касетник на всю колишню Візантію, навіваючи на Нінон сумні, ба й трагічні настрої. Нінон дивилася на портрет Жириновського, наклеєний на стіні за касою, і розмірковувала.

Як же так могло статися, що вона, Нінон, окраса і гордість київських ринків, «гори смачних лісових горіхів, залитих солодкими річками карамелі», причина кількох десятків вибитих зубів, підбитих очей і одного зарізаного лиця кавказької національності, могла так нерозумно й безперспективно розпорядитися собою в особистому плані? «Дараґая, - казав їй один знайомий Анатолій Абрамович, - дараґая, паслєдній раз прєдлаґаю. Я абращу вашу двіжімость, - він вкотре обмацував темпераментним не за віком поглядом гори й долини нінонського тіла, яке досягло піку стиглої жіночности - в нєдвіжімасть. Я скоро уєзжаю. Паєхалі са мной. Ви астановітє палєстінско-ізраїльскую вайну. Ім будет нєкаґда ваєвать, ані будут разбівать сваі палатачниє гарадкі вакруг вашєва дома, чтоби только пасматреть на вас.

Что ви забилі в етам страннам гасударстве, гдє нікаґда нє панімалі і нє любілі женщін?».

Нінон заткнула пельку «заразє маєй мєчти» і ухвалила вольове рішення: за тиждень їде додому і спитає в Душмана повний бухгалтерський звіт за свої грошики. За три роки. А не відзвітує - Нінон припинить інвестиції тобто візьме топір та одрубає йому все. По саме нікуди.

Кліп про Нінон на пісню «Вставай, страна аґромная»:

ВСТАВАЙ НА СМЄРТНИЙ БОЙ. Нінон як МатірБатьківщина з київської Лисої гори, прозвана в народі Лаврентіївною, закликає саму себе до страшної помсти Душманові. ПУСТЬ ЯРАСТЬ БЛАҐАРОДНАЯ. Нінон у тому ж образі, але з плакату Тоїдзе, запитує: «Чи є в тебе совість, Душмане?» ВСКІПАЄТ, КАК ВАЛНА. Нінон перед ансамблем пісні й танцю військового округу дає Душманові зрозуміти, що не пропаде без нього, як не пропала досі. СВЯЩЄ-Є-ЄННАЯ ВАЙНА-А-А.

Нінон погано спалося в каюті пасажирського порому по дорозі через Чорне море додому. Вона не любила, коли хвилі хлюпали в ілюмінатор, а обшивка досі не списаного на брухт корабля потріскувала під натиском моря. Жаба задавила на дорожчі квитки, на горішній палубі. Скільки зарікалася: годі, їздитиму як білі люди першою клясою, над, а не під водою. А у касі рука сама намацала меншу купюру, а вуста самі попросили гірший квиток. Душманові заощаджувала, щира дурка з провулку.

Металевими східцями трапу біля її каюти затупотіли десятки ніг. Почулися голоси, зойки. «Трандець, приїхали».

Волохатою лапою жах намацав серце Нінон. Вона кинула оком на сусіднє ліжко. Нікого. На верхні ліжка. Так само.

Чкурнули, суки в ботах. Першими почули тривогу й - ноги на плечі. «Титанік», «Адмірал Нахімов» надувні плотики, крижана вода, плач, б’ють слабкіших по руках, по головах, не дають зачепитися за човни, кінець світу, - зринуло в голові. «Добре, що педікюр зробила. Якщо рятуватимуть, то хоч ноги прибрані», - майнуло. Але хвилі як хлюпотіли, так і хлюпочуть у тьмяний ілюмінатор, обшивка потріскує мирно, по-домашньому, голоси за дверима кокетують і сміються, а що бігають по трапу, то на те він і трап. Напнула кохтину, спідницю, всунула ноги в золоті турецькі капці, вийшла на горішню палубу. Тут завізно. Десятки людей, як удень, тусувалися між рятувальних засобів, всі дивилися в один бік, тицяючи пальцями у якесь незвично глибоке оксамитово-чорне небо з надраєними міліцейськими ґудзикамизірками. Нінон і собі подивилася на край небесної перекинутої миски. Блискуча красуня комета розправляла на оксамиті свій мільйоннокілометровий пишний хвіст, струшувала тисячокілометровою пишною зачіскою довкола сліпучого ядра.