Олексій Довженко - Мільйонна могила

Інструктор дослухався до слів широкоплечого юнака.

– Покажіть як ви попадаєте в падінні. – Попрохав інструктор.

Танас підійшов до крислатого бука, кинув на гілку носовичка, відміряв від нього двадцять кроків. Десь з під поли витяг свого нагана, зник в кущах. Раптово вискочив з кущів, побіг по галявині, на мітці впав. Підчас падіння сухо тріснув постріл. Інструктор побіг до носовичка. В самому вуголочку зяяла дірка. Потім він в задумі, акуратно, як мішень повісив хустинку на гіллі і м’яко наказав:

– Стрельніть ще раз пане… Танасе. – Якби не підказка, то, певне, не згадав би ім’я юнака. Друга дірка появилась ближче до центру.

– Якщо ви всі такі, то мені тут робити нічого. Я так не можу, хоча дещо вмію. – Признався інструктор.

– А ми такі. Уміємо сокирою махати, пилку тягати та всі вправно метаємо не топірець, а ложки. – Була відповідь. – Навіть в темноті несемо до рота не до вуха.

– То вони мали ліс, землю, всяке добро, зброю також. Дехто з нас її навіть не бачив. – – Розійдись. Пометайте ложками. Після сніданку збери хлопців на цьому самому місці. – Наказав інструктор одному з майбутніх вояків. – Ви ж, брате Танасе, ходіть зі мною. Після бесіди інструктор взявся за ручку. Танас бачив, як інструктор написав коротесеньку записку: – ‘ посилаю до вас Теля ‘.

– Не підписав, навіть крапки після написаного не поставив.

– Поставте крапку. – зауважив Танас. – Наш пан учитель за таку помилку задав би вам жару.

– Ого, ти, брате, ще й кмітливий. Будуть з тебе люди. Про крапку розповіси Грабу.

Граб – Штеф’ юк зустрів Танаса зацікавленим поглядом. сірих очей. Очі неначе говорили:

– Молодий наразі, зелений. Та після кількох місяців нашої боротьби почорніє. Розмова велась під посвист смерічок, які журно похитували вершинами. У верховітті заплутався вітер, борсався там від чого смерічки посвистували. Все про Танаса цікавило пана Граба, все він хотів знати. Нарешті він перейшов до основного найважливішого, звичайно не без вступу.

– Війна буде жорстокою з мільйонними жертвами і затяжною. Можна сказати громадянською і визвольною. Гітлера не просто побідити, але він сам собі ногу підставляє. Якби фюрер був розумною людиною, то покликав би на допомогу татар, кавказькі народи. Разом ми впорались би з більшовицькою заразою. Ми з задоволенням пішли б , якби він допоміг звільнитися Україні, Криму, Кавказу. Але ж він сам хоче все загарбати крім Росії ще й все інше для Німеччини. У німців його цінують, можна сказати люблять, бо дбає він по – своєму виключно за німців. Ще важче боротися з більшовиками. Ці розколюють народ на частини, натравлюючи їх одна на одну. Будемо відвертими, дехто їх підтримує, інші пристосовуються. Більшість громадян України не розуміє нашої ідеї вона їй чужа, тому що їй власний шлунок важливіший за нашу боротьбу. Коли зрозумієш, що наша боротьба принаймі на деякий час майже безнадійна, то получиться з тебе і борець, і вояк. Та знай, ми закладаємо підвалини майбутнього. Покладаємо надію, що колись наш народ стане вільним, а за волю і життя можна покласти. Придатний ти хлопець для нашої справи, основне розумний. Навіть не знаю, куди тебе направити. Зміг би вождів охороняти, у зв’язківці годишся, в службі безпеки такі як ти потрібні. Добре. Попрацюй поки що зі мною, там побачимо. Наразі відшукуємо, підбираємо місця для схронів, тому що прийдеться вести боротьбу з лісу.

Від природи мовчазний Танас виговорився, розповідаючи про себе та свої погляди. Слухав мовчки. Тепер знову заговорив:

– Недалечко від нашого села на нашій горі Мойша влаштував схованку. Мойша – розумна голова, так замаскував, що ніхто ніколи не здогадається.

Танас навіть не здогадувався, що між кольорами є відтінки. Його навчили, що чорне це – чорне, а червоне то – червоне зовсім інший колір. Звідки йому знати, що світ занадто складний, що він щойно доторкнувся до військової таємниці, яка може коштувати багатьох людських життів. Він пропустив повз вуха слова учителя про хижаків, які виганяють мешканців з власного житла а самі поселяються на їхнє місце. (На сьогодні коли ми молимось на грошову одиницю це – навіть модно). Бувалий чоловік зі схрону вам скаже:

– Якщо хоч один чоловік знатиме про схрон і де він знаходиться, то шукай нове місце, бери лопату в зуби і копай схрон заново.

Мудрий Аничка доказуватиме, що у всьому винна ідея, бо кого вона обвиває, той за неї гине, убиваючи масу безневинних людей. Мовляв, не велика біда, коли поряд зі мною поляжуть ще й інші за нашу ідею, винні вони чи ні то інша справа. Нате і війна розпочата ідеями.

Мішу не називали б Мойшею, коли б він не жив у селі. Тут його всі від старого до малого знали. Власне, тільки батька, якого він не знав, називали жидком. В школі, коли Мойша пішов перший раз у перший клас на першому уроці пані учителька пояснила, у слові жид немає нічого принизливого. Воно розшифровується так, житель йорданської долини. Чи є така насправді Міша не знав. Діти перестали дражнитися, лише зрідка кликали ‘ жителем ‘. А от Мішею його ніхто ніколи не називав. Навіть мати кликала чомусь Мойшею, певне, з ненависті до чоловіка, який дитину встругнув, кинув покриткою. Навіть тоді коли виріс, порозумнішав, уже й люди почали ходити до нього за порадою, весело по дружньому, Мойша, тай годі. Він навіть пишався чи то іменем, чи то прізвиськом, тому що бачив у цім слові розум та мудрість цілого народу.

Мойша мав невеличку лавку і хист до торгівлі. Буває не додає якусь копієчку, покупець бачить і сміється. Знав Мойша, навіть при невеличкій заварушці в країні першими б’ють євреїв. А тут світова війна.

– Чому їх, саме їх винищують? – питав сам себе Мойша.

– Може тому що одні вважають єврея паразитом на тілі того народу, серед якого він живе.

Мойша не знає таких, його знайомі євреї з мозолястими руками, він бачив власними очима. В Мойші також вони є. Хіба що євреї розумніше працюють, аби мати зі своєї роботи більшу користь. Інші доводять ніби євреї розкладають суспільство таким робом. На них дивляться люди і кажуть:

– Я ніяк не дурніший жидка. Треба крутитись так, щоб робити менше, а мати більше. Також нісенітниця. Подібними мислями прикривається власна лінькуватість. У багатьох євреїв мозолі на мозкові. Хто винен, що багато з них працюють головою не руками. Так, так, вони працюють спершу головою, потім руками, бо не кожному дано навіть серед євреїв писати романи чи вірші, створювати нові теорії в різних галузях науки чи стати представником культури будь – якого народу. Такі мають зі своєї праці. Ага, – метикує Мойша дальше, – за золото давлять єврея. Хоча вони прикидаються вождями, насправді бандити, тільки в них можливості більші. Звичайні бандити відбирають тільки для себе, високопоставлені – на ідею, тому що кожна ідея правильна вона чи ні вимагає для свого втілення багато грошей. Он Ленін робив революцію на німецькі гроші, через що названо його німецьким шпигуном. Грошей йому не хватило, забрав у багатих. Сталін не мав грошей, то замість них поклав сотні тисяч життів. Гітлер відібрав гроші для своїх нужд також у євреїв.