Ігор Левенштейн - Усе буде бадмінтон! Історія та постаті українського бадмінтону

Український бадмінтон, порівнюючи з іншими республіками колишнього Союзу, успадкував добрі кадри спортсменів, тренерів і суддів.

Нагадаємо, що у квітні 1991 року юніорська збірна Радянського Союзу виграла чемпіонат Європи (U19). Чоловічу половину тієї команди складали дніпропетровські вихованці Ірини Шевченко, яка була головним тренером збірної. Головним тренером дорослої збірної СРСР на час розвалення Союзу був фахівець із Дніпропетровська Микола Пешехонов.

В Україні було кілька суддів всесоюзної та республіканської категорії. Серед них: Зіновій Хмельницький і Євген Михайлов (Харків), Микола Барабаш (Одеса), Анатолій Сербулов (Миколаїв), Микола Міліневський (Київ). На місцях працювали досвідчені тренери, зокрема Ірина Шевченко, Тетяна Зуєва, Алла Продан, Вікторія Семенюта (Дніпропетровськ), Геннадій Махновський (Харків), Ніна Михальчук, Віра Косенко (Київ), Микола Камінський (Львів), Володимир Білоус (Одеса) й інші.

Однак загальна ситуація в країні, насамперед хаос в економіці та велика інфляція, надзвичайно негативно вплинула на спортивну роботу. Можливо, найкращим символом тієї ситуації може бути спогад Миколи Міліневського про те, як він був змушений полишити тренерську роботу в секції при Київському державному університеті, бо через несплату в холодному спортзалі вимкнули світло (1993 рік).

Такі несприятливі обставини спонукали багатьох спортсменів і фахівців поїхати з України. Микола Пешехонов прийняв запрошення тренувати клуб у Словенії; 3-разовий чемпіон СРСР Микола Зуєв (Дніпропетровськ) одружився з москвичкою й переїхав до Росії; Леонід Пугач і Леонід Пайкін (обидва – Дніпропетровськ) переїхали до Ізраїлю, Юхим Штерн, Ігор Чесницький (обидва – Одеса) та Ігор Мармер (Київ) – до США; Ольга Швачко (Київ) – до Німеччини. Це тільки найгучніші імена серед тих, кого доля увела з України…

У жовтні 1992 року було засновано Федерацію бадмінтону України. Її очолив легендарний гравець і тренер Віктор Михайлович Швачко. Він також був і головним тренером національної збірної України – допоки його не запросили до Міністерства молоді та спорту (1995), де він очолив відділ спортивних ігор. Попереднім головою Федерації бадмінтону ще радянської України був Володимир Жуков, колишній начальник управління зеленого господарства Київського міськвиконкому, який помер у 1991 році.

Власне, федерація тоді була суто громадською організацією – без фінансування ані з боку держави, ані від своїх членів. Для здійснення практичної діяльності – функціонування національних збірних, проведення зборів і змагань, здійснення міжнародних контактів, треба було шукати кошти, залучати спонсорів та меценатів, словом – усіляко «крутитись».

Навіть отримання бадмінтоном омріяного олімпійського статусу на той час не надто просунуло його розвиток в Україні – тим більше, що на дебютній для гри з воланом Олімпіаді 1992 у Барселоні брала участь об’єднана команда СНД, де в бадмінтоні виступали два представники Росії.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.