Ігор Левенштейн - Усе буде бадмінтон! Історія та постаті українського бадмінтону

ВФБ проводить також низку офіційних особистих турнірів. До останнього часу головним із них була відкрита першість Великої Британії, що вважалася неофіційною першістю світу. Сьогодні це турніри BWF World Tour, які з 2007 року змінили турніри Суперсерії (BWF Super Series) й Гран-Прі (Grand Prix).

Кубки Томаса, Убер і Судірмана, Олімпійські ігри та чемпіонати світу BWF (і чемпіонати світу серед юніорів) класифікуються як турніри першого рівня.

На початку 2007 року ВФБ представив нову структуру для турнірів найвищого рівня, окрім тих, що на першому рівні: BWF Super Series. Ця серія турнірів другого рівня, тур для елітних гравців світу, проводить дванадцять відкритих турнірів по всьому світу з 32 гравцями. Гравці збирають очки, які визначають, чи зможуть вони грати у фіналі Суперсерії, який відбувається наприкінці року.

Турніри третього рівня складаються з Гран-Прі Голд і Гран-Прі. Найкращі гравці можуть зібрати світові рейтингові бали, що дозволять їм грати у відкритих турнірах BWF Super Series. Сюди входять регіональні змагання в Азії (чемпіонат Азії з бадмінтону) та Європі (чемпіонат Європи з бадмінтону), на яких визначають найкращих гравців світу, а також чемпіонат Pan America з бадмінтону.

Турніри четвертого рівня, відомі як International Challenge, International Series і Future Series, переважно заохочують участь юніорів.

Відповідно до рівня турніри надають певну кількість рейтингових очок і мають певний призовий фонд. Призовий фонд турніру Суперсерії становить не менше як 200 тис. доларів, а призовий фонд турніру Гран-Прі Голд (до яких належить чемпіонат Європи) – не менше як 120 тис. доларів.

Очолює ВФБ 18-й за ліком президент – Поуль-Ерік Хоєр Ларсен (Данія). Штаб-квартира розташована в Куала-Лумпурі (Малайзія).

До складу ВФБ входять п’ять континентальних асоціацій: Азії (заснована 1959 року, сьогодні налічує 43 члени), Європи (1967, 53 члени), Америки (1976, 37 членів), Африки (1977, 42 члени), Океанії (1987, 16 членів).

У 1967 році одинадцятьма країнами (Австрія, Бельгія, Чехословаччина, Данія, Англія, Фінляндія, Німеччина, Нідерланди, Норвегія, Швеція, Швейцарія) була заснована Європейська конфедерація бадмінтону (ЄКБ). У 2006 році організація змінила назву на Badminton Europe (БЄ).

Нині до БЄ входять федерації 53 країн Європи. З 1968 року проходять чемпіонати Європи.

Президент БЄ (10-й за ліком, з 2019 року) – Петер Тарцала (Словаччина). Штаб-квартира – в Брондбю (Данія).

У 1951 році відбулася перша телевізійна трансляція змагань із бадмінтону.

У 1972–1999 роках виходив журнал World badminton. Згодом, в епоху інтернету, його змінив сайт www.worldbadminton.net.

У 1979 році в Лондоні відбувся перший повністю професійний турнір із бадмінтону.

Бадмінтон на Олімпійських іграх уперше офіційно з’явився 1992 року в Барселоні й відтоді неодмінно входив до програми кожних наступних Ігор. Спочатку змагання проводили тільки серед чоловіків і жінок у парному й одиночному розрядах (з врученням двох комплектів бронзових нагород у кожній із дисциплін). Починаючи з 1996 року, медалі розігрують також у змішаному парному розряді. За часи проведення турнірів із бадмінтону на Олімпійських іграх у них брали участь представники 69 країн, а спортсмени з 19 із них неодмінно змагалися за нагороди під час кожного турніру.

До надання бадмінтону офіційного статусу він двічі входив до програми Олімпійських ігор як демонстраційний вид спорту: у 1972 році – в Мюнхені та у 1988 році – в Сеулі.

Включення до програми Олімпійських ігор надало бадмінтону новий поштовх у розвитку. А новітні технології в бадмінтонному інвентарі підвищили видовищність і зміст гри.

Найбільше медалей – чотири на олімпійських турнірах здобула китайська спортсменка Гао Лін, зокрема дві золоті – в міксті та срібну і бронзову медалі – в парному жіночому розряді.

Загалом китайські спортсмени були найкращими на Олімпіадах, здобувши 41 медаль – 18 золотих, 8 срібних і 15 бронзових. Китайці набагато випередили інших членів першої трійки – Індонезію (19 нагород, 7–6–6) та Південну Корею (19 нагород, 6–7–6).

В останні роки найсильнішими гравцями світу є спортсмени Китаю, Індонезії, Данії, Південної Кореї, Японії, Англії, Іспанії, Малайзії, Швеції, Індії.

Серед найсильніших гравців в історії світового бадмінтону – п’ятиразовий чемпіон світу й двократний олімпійський чемпіон Лінь Дань (Китай); переможець 27 великих міжнародних турнірів, включно з Олімпійськими іграми та першістю світу Тауфік Хідайат (Індонезія); володарка чотирьох олімпійських медалей, чотириразова чемпіонка світу Гао Лін (Китай); а також Тоні Гунаван (Малайзія), Лі Чонвей, Лі Лінвей і Хань Айпін (усі – Китай), Руді Хартоно (Індонезія), Мортен Фрост Хансен і Петер Хог Гаде (обидва – Данія).

Усі вони є членами Залу слави світового бадмінтону (Badminton Hall of Fame), заснованого 1996 року.

Сьогодні (2021) провідними бадмінтоністами світу є дворазовий чемпіон світу Кенто Момота (Японія), чемпіон світу та дворазовий чемпіон Європи Віктор Аксельсен, переможець Європейських ігор 2019 року Андерс Антонсен (обидва – Данія), олімпійська чемпіонка 2016 року та триразова чемпіонка світу Кароліна Марін (Іспанія), двократна чемпіонка Азії Тай Цзюїн (Тайпей).

Віктор Михайлович – киянин, уродженець Подолу. Його родина мешкала в комуналці й була дуже бідною. Батько – інвалід війни 1-ї групи, воєнний фельдшер, пройшов війну, полон, концтабір, тортури. А після звільнення з нацистського табору ледь не потрапив до ГУЛАГу, був розжалуваний з офіцерів у рядові, тому мав дуже малу пенсію. Мати працювала кондукторкою у трамваї, що ходив Подолом. Ще в родині крім Віктора була сестра-інвалід, паралізована після родової травми, – померла у п’ять років. Уже після її смерті Вітя «випросив» у батьків молодшого братика Сашу.

Хлопець навчався в школі № 10 на Костянтинівській. Власне школа через нужденність сім’ї купляла йому форму та чоботи. А поруч зі школою був спортзал боксу (і нині там є), куди школярі залюбки бігали тренуватися або дивитися на тренування. Так, змалечку до Віктора прийшов інтерес до спорту. З 1-го по 3-й класи він ходив до секції стрибків у воду. А коли навчався в 4-му класі, до школи прийшов тренер з баскетболу Володимир Макаревич, який набирав хлопчиків 1948 року народження. Спортивний, високий, добре складений і загартований стрибками у воду й дворовим футболом, Вітя сподобався фахівцеві. Так у долі юного Швачка почався період баскетболу.