Андрей Гуляшки - Викрадення Данаї

Доводжу до відома читачів, що Авакум прибув до Італії з власної ініціативи й власним коштом для роботи над книгою і щоб відпочити. Він не представляв нікого, крім самого себе, і не мав жодного завдання. І все ж хоч би з огляду на власну безпеку, він не повинен би залишатися у квартирі синьйори Вітторії Ченчі. Треба було переїхати в інше місце. Рим такий великий! А найкраще було б йому виїхати на його улюблений південь. Для книги, яку він готував, знайшовся б чудовий матеріал на Тарантському узбережжі і в Калабрії,

Він це знав, але не хапався залишити Рим. Ба він навіть не виїхав з квартири на віа Кола ді Ріенцо. З цієї симпатичної вулиці до п'яцца Дель Пополо так близько, а по набережній так приємно було прогулюватися вечорами з Вітторіею чи з Луїзою Ченчі. А інколи з обома. По набережній ходять автобуси аж до пагорба Джаніколо. Це зручність, якою ні в якому разі не можна нехтувати.

Того дня, 26 жовтня, в четвер, коли головний інспектор кримінальної поліції Фелікс Чігола прибув до Боргезе для розшуку викрадача «Данаї», на віа Кола ді Ріенцо, в квартирі Вітторії Ченчі, Авакум закінчував свій ранковий туалет. Крім нього, в квартирі не було нікого. Луїза побігла до книгарень шукати якийсь підручник, тільки ангорський кіт П'єро мляво тинявся з кімнати в кімнату, час від часу поглядаючи своїми бурштиново-зеленкуватими очима на Авакума.

Поправивши ще раз перед величезним дзеркалом вузол краватки, Авакум роздумував, що зняти з вішалки — демісезонне пальто а чи макінтош, як раптом почув, що хтось тихо наближається до зовнішніх дверей і ще тихіше, але певно встромляє ключ у замок. У Авакума по спині пробіг дрож. Він кинувся до порога, крутнув замок і одним махом широко розчинив двері. Це був певний спосіб застукати негідника зненацька ще до того, як він вийме зброю, а з беззбройною людиною Авакум чудово знав, як упоратися.

Біля дверей стояв Чезаре Савеллі, прикро вражений, з недобрим поглядом сірих очей. Він був такий високий і плечистий, що затуляв своєю спиною всю сходову клітку.

— Ви дуже чемний, синьйоре, але допомагати мені не було потреби! — мовив холодно Савеллі.

— Звичка! — усміхнувся Авакум.

Він відступив, даючи дорогу Сатзеллі. Після вбивства Енріко Ченчі Савеллі жив три місяці на квартирі своєї сестри, а коли повернувся до власної квартири, забув віддати їй ключ. Цей забутий ключ давав йому привід інколи заходити в її дім.

Савеллі зняв плащ і повільно повісив його на вішалку, важко сопучи і кривлячись, неначе у нього болів зуб. Він І був неголений, його широке обличчя здавалося потемнілим і втомленим.

— Повертаюся з Санта-Ани,— сказав він, і обличчя його стало ще сумнішим. Оглянувши насуплено квартиранта своєї сестри, він різко спитав: — Луїза тут?

Авакум мовчки кивнув головою на двері, й Савеллі, зрозумівши, що племінниця вийшла, мовив м'якше:

— Як ітимете з дому, замкніть двері. Я тут викупаюсь, бо моя колонка зіпсувалася і немає теплої води.— Він попрямував до кімнати Вітторії і, перш ніж відчинити двері, гукнув: — Сподіваюсь, моє голярське приладдя на місці?

— Мабуть,— відказав Авакум. І подумав про себе: «Ах, якби ти тоді не вислизнув з моїх рук!» І зітхнув. Не було б пізно й тепер, але нема за що, відсутній привід. Та й не належало це до його планів, він приїхав в Італію не для того, щоб узяти реванш.

Авакум знизав плечима з досадою і пішов до своєї кімнати. Йому не хотілося виходити. Спинився перед вікном, задивився на оголені крони дерев, які чорніли на тому боці вулиці, і йому стало ще прикріше. В Італії теж часом псується настрій!

Дивлячись на вулицю, здригнувся — позаду рипнули двері. Але зараз же заспокоївся,— це П'єро відчинив їх. Метикуватий кіт скакав на ручку, чіплявся за неї лапами і відчиняв двері сам. Зачиняючи двері, Авакум подивився на кімнату Вітторії і здивувався — і там відчинено. Негідник, мабуть, побував уже в неї.

Авакум вийшов у хол, щоб зачинити двері. Поки він ішов до кімнати Вітторії, до нього долинув шум з ванної. «Пустив кран на всю силу, хоче якнайшвидше прогнати втому!» — подумав Авакум. По темних колах під очима Савеллі він зрозумів, що той не спав цілу ніч.

Підійшовши до прочинених дверей, Авакум не міг стримати професійної цікавості й зазирнув усередину. Відзначив у думці, шо Чезаре Савеллі недбало кинув свій одяг на диван. Цей диван стояв біля самих дверей, лише на півкроку вбік, отже Авакум міг. добре розгледіти все, що було на ньому і біля нього, не переступаючи порога і не випинаючи шиї. Зверху Савеллі шпурнув піджак, а під ним, поясом униз, висіли його штани. На килимі валявся різний дріб'язок, що, мабуть, випав зі штанів: залізничний квиток, кишеньковий пружинний ніж, портсигар і дві монети. Вражало його взуття — не фасоном, фасон був модний, стандартний. Впадала в очі грязюка, густа і ще не засохла як слід, налипла між підборами та підметкою.

Душ у ванній кімнаті працював на повну силу. Авакум повернувся, і його погляд зупинився на кинутому піджаку. Увагу привернула темна пляма на самому краю правого рукава. Її походження могло бути невинним, звичайно, але постать Савеллі, натовського розвідника в минулому і теперішнього організатора банд з «соціального руху» [Італійський соціальний рух — Національні праві сили — неофашистська партія, заснована 1947 року], кидала тінь на все. Може, це пляма від автомобільного мастила, а може, й пляма крові. Авакум вийняв носовичок, послинив один кінець і потер ним замащений край рукава.

Хочу відразу застерегти читача: хай не думає, що Авакумом володіла маніакальна пристрасть усе обстежувати і розвідувати. Воронь боже! Всі, хто знайомий з його діяльністю, мабуть, знають, що він ставав мисливцем, справжнім, у повному розумінні, тільки коли вчував здобич. У той момент, до якого ми дійшли у своїй розповіді, він ще не встиг нічого вчути. Він тільки виявляв цікавість, а цікавість до речей Савеллі легко пояснити, зважаючи на постать самого Савеллі. Крім того, існував ще один чинник: інстинкт самозбереження. Савеллі не з тих, хто завагається перерізати горлянку або послати кулю в потилицю. Авакум мав підстави чекати і того, й іншого, і це посилювало його особливий інтерес до цієї людини.

Повернувшись до своєї кімнати, щоб удати з себе заклопотаного, він натиснув кнопку радіоприймача. Була дванадцята година десять хвилин. За звичкою попрямував до вікна, і навдзогін йому залунав голос диктора, що читав надзвичайне повідомлення:

«Цієї ночі у філіалі Боргезе було вчинено зухвалу крадіжку. Викрадено картину «Даная» Корреджо. Експерти оцінюють її у суму понад чотириста тисяч доларів. Затримано художника — члена Італійської комуністичної партії і кількох службовців галереї. Слідство провадиться під особистим контролем міністра внутрішніх справ».