Олександр Дан - ІНСОМВІТА. Психологічний трилер з елементами детективу

І тут він чітко почув жіночий голос…

«Спіть спокійно, глибоко… Ви занурюєтеся в глибокий сон… Глибше… Ще глибше», – чийсь владний голос усе голосніше і голосніше лунав у голові Роберта.

Несподівано він усвідомив, що цей голос звучить ізсередини його сну, і він його чує, незважаючи на те, що пам'яттю і своєю сутністю все ще знаходиться по цей бік сновиддя. Це почуття було зовсім новим для нього, і Роберт не міг повірити в реальність того, що трапилося, і прислухався. Навколо лунали голоси. Він чітко чув тільки жіночий голос. Другий, чоловічий, відгукувався лише луною в його голові, але розібрати слова чоловіка наразі чомусь було дуже важко, і Роберт вирішив повністю розслабитися і спробувати розібратися, що ж відбувається з ним насправді. Зненацька все почало прояснюватися, і голоси стали цілком зрозумілі. На мить Робертові здалося, що він сам бере участь у діалозі.

Аж раптом він усе зрозумів…

З портативного диктофона, що самотньо стояв на столі перед Тревором, доносився м'який голос Аманди:

«Спіть спокійно, глибоко… Ви занурюєтеся в глибокий сон… Глибше… Ще глибше…»

Зробивши невелику паузу, Аманда продовжила:

– Треворе, ви можете говорити, то говоріть. Скільки вам років?

– Сорок… один… – повільно і невиразно відповів Тревор.

– Добре… Добре… – розмірено і рівно промовила Аманда, – а як вас звуть?

– Тревор, – голос звучав невиразно і ледь чутно.

– Добре, Треворе. Зараз ми повернемося на два дні в минуле. Де ви знаходитеся?

– Женева, – тихо відповів Тревор. – Готель… Великий номер…

– Що ви бачите навколо себе? – запитала Аманда.

– Діаманти… Сейф… – невиразно промовив Тревор, ледве ворушачи губами.

У цьому місці почулося якесь клацання. Це був дефект плівки або запис тут було перервано. Та за мить запис відновився.

– Добре, Треворе. А зараз ми повернемося до вчорашнього дня. Ранок… – упевнено і твердо вимовила Аманда.

Несподівано з диктофона почувся чіткий голос Тревора:

– Аманда?! Я нічого не бачу… Що трапилося? Як вона це зробила? – здивовано запитував голос.

– Треворе, я ввела вас у гіпнотичний сон. Ви під впливом мого навіювання, – голос Аманди звучав повільно і твердо. – Я хочу, щоб ви повернулися у вчорашній день…

– Амандо, Амандо, усе о’кей, до біса вчорашній день! Я нічого не бачу… Я тут… Це сон? Ви – мій сон? Я так розумію… – схвильовано вимовив Тревор.

Аманда ввела Тревора в гіпнотичний сон, але він чомусь повівся не так, як поводяться зазвичай пацієнти. Його тіло напружилося, повіки почали пульсувати, і вона вирішила негайно припинити сеанс.

– Треворе, ви в гіпнотичному сні. Спробуйте заспокоїтися. Усе добре, – голос Аманди був також схвильованим, але залишався твердим. – Я зараз почну відлік, і ви прокинетеся.

– Стоп, Амандо. Зупинися! – запанікував Тревор. – Не треба! Як вам пояснити?… Це для мене єдиний шанс із тисячі! Навіть якщо він прокинеться, переконай його ще на один сеанс.

– Хто – прокинеться? – перепитала здивована Аманда. Сеанс вочевидь пішов не за сценарієм, і треба було щось робити.

– Тревор… Тобто я… Тобто… Мені треба тобі дещо пояснити.

– Добре, Треворе, не хвилюйтеся так. Заспокойтеся, ваше тіло дуже напружене. Так важко утримати контроль. Розслабтеся. – Аманда провела рукою перед очима Тревора. – Що ви бачите перед собою?

– Я ж казав, що нічого. Нічогісінько не бачу, очі ж заплющені… Ну ти молодчина! Нам треба негайно спокійно поспілкуватися. Я так чітко тебе чую!

Аманда подивилася на Тревора. Той спокійно, розслабившись, лежав на кушетці без жодної емоції на обличчі.

Вона була здивована. Тревор із гіпнотичного сну з нею розмовляв на подив голосно і чітко. І найголовніше, здавалося, що він не був під її навіюванням. Він нібито сам намагався спілкуватися, а не тільки відповідати на запитання, як зазвичай буває в роботі гіпнотизера з пацієнтом.

Вона обмірковувала ситуацію, що склалася. В її практиці психолога таке трапилося вперше.

А тим часом Тревор продовжував:

– Амандо, ми з тобою мусимо розібратися в тому, що відбувається зі мною. Або з ним… Коротше, ми маємо розібратися і з’ясувати, хто є хто.

Аманда чула й дивувалася. Її очі були широко розплющені, і вона не розуміла, що відбувається.

– А ви, власне, хто? – нарешті запитала вона.

В її голові промайнула думка про роздвоєння особистості, і вона почала згадувати симптоми цього явища. Ця думка трохи заспокоїла її, оскільки могла об'єктивно пояснити те, що відбувається.

– Я Роберт, – відповів голос. – Роберт з іншого життя Тревора.

– Роберт? – перепитала Аманда. – А з якого іншого життя?

– З найсправжнісінького, але іншого. Принаймні мені так здається. А іноді я не впевнений. Але зараз ви – то, справді, мій сон. Усе, що відбувається з Тревором, – це мій сон, розумієш? І ти теж. Боже мій, я розмовляю зі сновиддям! Здуріти можна!

– Ви розмовляєте зі сновиддям? – спантеличено спитала Аманда. – І давно це у вас?

– Це все вже дуже давно і дуже складно. Так давно, що я і сам уже не розумію, хто є хто.

– Треворе, я не зовсім розумію.

– Амандо, я – Роберт, я ніби всередині свідомості Тревора, тобто це він у мені. Ну не зовсім у мені. Він – у моїх сновидіннях. Тобто як це все пояснити… Але це вперше! Такого ще не було!

– Ну, о’кей, Роберт так Роберт. Але ви говорите дуже заплутано. Ви мені можете пояснити до ладу, з якого сну ви повідаєте?

Аманда опанувала себе і вирішила довести сеанс до кінця.

– У мене сон тільки один. Це життя Тревора в моїх сновидіннях. Ви просто вислухайте мене, не перебивайте, і, можливо, усе зрозумієте…

І голос з диктофона повідав неймовірну історію про життя Роберта на протилежному боці сновидіння, про щоденники, в які він записував усе, що відбувається з Тревором, про переживання і сумніви в реальності свого світу.

Аманда слухала розповідь уже вдруге, уважно дивлячись на Тревора. Вона була здивована, захоплена і заінтригована тим, що чула. Усередині Тревора жила зовсім інша людина, про яку той навіть не здогадувався і яка ось уже майже тридцять років спостерігає за ним ізсередини свого сновидіння. Роберт, справді, вважав, що зараз він спить і бачить сон. Він ніяк не міг вплинути на життя чи вчинки Тревора, ніяк не міг проявитися, як це зазвичай буває при роздвоєнні особистості, але він прагнув самостійно розібратися в собі і визначити, де реальність, а де сновидіння.

– …Мій світ майже такий же, яким я бачу світ Тревора у своїх сновидіннях, – продовжував Роберт, – але ми з ним абсолютно різні, живемо в різних країнах, у нас різне коло знайомих, різні професії, робота і водночас мій світ я щохвилини, щосекунди сприймаю як реальність. Та інших снів у своєму житті я не бачив. Тільки один – про Тревора.