Франсуа-Мари Аруэ Вольтер - Кандід: Філософські повісті (збірник)

Цікаво щодо цього звернутися тут до розділу «Французька філософія XVII–XVIII ст.» із навчального посібника «Лекції з історії філософи» (Львів, 1977) авторства І Захари. «Інша характерна для просвітницької позиції риса – детеологізація світоглядних основ суспільної свідомості. Така позиція Вольтера не мала під собою атеїстичної основи, це була скоріше критика клерикалізмута релігійного фанатизму» (виділення моє – Я.К.). І трохи нижче «Антиклерикальна орієнтація Вольтера не є запереченням релігії як такої Він не приходить до ідеї про необхідність ліквідації релігії, а вимагає лише релігійної свободи». [26] Захара І. Лекції з історії філософії – Львів, 1997 – С. 321 – 322

У своєму «Філософському словнику» Вольтер писав: «Філософ, що визнає Бога, володіє безліччю можливостей, тотожних упевненості, в той час як в атеїста залишаються самі лише сумніви. Можна розвинути цілий ряд доказів, що руйнують атеїзм у філософи. Зрозуміло, що в моралі набагато більше сенсу у визнанні Бога, ніж у недопущенні Його існування. В інтересах усього людства, щоб існував Бог, який карав би те, чого не в змозі придушити людське правосуддя». [27] Там само – С. 322

У своїй праці «Переступи поріг надії» Іван-Павло II давав таку характеристику Просвітництва: «Просвітництво – дефінітивне ствердження чистого раціоналізму <���…> На ґрунті цього культу декларовано волю, рівність і братерство. А відтак духовна і, зокрема, моральна християнська спадщина була вирвана із його євангелізаційного ґрунту <���…>. Однак процес відходу наших отців від Бога – Бога Ісуса Христа, Євангелії і Євхаристії – не означав порвання з Богом, існуючим поза світом Авжеж, Бог дійсно був постійно присутній, був хіба теж присутній у французьких енциклопедистів, у творах Вольтера і Жана Жака Руссо <���…>. Просвітницький раціоналізм усунув на другий план справжнього Бога, зокрема Бога Відкупителя». [28] Захара І. Лекції з історії філософії – Львів, 1997 – С. 322 – 323

Отже, Вольтер – історик, письменник, драматург, есеїст, – як і все французьке Просвітництво, потребує нового глибокого і сумлінного прочитання, звільненого від сумнівних методологічних тлумачень, насаджених колишньою класовою ідеологією, звільненого від надмірної соціологізації та акцентування на неодмінно негативній ролі Церкви, зокрема католицької, папства і релігії взагалі. Слід уважніше приглянутися до французького Просвітництва, зрозумівши його своєрідність в епоху протистояння різних ідеологічних течій та рухів, більш науково, на сучасному рівні висвітлити ці питання. Варто тут нагадати, що, починаючи ще з II Ватиканського Собору 1961 року, особливо в роки понтифікату Папи Івана-Павла II, Вселенська Церква стала відвертіше говорити про різні складні періоди у своєму житті. І взяти собі за керівництво для дій слова Івана-Павла II із його «Листа до мистців» про те, що «плодотворний діалог Церкви з мистцями ніколи не переривався упродовж двотисячолітньої історії». Навіть коли «поступово розвивалася така форма гуманізму, що характеризувалася відсутністю Бога, часто протиставленням Його існуванню». [29] Лист Папи Івана-Павла II до мистців (пер з фр.) – Львів, 2005 – С. 5, 18

м. Львів.

Ярема Кравець.

Я, нижчепідписаний, досягши того, що вславився за людину вчену й навіть розумну, прочитав цей манускрипт і визнав проти своєї волі, що він цікавий, веселий, моральний, філософічний, може сподобатися навіть тим, хто ненавидить романи. Отже я наклав на нього заборону і запевнив пана каді-лешкер, [32] …каді-лешкер… – Каді-ель-аскер – суддя в мусульманських країнах, який охороняє закони релігії і держави. що це мерзенний твір.

Принадо очей, муко сердець, світе розуму, я не цілую пороху від ніг ваших, бо ви не багато ходите або ступаєте на іранські килими чи троянди. Я приношу вам переклад книжки одного давнього мудреця, що, мавши щастя нічого не робити, мав щастя втішати себе, пишучи історію Задіґа, твір, у якому сказано більше, ніж здається на перший погляд. Прошу вас прочитати його і судити про нього, бо хоч ви ледве досягай весни вашого життя, хоч усі розваги чекають на вас, хоч ви вродливі й таланти ваші збільшують вашу вроду, хоч вас вихваляють з вечора й до ранку і хоч з усіх цих причин ви маєте право не мати звичайного розуму, проте розум ваш гострий, а смак тонкий, і я чував, як ви міркували краще, ніж старі довгобороді дервіші в гостроверхих шапках. Ви скромні, та анітрохи не підозрілі, ви ніжні, а з тим і не кволі, ви робите добро, але свідомо, ви любите своїх друзів і не набули собі ворогів. Ваш розум ніколи не позичає собі розваги в стрілах обмови; ви ані говорите лихого, ані робите його, хоч вам надзвичайно легко це робити. Словом, душа ваша завжди здавалася мені чистою, як і ваша врода. У вас є навіть певна частка філософії, через що я й думаю, що вам більше, аніж кому іншому, смакуватиме цей твір мудреця.