Ігор Левенштейн - Усе буде бадмінтон! Історія та постаті українського бадмінтону

Саме в ті часи позбавився своєї посади перший голова Федерації бадмінтону СРСР Микола Рубан. У 1970 році він написав листа генеральному секретареві ЦК КПРС Леоніду Брежнєву, у якому поскаржився, що через позицію політичного керівництва радянські бадмінтоністи не можуть вийти на міжнародну арену. За це Рубана було усунуто з посади. Його змінив надійніший в ідеологічному сенсі кадр – полковник КДБ Філіппов. А після нього (1975–1980) Федерацію бадмінтону СРСР очолював директор видавництва «Фізкультура і спорт» Юрій Метаєв, після якого на посаді перебував космонавт Юрій Глазков…

Лишалося тільки проводити неофіційні матчі та турніри, як перший міжнародний турнір у СРСР в грудні 1973 року в Сочі за участі команди Малайзії.

Лише в січні 1975 року, в період так званої розрядки напруженості, Радянський Союз таки прийняли до Міжнародної федерації бадмінтону, і того самого року – до Європейського союзу бадмінтону. Таким чином, наші бадмінтоністи отримали можливість брати участь в офіційних змаганнях, що проводять Міжнародна та Європейська федерації.

У квітні 1975 року юніорська збірна СРСР дебютувала на чемпіонаті Європи в Копенгагені. А у 1976-му доросла збірна дебютувала на першості Європи в Дубліні (7-ме місце).

Картина для кращого розуміння атмосфери втручання політики в спорт. Згадує гравець збірної СРСР Вікторія Семенюта. Коли 1977 року радянська команда на чолі з Анатолієм Гайдуком прилетіла до Лондона на Вімблдонський турнір, представники радянського посольства запізнилися зустріти наших спортсменів в аеропорту Хітроу. Тож увагу публіки привернули демонстранти – єврейські активісти з плакатами. Ніхто нічого не розумів, тільки Вікторія як одна-єдина членкиня делегації, яка знала англійську, перекладала написані на плакатах вимоги звільнити в СРСР євреїв-«відмовників», в’язнів сумління й дозволити їм виїзд із Союзу в Ізраїль. Звичайно, цього не вимагали безпосередньо від наших бадмінтоністів, ішлося про нагоду такою акцією привернути увагу суспільства до проблеми. Але після цього інциденту радянських спортсменів протягом усього турніру завжди супроводжували полісмени.

За іронією долі членкиня тієї збірної СРСР Світлана Белясова з Білорусі згодом вийшла заміж за свого тренера Михайла Зільбермана й виїхала з ним до Ізраїля, де в період з 1991-го по 2014 роки стала 53-разовою чемпіонкою країни…

У 1984 році спортсмени Радянського Союзу вперше взяли участь у змаганнях Кубка Томаса, а 1986 року жіноча команда стала учасницею Кубка Убер. На чемпіонатах світу радянські бадмінтоністи дебютували в 1987 році в Пекіні.

Найбільшим командним успіхом збірної СРСР стало 4-те місце на домашньому чемпіонаті Європи 1990 року.

А в особистих категоріях радянські спортсмени за весь час здобули три бронзових медалі чемпіонатів Європи. Першою нагородою стала бронза жіночої пари з Дніпропетровська Алла Продан – Надія Литвинчева 1980 року в Гронінгені (Нідерланди). На тому самому турнірі у чвертьфіналі грали Алла Продан (одиночка), чоловіча пара Костянтин Вавілов – Микола Пешехонов і змішана пара Віктор Швачко – Надія Литвинчева. У загальному заліку збірна СРСР фінішувала п’ятою.

Радянські бадмінтоністи на Уїмблдонському турнірі 1977року – там, де вони стикнулися з демонстрацією на підтримку євреїв у СРСР.

Попереду ( зліва направо ): Світлана Белясова (Білорусь) і Вікторія Семенюта.

Позаду ( зліва направо ): Анатолій Гайдук (тренер), Костянтин Вавілов, два британських представники оргкомітету, Микола Пешехонов. Лондон

Алла Аркадіївна Продан (народилась 1965 року в Дніпропетровську), майстер спорту міжнародного класу.

Вихованка дніпропетровського бадмінтону. Тренер – Анатолій Гайдук.

Чемпіонка СРСР в одиночному розряді (1978, 1979), парному розряді (1977, 1978, 1979, 1982 – з Надією Литвинчевою).

Алла Продан, 6-разова чемпіонка СРСР, бронзова призерка чемпіонату Європи (1980)

На чемпіонаті Європи 1980 року в парі з Надією Литвинчевою завоювала першу медаль для СРСР.

На перший погляд могло здатися, що Продан діє неквапливо. Проте річ у тому, що вона досить раціонально пересувалася майданчиком, ніяких зайвих рухів. Її удари відрізнялися скритністю й несподіваністю. Особливо вдалими були у її виконанні кистьові удари.

Працює тренером у Дніпропетровську.

Закінчила Дніпропетровський архітектурно-будівельний інститут.

Найвищий командний успіх збірної СРСР – це дві перемоги на престижному турнірі Кубок Гельвеції (Helvetia Cup) – чемпіонаті Європи серед змішаних команд. Цей турнір проводили з 1963-го по 2007 рік. Перехідний приз для команди-переможця заснувала Швейцарська федерація бадмінтону – звідти пішла його назва (Гельвеція – старовинна назва Швейцарії).

Збірна СРСР дебютувала на 15-му за ліком розіграші Кубка Гельвеції у 1977 році в Ленінграді. За почесний трофей у Палаці спорту «Ювілейний» боролися 11 команд. Головними претендентами на перемогу вважалися збірні НДР та Ірландії. Але радянські бадмінтоністи здолали всіх суперників. Головним тренером збірної СРСР був наш Анатолій Гайдук, а найвагоміший внесок у перемогу зробили українські спортсмени – Костянтин Вавілов, Микола Пешехонов, Надія Литвинчева, Алла Продан.

Після цієї перемоги у світі почали говорити: «О, в Радянському Союзі є бадмінтон!»

У 1979 році збірна СРСР захистила свій титул на 16-му розіграші Кубка Гельвеції, який відбувся в Клагенфурті (Австрія). У складі радянської команди з восьми спортсменів шестеро були представниками України: Віктор Швачко, Костянтин Вавілов, Микола Пешехонов, Алла Продан, Алла Звонарьова і Надія Литвинчева. Компанію їм склали білоруси Анатолій Скрипко (до речі – вихованець українського тренера Володимира Ліфшица) та Світлана Бєлясова. Тренером був українець Анатолій Гайдук.

Спорткомітет СРСР тоді відмовився посилати команду для участі у змаганнях. Однак Європейський союз бадмінтону через компартію Австрії попросив ЦК КПРС послати володарів Кубку 1977 року на турнір. Зверху спустили вказівку, і за три дні зібрали команду. Швидко оформили візи, і делегація полетіла, щоправда, без підготовки.

Буклет Кубка Гельвеції. Ленінград, 1977

Буклет Кубка Гельвеції, розворот із даними про збірну СРСР, Костянтин Вавілов і Надія Литвинчева. Ленінград, 1977