Анджей Пилипюк - 2586 кроків

-- Вітаю, бачу, що Ви вже встали?

-- Перепрошую, здається я переспав…

-- Та нічого. Після такої подорожі потрібен відпочинок… Ми з Даніельсеном зранку зробили розтин.

-- Який результат?

-- Фактично, нетиповий інфільтрат в печінці. Ми помістили проби в спирт, пізніше оглянемо їх в спокійній обстановці. А поки що запрошую, -- Гансен штовхнув солідні, дубові двері, споряджені парою залізних засувів.

Вони зайшли у велике, висотою в два поверхи приміщення. Справа ряд дверей вів до невеликих кімнаток. Хворі блукали попри стіни, кілька сиділо біля столу, читали або слухали старшу жінку, яка читала Біблію. Зал оточувала невеличка галерея, з якої можна було піднятися в кімнати на другому поверсі.

-- Зараз в нас вісімдесят пацієнтів, -- сказав господар. – Частина з них вже не в стані рухатися; їх ми помістили знизу. Крім нас, ними займаються ще п’ять осіб персоналу.

-- І цього досить?

-- Найбільше проблем у нас з частою зміною пов'язок. Ми намагаємось надати пацієнтам хоча б мінімальних розваг , необхідних щоб боротися з апатією, але більшість з них неграмотні.

Хворі, почувши голоси біля входу, повільно повернули голови і скорботно дивилися на лікарів. Скужевський мимоволі здригнувся, побачивши нарости, здуття і рани на їхніх обличчях. Гансен вивів його в сіни.

-- Важко звикнути, -- зітхнув. – Хоча для мене значно гірше усвідомлювати, що фактично вони вже мертві. Ходять, думають, але , так насправді, їх вже немає. – Клацнув пальцями. – Від початку існування цього лепрозорію проводяться досліди різних ліків…

-- Все безрезультатно?

-- Ми не втрачаємо надії.

Вони перейшли до невеличкої лабораторії. Доктор Даніельсон сидів біля мікроскопа і задумливо дивився в окуляр.

-- Які результати гістопатології? -- запитав Армауер.

Старий лікар повільно похитав головою. Замінив скло з препаратом на інше. Записав спостереження в зошит.

-- Вони повсюди. В нирках, в печінці. Кишечник практично чистий. Ви були праві; хвороба атакувала зсередини.

- Ви могли б ввести мене в курс справи? – сказав Скужевський.

-- Звичайно, -- усміхнувся Даніельсон. – Пацієнт, що помер вночі, мав один з різновидів…

-- Немає жодних різновидів, -- запротестував Гансен. – Це все викликано тими самими бактеріями.

Дідок кивнув головою, з неохотою визнаючи, що той має рацію.

-- Він страждав від порівняно рідкісної форми прокази. Переважно ми маємо справу з повномасштабною проказою. На тілі хворого з'являються ділянки шкіри невразливої на біль, утворюються нарости, пухлини, потім рани, що не гояться. А інколи хвороба атакує зсередини…

З невеликої шафи він вийняв банку з ниркою зануреною в легко пожовтілому спирті.

-- Зверніть, будь-ласка, увагу. Проказа проникла на цей орган, просуваючись по нервових волокнах. Тканина частково розклалася. Переважно проказа точить людину кілька місяців, а потім несподівано, протягом кількох тижнів, з'являється назовні, даючи повномасштабну форму захворювання. Так як спочатку вражаються нерви, пацієнт, переважно, не відчуває болю…

-- Вчора…

-- Як я вже казав, з тим бідолахою була трішки інша справа. Бацили пошкодили внутрішні органи, порушили їхні функції. Біль викликало отруєння організму оксалатом кальцію і сечовиною. Погляньте в мікроскоп, -- заохотив він.

Скужевський зняв окуляри і поглянув. Він побачив препарат виготовлений, як йому здалося, з фрагменту спинного нерва. В багатьох місцях можна було побачити невеликі, темні, схожі на плашки утворення. Вони повільно рухалися. Павел бачив їх вперше у своєму житті. Ось з чим йому доведеться боротися…

-- Оце і є наш ворог, -- пояснив Гансен.

-- Вони ще живі?

-- Відокремлені, навіть дві доби після смерті хворого. Їх вбиває фенол, спирт і висока температура. Ми намагаємося застосовувати різні субстанції і вивчаємо їхню живучість…

-- Наші лікарі, довідавшись про Ваше відкриття, намагалися повторити експеримент,, але нічого не вийшло…

Даніельсон гірко посміхнувся.

-- Вони зізналися, якою частиною нашого метода злегковажили? По виразу Вашого обличчя бачу, що Ви нічого не знаєте. Просто ми вимочуємо наші препарати в розчині, що містить невелику кількість чорнила. Бактерії прокази поглинають барвник краще, ніж інші тканини. Це винахід нашого дорогого Амауера…

Гансен посміхнувся ніяково, але в його очах промайнула гордість.

- Я з'ясував це цілком випадково, -- признав він.

-- Більшість шкіл визнали забарвлення препаратів псевдонауковим методом, -- зауважив Скужевський. – А в Росії взагалі заборонили використовувати.

-- Так, я чув про це. Але якщо воно діє… Для нас важливіші відчутні вигоди, ніж звинувачення в науковому шахрайстві і шарлатанстві, -- посміхнувся Даніельсон.

Павел ще раз поглянув в окуляр мікроскопа. Здавалося, що бактерії рухалися повільніше.

-- Як довго вони живуть поза організмом? – запитав. – Я маю на увазі в пробах тканини.

-- Сім, вісім днів. Однак я підозрюю, що за сприятливих умов вони можуть протягнути довше, -- сказав Гансен.

-- Ви зауважили чи вони розмножуються?

-- На жаль, ні. Або вони не в змозі зробити це, коли пацієнт мертвий…

-- … або розмножуються занадто повільно і ми не в змозі зауважити цього, -- перебив його Даніельсон. – Зваживши на дуже довгий період інкубації, я б цього не виключав.

Він штовхнув двері в кінці приміщення. У невеликому приміщені, на шарі тирси, рухалося кілька доволі великих звірів. На звук кроків вони повернули в бік дверей гострі мордочки.

-- Броненосці, -- сказав здивовано Скужевський.

-- Ключ до відгадки хвороби, -- сказав поважно Армауер. – Його знайшли в лепрозоріях Мексики. Людську проказу можна прищепити тільки цим звірям. Ці – здорові. Тих, яких ми вирішили заразити, ми тримаємо в іншій частині лікарні. На жаль, клімат їм явно не підходить. Крім того, в нас проблеми з їжею. Вони харчуються комахами і дрібними гризунами.

Назовні зашумів вітер.

-- Після обіду перейдемо в Бригген, -- повідомив Гансен. – Побачите все з практичного боку.

Павел схилив голову.

***

Хворий сидів на кріслі перед трійкою лікарів. Половину обличчя йому скривила жахлива гримаса.

-- Тут в нас нетиповий симптом, -- пояснив Даніельсон. – Внаслідок зараження нервових тканин настав параліч правого лицевого нерва.

Скужевський надів рукавички, сполоснув руки в мисочці з розчином фенолу, а потім обережно помацав голову пацієнта.

-- Дійсно, -- сказав він. – В нас в Псковській губернії теж були такі випадки.

-- І що рекомендували місцеві лікарі? – поцікавився Гансен.

-- Що ж. Лікарів там небагато. Люди їх не люблять, особливо в селах. Після останньої епідемії холери, вони вирішили, що саме лікарі поширювали заразу. Мого колегу, ледь живого, ми витягнули з криниці. А знахарі застосовують два методи. Середньовічний, що полягає в тому, щоб закопати хворого по шию в землі або кінському гної , в надії, що це витягне хворобу.