Анджей Пилипюк - 2586 кроків

-- Цікаво звідки? – замислився Павел.

-- Почтовий, напевно з Осло або Ставангер, -- пояснив Гансен. – Скільки в тебе?

-- Ще вісімдесят кроків.

-- В мене так само!

На перехресті вони звернули. Стіни складів були темні, тільки подекуди на висоті другого чи третього поверху виднілося слабке мерехтіння свічки. Вікна, засклені шибками в олов’яних рамках, його майже не пропускали.

-- Дві тисячі п'ятсот вісімдесят шість, -- закінчив рахувати Скужевський. – Ми на місці.

-- Це безнадійно, -- зітхнув Гансен. – Навіть якщо дійсно відстань правильна, звідки ти знаєш в якому напрямку?

-- Повинно бути в цьому, інакше ми його не знайдемо. Ти сам казав, що це найстарша частина міста. Тут він вперше зійшов на землю.

Гансен з ліхтарем в руці зробив коло. Свічка не могла розсіяти темряву. Раптово вони побачили його. Він стояв за кілька метрів від них, стара, безформна фігура, що зливалася з пітьмою.

-- Чого Вам? – запитав гортанним голосом.

Павел підняв зброю.

-- Настав твій кінець, -- сказав він.

Поляк вистрілив. Куля не потрапила в ціль, дивне створіння повернулося і вирушило в темну плутанину вулиць. Скужевський побіг за ним. Зробив ще два постріли. Втікач спіткнувся. Четверта куля звалила його. Чорний капюшон злетів, відкриваючи жахливе, знищене хворобою обличчя. Він вже майже не нагадував людину. Людськими були тільки очі, сповнені страхітливої ненависті. Він все ще був живий.

-- Гансен, Гансен, -- прохрипів. – Ти…

Скужевський останній раз підняв зброю. Спустив курок. В блиску пострілу він ще раз побачив потвору. Вони почули тупіт і в проході з’явилися два жандарми. Вони освітили розпростерту фігуру ліхтарями.

-- Ви спіймали Прокаженого Діда, -- сказав один з них з радістю в голосі. – Ми теж його шукали. Епідемії кінець…

-- Тягніть геть це стерво, його потрібно спалити, -- наказав Армауер.

Вони знайшли вільний простір на набережній. У відкритому досі магазинчику купили банку гасу. За мить здійнялося жовте полум’я. Через кільканадцять хвилин залишилася тільки купка попелу і недогорілих кісток. Жандарми притягнули звідкись лопату до снігу і згорнули рештки в портовий канал. З тихим шипінням вони потонули у воді.

На тротуарі, в попелі залишилось кілька почорнілих від вогню монет.

***

Вони поверталися до лікарні.

-- Я зрозумів це, коли побачив монети на землі. Навіщо привиду чи демону гроші? Якщо припустити, що потрібні, то чому найгірші, потерті копійки, вже виведені з обігу? Армауере Гансен, я приїхав сюди, щоб здобути досвід в боротьбі з хворобою, а замість цього… Ймовірно, я щойно вбив невинного, прокаженого жебрака, якому не пощастило наткнутися на нас на одній з вуличок Бригген . Це була звичайна людина. Я втратив розум від стресів, темряви і горілки…

Вони зупинилися біля воріт лікарні.

-- Ти рахував кроки? – запитав доктор Гансен.

-- Ні.

-- Три тисячі двісті сімдесят п'ять.

Переклад з польської -- полігНОТ

- - - - - - - -

https://www.facebook.com/pg/PoligNOT

Заходьте на мою сторінку на Facebook, або пишіть на

b1tal1que@gmail.com

- - - - - - -