Олександр Пустовіт - Потворні хроніки, або Лихо з інших світів

Слухайте, а чого ви так останнім часом заворушились, людей викрадаєте серед білого дня, лякаєте їх, що ви шукаєте?

–

Ми шукаєм хлопця з минулого, тобто тебе. Давнє пророцтво говорить, що знайдеться людина, що відкриє таємницю смерті всепотворного чудовиська. Цей час настав і ти прийшов, далі лише ти зможеш вбити ту потвору, – сказав Шкрябодир.

–

А чого це ви з такими технологіями самі не вб’єте ту потвору, я ж її в очі не бачив ніразу.

–

Твоє щастя, наш супутник якось сфотографував цю істоту і в нього полопали лінзи. Ми мусим носити симпатичні окуляри, щоб можна було подивитись на ту потвору і не вмерти від страху. Скрізь них все стає красивішим, навіть ти.

–

Ну дякую, дасте зброю, я застрелю вже ту потвору і кінці з кінцями.

–

Не вийде. Воно не вразливе до будь – якої вогнепальної чи холодної зброї.

–

А залоскотати до смерті не пробували?

–

Ні, воно настільки небезпечне, що кидається на все що рухається, тому якщо вмреш то постарайся не рухатись, а то роздере.

–

Я тепер не знаю.

–

Ми знаєм. Ця істота вже була в вашій планеті не раз. Деякі представники його різновиду були описані у ваших легендах. Ще, знаєш чого динозаври вимерли?

–

Ну коли впав метеорит то приніс з собою якийсь вірус, що поступово за 300000 років винищив всіх динозаврів і створив нову еволюцію.

–

Не вірно, якби це був вірус, він би знищив їх за 300 років, а не за 300000 років.

–

Потвора?!

–

Так, ти додумався, диво!

–

О, це сюрприз для мене, і це ви думаєте, що якщо я з минулого то мені судилось знищити ту істоту.

–

Просто так говорить пророцтво, якому вже близько п’ятиста років, – промовив Сфінкс.

–

Ну так, напросився пригод на свою голову!!!

–

Даєм тобі чотири години і сорок п’ять хвилин, щоб додуматись як знищити її, тоді знову тебе забираєм і летимо до тієї потвори, приблизні координати в нас є. Скоро настане час коли воно пробудеться, якщо ще не пробудилось ще, – мовив Шкрябодир.

Після тієї розмови вони висадили Павла біля міста, подалі від свідків, далі йому самому доведеться знаходити поліцію. Він підійшов до міста, знайшов вхід та увійшов. Місто виявилось не зовсім привітним, тому що ніхто не хотів йому підсказати де поліція, всі відходили від нього варто було до когось лише наблизитись. Павло пристально повторяв одне слово, підходячи до кожного, що означало поліція їхньою мовою. Це слово він не раз чув при задержанні і розумів його значення, але це нічого йому не дало. Він зупинився біля кафе і замислився. Раптом ззаду хтось заговорив до нього. Павло повернувся, але нікого не побачив. «Дивно, – подумав він, – на мене і так дивляться всі як на диво природи, а тепер ще й слухові галюцинації». Ледь встиг він подумати про це як помітив збоку собаку, досі невідомої породи, саме з морди цієї собаки звучали ці слова. Павло злякався і закричав: «Люди, собака що розмовляє,дивіться!!! Я не божевільний! »

Всі на нього подивились здивованим поглядом, навіть собака, напевно, для людей привично бачити собаку що розмовляє, а собака розмовляла, і хоч не по українськи, але Павло зрозумів смисл її слів, а в них ішлося ось що: «Поліція, ти шукаєш поліцію, її найлегше знайти. В кожної людини на браслеті є екстремальні кнопки, якимий викликають відповідні служби, але якщо в тебе немає цього браслету, тоді є лише один спосіб зустрітись з поліцією –правопорушення. Моя тобі порада – побий отой рекламний щит з котячою їжою бо той кіт вгодований мене бісить, буду вдячний. »

Сказавши ці слова собака пішов, а Павло помітив, що в нього розкритий рот від подиву. Треба діяти, досить було чекати, у нього мало часу, потрібно було розповісти все поліції доки не розв’язалась війна на міжпланетному рівні і заодно ще й придумати як знищити ту потвору. Діло зробив: те що йому порадив пес і поліція хутенько його забрала. У слідчому ізоляторі він поторяв ім’я того ж представника з яким він вже мав справу – Малеш. Його відвели до Малеша і він все розповів.

–

Отже, – сказав Малеш,– цей переполох через якусь потвору, про яку ішлось в легендах.

–

Так, – відповів Павло,– коли вони відпускали мене я мигом помітив фотографію тієї потвори, вони казали що на неї можна дивитись лише після спеціального медогляду, щоб переконатись що серце не розірветься від страху, тому я помітив лише страшні роги.

–

Розумієш, того дня коли ти появився сейсмологи засікли землетрус в оцих районах,– сказав Малеш,показуючи пальцем на карті, що з’явилась у вигляді світлових спецефектів з його браслету, північну територію колишньої Росії.

–

Це мабуть збіг, що зовсім не пов'язаний зі мною, до того ж там тайга, холодно, а я теплолюбивий.

–

Можливо, але по тамтешніх звітах там вже зникло п’ятеро людей з тієї миті до тепер та почали масово тікати ведмеді з оленями, по напрямку

їх руху ми знайшли центр нещасть і послали туди важку артилерію та літаки – розвідники,

–

Але ж ніяка зброя не бере ту потвору.

–

Зачекай, прийшло повідомлення, ти мав рацію, зарз ведеться обстріл тієї потвори з усіх найновіших типів зброї, і використовується, навіть,зброя масового знищення.

–

Ого, поки не забув. Як ти вивчив українську і що це за балакучі собаки ходять містом.

–

А, це дуже просто, мені вживили знання цієї мови, а собакам вже вживляють свідомість близьку до людської плюс бонус – якусь мову із людських.

–

Мікрочіпи?

–

Що це? Про них ніхто не чув. Річ у пігулках, що містять тисячі нанороботів, які після потрапляння в організм запрограмовані знаходити мозкові центри, що віповідають за сприйняття світу чи за мову і вводять туди всю інформацію, яка вже відформатована для мозку живої істоти, після цього вони самознищуються розпадаючись на поживні сполуки.

–

До чого наука дійшла. Можливо ці пігулки зможуть допомогти в боротьбі з істотою, але я спробую зрозуміти як в давнину люди перемагали цих потвор.

–

Ну добре, думай, а я подивлюсь пока звіти і пораджусь з «вченою екстримальною радою».

Павло присів і глибоко задумався. Напевно, так глибоко він ще не задумувався окрім того дня коли здавав екзамен з історії України. Є можливість довідатись про що він думав: «Отже, істота рогата, нечисть, жахлива, пошук інформації, чорти в релігії, мінотавр в давній Греції, Немейський Лев, якого задушив Геракл, бо зброєю не можна було його згубити, але ж шкіру лева він якось обробляв. Мінотавр –напів бик, напів людина, був вбитий Тесеєм, мабуть, з іменами важко. Але то було без освітлення, тому Тесей бився з ним майже наосліп, оскільки в Мінотавра такий повинен бути несвіжий подих, що навіть смолоскипи гасли. Постає питання, як же він убив ту тварюку. Згадуй. Ага, у нього була золота нитка, яку йому дала подруга місцева, напевне багата, раз такими нитками розкидається. Отже знаряддя вбивства – це… нитка. Він задушив істоту. Так спробую уявити себе на його місці. Темно. Ще темніше. Бачу світло в кіці тунелю, а це його очі світяться, от гад, махлює, зате в руках я тримаю нитку. Зараз заховаюсь за поворотом, підставлю ножку, він зашпохнеться, впаде,я зверху і обхвативши ниткою задушу гада. О, підходе, так ножка на поготові. А!!! він став мені на ногу, дивись куди йдеш, скотина рогата! Ой, невдача. Ще раз, тепер просто ззаду накинутись. Він проходить,не бачить, принюхався, ага, шкарпетки забув зняти, ці греки в сандалях стародавніх. А.а.а!.. Ні, не підходить, як ще можна, як же він його здолав. Залізу на стіну і як буде наближатись –спригну згори, нитку за шию і все. О , він іде, правильно підібрати момент, прижок, о це його роги, ну чому вони такі гострі. Ні, знову не так. Ще раз, підходить, я присів, як нагнеться – нитку за шию і готов – на шашлики. Нахиляється, реве, різко піднімаюсь, ой, задається я вдарився головою об його щелепу, він каже що я йому заплачу за це. Я відповідаю, що з собою лише гривні, а візу він не приймає, тоді він закричав це слово «натурою». Тепер кричить «прокинься», як ще прокинься, якщо я не заснув, дивно, чому мене не дивує що бик розмовляє і як тут опинився…». Павло поворушив головою, відкрив очі, побачив перед собою обличчя інопланетян, заплющив очі і запитав: «А де роги?». Ті мовчки переглянулись а він ще раз розплющив очі і зіврався з місця: «я знаю як вбити істоту!». Всі злякались його реакції. Всі , тобто двоє прибульців та Малеш.