Олександр Пустовіт - Потворні хроніки, або Лихо з інших світів

–

Ми забрали тебе через п’ять годин, вибач трохи відстали від графіку, жінка просто позвонила, говорили довго по роумінгу,– сказав Сфінкс.

–

А Малеша чому теж взяли? – спитав Павло

–

Та він більше всіх кричав «Чо без попередження, ну наглість више криші», ми поки йому пояснювали що тебе попереджали, поки тебе

сонного забирали, то не помітили як він з нами опинився на палубі, не викидати ж чоловіка.

–

Я з вами хочу вбити потвору, це історична мить, – добавив своє слово Малеш, – істота справді могутня, вже три види бомб на спину їй кидали і хоть би що.

–

Ну гаразд, ідемо в бій, тільки дайте мені золоту нитку.

–

А симпатичні окуляри?– запитав Шкрябодир,– ато мені все одно, з тобою іде Сфінкс, поки я на кораблі.

–

Ні, не треба, імідж зіпсую, в них я як дурник.

–

Ой, у нас немає золотої нитки, лише платинова.

–

Ну добре, ризкну, давай.

І вийшли троє на поталу невідомому. З різних світів вони мали спільного ворога, який наносив жах на всю галактику.

Один сміливець – прибулець Сфінкс: в симпатичних рожевих окулярах, здоровило, яке тримало в руках надпотужну нейтронну рушницю, якою в дитинстві підривав величезні астероїди.

Другий безстрашний агент, який теж на всяк випадок одягнув симпатичні окуляри, щоб не перелякатись істоти. В його арсеналі був мисливський ножик, світлові гранати та лазерний автомат, який він тримав в руках.

І нарешті третій – він тримав клубок платинової нитки. Побачив потвору, підібрав з під ніг залізного прута, потім ще раз подивився на потвору, подивився на прутик, викинув його і відколупав з уламків здорову ломаку.

Ну от, наші герої готові, а чудовисько дарма часу не гаяло. Поки в істоту стріляли з гармат і танків, воно підбігало до цієї техніки відгризало шматки заліза, пережовувало і плювало ним у віддалені танки, пробиваючи їхню броню, та в літаючі апарати. Уламки лежали навкруги і продовжували розлітатись. Один із них долетів до літаючої тарілки і та відлетіла на безпечну відстань- на 40 км, хоча на думку пілота тарілки безпечна відстань в той момент це інша планета, якщо не вдасться знищити потвору. А поки потвора нищила дорогу техніку наші герої з меншим запалом вирішили помолитись перед боєм – кожен своєму божеству. Раптом потвора помітила хопців, особливо Павла, її очі запалали і воно стрімко почало бігти в напрямку своїх нових жертв.

–

Ну чому ж так рано, я ж навіть не встиг покаятись за свої гріхи пожиттєві,– сказав Павло.

–

А,а.а.а, стреляєм, а.а.а тікаєм, а.а.а уламки, ледь ногу не зламав, – крикнув Малеш.

–

Здохни, потворне чудовисько! – скрикнув Павло і був готовий бігти назустріч своїй смерті.

–

Так не можна говорити, цензура забороняє, говори так: «дезактивізуй свої життєві функції, істота, зовнішність якої не відповідає госту № 4200 за 2450р.» зрозумів,– крикнув Малеш.

–

А, заберіть мене назад в минуле, я тут нізащо тепер не лишусь, добре? Де… а

Не встиг Павло договорити як на нього наскочила потвора, перевернулась через спину, але його звалила з ніг. Інерція завжди буде в нагоді, очевидно, потвора її не врахувала, коли розганялась. Потвора влетіла в купу уламків а хлопці почали обстрілювати її в них. Воно висунуло голову і Павло кинув ломакою по ній. Влучив, але це не допомогло, потвора вискочила з розжарених уламків і почала вже розбігатись в сторону Павла. Той розвернувся, зачепився за залізяччя і впав. В руці він тримав вже розмотаний клубок платинової нитки і коли зрозумів що шансів вижити вже нема кинув те прямо в потвору. Нитка впала прямо під ноги чудовиську, воно запуталось і на великій швидкості упало на уламки, ну і на свою голову, звісно почувся хрускіт в області шиї і потвора намертво докотилась до Павла. Той в цей момент переглядав останні миті свого життя… ну на мобілку записав як в потвору ломакою влучив от і переглядав. Дуже погано вийшло, взагалі не розбереш нічого, стерти доведеться замість того щоб дивитись як потвора на нього зараз плигне. Потвора вочевидь плигнула, але в останнє в житті своєму і докотилась якраз до ніг Павла і більше не подавала жодних ознак життя. Павло вже заждався, подивився на час на молільнику, подумав що щось підозріливо тихо і вдивився в простір позаду екрану своєї мобіли.

Перша його реакція – це був крик.

Друга його реакція – почав штурхати ногою.

Третя реакція – заліз на потвору і обкрутив її шию ниткою.

Четверта реакція – зайняти переможну позу та чекати своїх помічників, але ті чим дужч тікали і прискорились як почули його переляканий крик.

П’ята реакція – покликати тих же хлопців поки не відбігли далеко.

Шоста реакція – повторює четверту реакцію.

На цей раз він став героєм на весь світ. Позлітались репортери і всякі бажаючі побачити свого героя. Його почали фотографувати в різних позах і навіть зі своїми новими друзями.

–

Ну що ж, – сказав Сфінкс, – тепер ти знаєш те над чим ламали голови всі наші вчені віками, тому тобі слід повернутись в свій час, там тобі ще не раз доведеться зустрітись із цією істотою, але знай , той хто вб’є більше однієї істоти офіційно отримує звання винищувача і честь та славу по всій галактиці. Ти подарував нам надію, ну і віру в перемогу. Дякую тобі від імені всієї моєї планети.

–

А я ще коли – небудь побачу…, – сказав задумавшись Павло,– .. собаку, що розмовляє.

–

Ні, – відповів Малеш, – проте для тебе можна дістати пару пігулок і ти сам в себе вдома створиш собі такого друга.

–

Ура, я згоден!

–

Ми поєднаєм технології двох рас, щоб побудувати машину часу заради тебе, – сказав Сфінкс.

…………………………..

Наші часи. В теплій оселі на кріслі сидить молодий хлопчина, перегортаючи свій фотоальбом. Знайшовши вільне місце він усміхається, дістає з кишені фотокартку, що просвітлювалась в темряві і охайно вклав в те місце. На фотокартці були троє, ті самі мешканці з різних світів, що кинули виклик самій сутності всесвітнього жаху. Він закрив альбом і поклав його на полицю, але на цьому його пригоди ще не закінчуються…

Частина IІ

Продовження, чи початок

Чи врятує краса світ? Це питання заслуговує на існування, але спробуємо виразити це з іншої точки зору: від кого, чи від чого врятує краса світ, та коли? Відповідь на це питання знайде головний герой моєї розповіді, що зовсім недавно побував у недалекому майбутньому, а тепер його мучить безсоння, адже він мав багато запитань, які його лякали і до яких він шукав відповіді, намагаючись зрозуміти чому та істота так була зациклена на ньому і яким чином інопланетяни дізнались про час і місце виходу тієї істоти на світ. Заснути він не міг не тільки через це. Минулого дня він отримав нову професію і перша його робота – це відрядження на північ – в Росію, на місце, де впав Тунгуський метеорит. Саме там знайшли дивні уламки, які більше нагадували елементи якогось конструктора, а не уламки, адже їх ніщо не змогло перепиляти чи просвердлити. Дуже дивний матеріал.