Сборник - Меридіани (На украинском и русском языках)
- Название:Меридіани (На украинском и русском языках)
- Автор:
- Жанр:
- Издательство:неизвестно
- Год:неизвестен
- ISBN:У2
- Рейтинг:
- Избранное:Добавить в избранное
-
Отзывы:
-
Ваша оценка:
Сборник - Меридіани (На украинском и русском языках) краткое содержание
Три автори — три творчих обличчя: журналіст К.Лемешев, робітник Ю.Нікітін, креслярка Р.Волконська.
Різноманітна тематика їх творів: пригоди мужніх космонавтів у безмежжі Галактики, героїчні будні радянських чекістів у перші повоєнні роки. Які б сили не протистояли людині, її розум і наполегливість долають перешкоди, утверджують високі ідеали нашого життя.
За редакцією Володимира Владка
М 87–73
© Видавництво “Прапор”, 1973.
Меридіани (На украинском и русском языках) - читать онлайн бесплатно полную версию (весь текст целиком)
Интервал:
Закладка:
А так, остання подія змушує тепер кожного астронавта подумки подорожувати у часі. З тої хвилини, коли на екрані космічного відеофону корабля викарбувалося земне обличчя — зображення, передане “райдугою” Сергія Чуєва.
Сергусіянські установки для передачі думок на відстань зафіксували “розмову” головного радиста плазмольота з невідомими, а за її розшифровку взявся академік Курганов. Скоро всі дізналися про небезпеку, яка чекала на Сергія Вікторовича при зіткненні з астероїдом. Вже потім, коли сталося невідворотне, те ж знайоме людське обличчя знову з’явилося на екрані відеофону академіка Курганова. Довго сидів Олексій Платонович перед екраном. Жодного слова не було вимовлено “співбесідниками”, та коли сеанс обміну думками було закінчено, академік міг розповісти друзям цілу повість про долю Сергія Чуєва.
— Головне, друзі, — почав Олексій Платонович, — ми врятовані! Невідомі з космосу відразу розшифрували сигнали Сергія Чуєва. Вдалося це їм завдяки якимось чи то істотам, чи то агрегатам — тут я всього не зрозумів. Однак саме вони, ці істоти чи агрегати, вже так змінюють швидкість і траєкторію руху астероїда, що наш корабель у точці зустрічі зробить звичайну посадку. Неймовірно, але буде саме так.
— Що з Серьожею? — пошепки запитав тоді Юрій Степанович. — Про нього щось чути?
— Його намагалися врятувати. І, наскільки я зрозумів з сеансу обміну думками, це нашим друзям до деякої міри вдалося.
— Як це “до деякої міри”? — вихопилося у Добробаса. — Що ви говорите?
— Сергій Чуєв живий. Його падіння на астероїді сповільнювали… Оті самі агрегати. Це все, що мені вдалося усвідомити… Але він спить.
— Що значить “спить?” — зовсім занервував Добробас. — Може, ви не так зрозуміли передачу?
— Довгий, майже смертельний сон — саме так я зрозумів думку Кореня, як назвав себе мій “співрозмовник”.
— А що ви дізналися про астероїд? — нетерпляче цікавився реакторник Федір Москаленко. — Який він, звідки, хто на ньому живе?
— Отут, друзі, ви мені й справді можете не повірити. Вірніше, не мені, а повідомленню Кореня.
— Ну, ну? — аж тремтів від цікавості реакторник,
— Ви не помітили за всіма хвилюваннями того справжнього дива, що зв’язок з невідомими істотами нам дався фантастично легко? Ото ж то й воно! Бо це була передача думки між людьми.
— Невже за той час, поки ми були відсутні, на Землі вже вирішили проблему подорожей на астероїдах? — вигукнув Федя Москаленко.
— Ви здивуєтеся, юначе, ще більше, коли я скажу: оті люди на астероїді — наші давні, можна сказати, древні родичі! Вони вилетіли з Сонячної системи у космічну подорож понад одинадцять тисяч років до нашої ери. Згадайте багаторічні суперечки вчених Землі про зниклу високу цивілізацію на нашій планеті. Зустріч із невідомим астероїдом — ствердна відповідь на те, що така цивілізація існувала.
— Якесь сновидіння! — не втримався Москаленко.
— Та не перебивайте, вгомоніться, нарешті! — аж підвівся Петровський. — Давайте, Олексію Платоновичу, все відразу!
— Відразу, так відразу. Наскільки я зрозумів Кореня, цей гігантський астероїд — частина материка, який існував на Землі посеред океану. Під час космічного катаклізму цей шматок материка було вирвано з тіла Землі і кинуто в напрямі Крабовидної Туманності. А ось тепер він повертається з дороги довжиною в 14 тисяч років!
…Юрій Степанович ще і ще раз відновлює в пам’яті оповідь Курганова. Аж у голові паморочиться від незвичайних фактів. Ніяк не вкладається в уяву те, що на Землі минуло понад тринадцять тисяч років з того часу, як з її тіла вирвався і стартував у космос величезний астероїд. Сам Корінь — живий представник цивілізації, яка давно зникла на землі! Довго думати про такі речі — все одно, що шукати кінця у світовому просторі. Від таких сюрпризів збожеволіти ненароком можна…
“Але навіщо божеволіти? — несподівано посміхається своїй думці Юрій Степанович. — Адже до космічної гагарінської ери найтверезіша і найвитриваліша людина могла б позбутися тями, дізнавшись, приміром, про те, як зустрівся на Сергусі Іван Германович Новиков зі своїм набагато молодшим батьком”.
А хіба він, Юрій Чуєв не знає, що на далекій Землі його син Віктор стає все старішим і старішим за батька? Однак дрібні сюрпризи всевладної теорії відносності тепер пояснити може кожен землянин. А от грандіозний, неймовірний їх масштаб збиває з пантелику, заважає ясно мислити, спокійно діяти.
М’який мелодійний сигнал космічного відеофону змусив Юрія Степановича здригнутися. Хтось просив зв’язку. Капітан натиснув кнопку і великий екран засвітився голубим сяйвом. Потім на ньому відразу і чітко вималювалося обличчя Кореня.
— Я хотів би поговорити з вами, капітане, — гречно вклонився з екрану гість. — Прошу вас подарувати мені кілька хвилин вашої уваги.
— Як? — скрикнув Юрій Степанович. — Ви вже оволоділи мовою землян? Ви ж дізналися про нас якісь півдоби тому!
— Це вдалося нам знову завдяки ірвітназові, котрого ваш друг академік Курганов називає агрегатом. Але про це потім.
— Але звідки ви взнали, що саме так він їх називає? — не міг опам’ятатися від здивування Юрій Степанович. — Ви підслухуєте всі наші розмови, знаєте всі наші думки?
— О ні! — зігнав посмішку з засмаглого, сухорлявого обличчя Корінь. — Ірвітнази здатні до цього, але без вашої згоди ніколи б так не вчинили. Я просто роблю висновки з останнього обміну думками. Повторюю, про це потім. Часу в нас вистачить на одержання найповнішої інформації один про одного. А тепер нам треба підготуватися до посадки вашого корабля на Ні Пабар.
— Ні Пабар?
— Так ми назвали нашу мандрівну гору-астероїд тринадцять тисяч років тому. В перекладі на сучасну мову землян це означає Мала Земля.
— Та як ви врятувалися? Як вижили після космічної катастрофи?
— Ну, гаразд. Повідомлю про найхарактерніше. До другорядного дійдете самі, пов’язавши свою землянську науку з тим, про що зараз дізнаєтесь. Ні Пабар — невеличка частина Землі. Колись Ні Пабар була горою на материку Маорія. Про світову катастрофу нас попередили сергусіяни, які вперше побували на Землі за шістсот сорок два роки до появи в Сонячній системі велетенської комети Кідри-47. За цей час за їх порадою ми підготували Ні Пабар до подорожі у космосі. Гора була перетворена у “стільник” з великою системою печер і катакомб. Під “стільником” на глибині в кілька кілометрів були закладені сергусіянські атомні заряди. Ми підірвали їх, коли комета своєю гравітацією могла захопити гору. Легкий “стільник” був захоплений кометою і набув космічної швидкості ще тому, що ірвітназ “ЛЯЛ-20” створив під горою поле антигравітації. Тепер кожні земні 25 920 років Ні Пабар робить оберт навколо Сонячної системи, щоб час від часу перетинати орбіту Землі.
Читать дальшеИнтервал:
Закладка: