Та - Похідні історії ведмедика Юджина і його сім'ї. В Криму. Частина 1

Мій дорогий читачу, вітаю!

Хочу побажати тобі читати мою ведмежу книгу в колі сім'ї, з братиками і сестричками. А якщо тобі не так пощастило мати багато рідних, і ти один в родині з малюків, можливо, ти попросиш Батьків читати цю книгу тобі і твоїм друзям. Але, навіть, якщо ти сам будеш слухати наші історії перед сном, або самостійно читати наші книги, дай мені обіцянку: завжди питати значення незнайомих тобі слів! Виписуй нове або обводь кольоровими олівцями у книзі, а потім розпитуй близьких. Відкривай світ і отримуй нові знання разом з нами.

А ще я хочу, щоб ти обов'язково виконував завдання з рідними. У кожній книзі про нас є багато питань про тебе, і мені буде дуже приємно, якщо у тебе виникне натхнення відповідати на них. Я з ведмежатами буду переглядати все, що ти надішлеш!

Попроси Батьків подарувати тобі зошит або блокнот, де ти все будеш замальовувати і записувати. Надсилай мені електронні листи, фотографії малюнків і знімай свої відео за допомогою Батьків! Загальний тег по ведмежим книгам: tapolyfamilystories

Запам'ятай, будуть проводитися конкурси і самим достойним або цікавим роботам читачів обіцяю ведмежі призи!

Наша електронна адреса:

Tapolyfamily@gmail.com

Всі інші контакти для Батьків є на сайті Tapolyfamily.com

Наша сім'я насправді людського роду, але ми заплуталися і забули, чому народжені людьми. Адже в душі ми ведмеді, хоч і ведемо майже людський спосіб життя. Напевно колись дуже давно все було навпаки: народжені ми були ведмедями, а потім стали змінюватися. І перетворилися для чогось у людей. З еволюцією ніхто не сперечається, і ми просто приймаємо себе такими, які є.

Сім'я наша, або, можна сказати, зграя, ні велика, ні мала. Старший в родині у нас зветься Хрещений Татусь Ведмідь Юджин-старший. Мами звуть його Юджин-старший, а ведмежата – просто Хрещений Татусь. Він величезний і сильний. І найдобріший з усіх ведмедів на світі!

Перша Ведмедиця – Матуся трьох ведмежат і Королева нашої зграї. Красива і строга, якою і належить бути усім Мамам і Королевам.

Я – Друга Матуся Ведмедиця і Та, хто розповість тобі історію про нашу сім'ю.

Старший з ведмежат – Сенічка; середній – Джордж і найменший – Юджин Джуніор. Історіями пригод цих ведмежат я і буду ділитися.

А ти, мій юний читачу, сам складеш свої знання про них і розкажеш мені, який у них характер та звички. Тільки давай домовимося, що ти обов'язково поясниш, чому вважаєш їх саме такими? Перекажи або намалюй мені історії, в яких ведмежата подобаються тобі найбільше. Добре?

Три ведмедика їли на сніданок разом з геркулесовой кашою черешню. Відбувалося це в поході. Намет стояв на березі, біля самого моря. Мама намила черешню в солоній морській воді і поставила на великому блюді посередині намету. А ведмежата сіли на килимки навколо страви, хапаючи ягоди двома лапами і говорячи навперебій про те, як це смачно.

– Скільки ти міг би з'їсти черешні? – запитав Сенічка Джорджа.

– Ням-ням-ням, – жуючи, відповів Джордж, маючи на увазі, що брат його все одно зрозумів.

– А я, а я бі! – сказав Юджин Джуніор, маючи на увазі: «І я, і я більше б з'їв черешні». Юджин завжди слухав всі розмови дуже уважно і брав участь в них, навіть коли вони його не стосувалися. Сенічка запитав тільки Джорджа, тому що думав, що Юджин не зможе пояснити свою відповідь. Юджин ще не навчився розмовляти людською мовою, але всіх прекрасно розумів і говорив на своїй. Точніше, на ведмежій. Ніколи не знаєш, які слова він підбере, щоб пояснити свою думку. Але, якщо уважно слухати його, то напевно зрозумієш те, що він намагається сказати.

Несподівано під час їх розмови одна ягідка вислизнула з лап у самого маленького ведмежати і покотилася по тенту, який служив в наметі підлогою. Як забавно все в поході: підлога може бути стелею, а стеля – підлогою. Адже в потрібні дні і в потрібному місці тент діставався з намету і кріпився, як дах, даючи тінь.

Я, Друга Матуся, сказала, що черешня ця – спортсменка, раз бігає від рота. І запропонувала ведмежатам влаштувати змагання на швидкість, щоб дізнатися, хто швидше: ягідка чи вони. І ведмежата почали голосно наздоганяти втікачку лапами, змітаючи все на своєму шляху всередині намету.

Весь день потім вони говорили, що ягоди бувають швидше ведмедів. І про те, що, якщо влаштувати офіційні змагання, невідомо ще, хто отримає кубок з медом.

А що тоді говорити про ціле дерево, на якому росте черешня? Воно, напевно, таке ж реактивно-швидке, як літак! Ти зустрічав бігаючі або літаючі вишневі дерева? Ми ще ні. Адже тільки в цьому році посадили свої вишні та черешні за Будинком. Зараз в цьому майбутньому саду тільки молоді деревця, і складно судити про їх характер. А ось через кілька років ми подивимося, чи буде наш сад кожен день на своєму місці. Можливо, він буде займатися спортом та вирушати в подорожі, як і ми?

Якщо ти вже зустрічав або зустрінеш бігаючі, плаваючі або літаючі дерева, напиши або намалюй мені про них. Розкажи, які це були дерева, і чи вдалося тобі поговорити з ними. І якщо ви подружилися, або ти просто взяв інтерв'ю, напиши кожне слово! Чи було у них гарне листя або квіти? А можливо, смачні плоди, якими вони пригощали всіх зустрічних? Ще немає жодної книги про дерев'яних спортсменів! Я буду першою збирати енциклопедію про них. Допоможеш мені в цьому?

Сьогодні на пляжі панувала спека, і ведмежата разом з Батьками ховалися від сонця у наметі. Татусь Ведмідь заснув посередині спільної кімнати, підклавши під голову пластикову пляшку з водою. Ведмедик Джордж, середній з братів, захотів збирати Кубик Рубіка. Він любив збирати, тому що це у нього виходило краще, ніж у старшого братика. І навіть краще, ніж у Хрещеного Татуся! Тому він постійно відточував свою майстерність – щоб ніхто не міг його випередити.

Мами Ведмедиці взялися плести ловця снів. Сенічка теж вперше зважився плести з ними. А маленький Юджин не вмів плести павутину ловців, але він дуже любив брати з коробки кольорові нитки і намотувати їх на коло. А ще більше йому подобалося діставати з іншої коробочки кольорове пір'я і гратися ним.

Я не завжди дозволяла гратися кольоровим пір'ям, яке потрібне було мені для лаподілля. Але іноді я все ж давала по одній яскравій пір'їнці всім братам. І тоді вони брали кольорові нитки і прив'язували пір'ячко до їх краю. З цими ниточками можна було бігати, щоб пір'їнка майоріла на вітрі, як маленький повітряний змій. Або, сховавшись тихо, дочекатися, коли хто-небудь відвернеться, щоб полоскотати йому лапу. Наприклад, Матусі від пір'їнок сміялися легко і завзято. Завжди хотілося полоскотати їх, навіть якщо вони вже починали супитися. Адже лоскотати когось – це завжди весело!