Ігор Левенштейн - Усе буде бадмінтон! Історія та постаті українського бадмінтону

«Бог дав мені якість бачити сутність гри та відчувати її психологію», – каже Віктор Михайлович. Він завжди стежив за новинками в магазині «Спортивна книга». Його настільними книжками були «Наука перемагати» видатного баскетбольного тренера Олександра Гомельського та книжка легендарного австралійського тенісиста Рода Лейвера «Як перемагати в тенісі».

Віктор пильно спостерігав за спортсменами на змаганнях, занотовував, вів картки на спортсменів, вивчав їх сильні та слабкі сторони, постійно впроваджував творчий підхід до тренувань. Потрапивши до кола провідних спортсменів країни, він познайомився із зірками спорту, багато спілкувався з Валерієм Борзовим, слухав розповіді та поради майстрів. Відвідував тренування гандболістів у будівельному інституті з легендарним Ігорем Турчиним, нотував різні незвичайні вправи, які потім застосовував у своїх тренуваннях.

Так закладалися підвалини майбутнього класного тренера Швачка. А Швачко-гравець підходив до піку своєї кар’єри.

У 1969-му в Херсоні він уперше стає чемпіоном СРСР в одиночному розряді, здолавши у фіналі Бориса Баршаха з Дніпропетровська. Зазначимо, що на всіх турнірах провідні майстри зазвичай виступали у всіх трьох категоріях – одиночній, парній і змішаній, проводячи по 4–5 годин на майданчику. Такі навантаження мало хто витримував. А Швачко ще й виграв мікст у парі з Іриною Натаровою з Дніпропетровська. Власне, це було вже друге їх золото, а взагалі пара Швачко – Натарова видала на чемпіонатах СРСР серію з чотирьох перемог поспіль (1968–1971).

Таку саму серію на три роки Швачко і Натарова видали й в одиночному розряді: після Херсона-1969 вони також перемагали в Дніпропетровську-1970 та Москві-1971. Українцям тоді не було рівних на всесоюзній арені.

Однак 1969 рік запам’ятався Вікторові Швачку ще й неприємною пригодою. На Перше травня він на Бессарабці заступився за друга, якого били двоє вихідців із Кавказу з ринку. Боксуючи свого часу на рівні першого розряду, Віктор побив обох кривдників, але зламав кістку кисті, погано стиснувши кулак під час удару. А за два місяці він мав їхати до Риги на всесоюзний чемпіонат ВЦСПС. Розлючений його травмою, керівник київського «Буревісника» Захар Бродський позбавив Віктора талонів на харчування – мовляв, спорт для нього все одно завершився. Тоді Швачко пообіцяв, що виступатиме й переможе. І всі талони йому повернуть.

Ледь залікувавши травму, Віктор вразив у Ризі всіх фахівців і суперників, вимушено змінивши стиль гри із силового напору на обманні тактичні ходи. Це Швачко? Де його смеш? – дивувалися на трибунах. А українець здолав усіх суперників і повернувся до Києва з новим золотом. Захар Бродський залюбки повернув йому все, що належало.

Віктор Швачко і Надія Литвинчева – чемпіони СРСР у змішаній парі. 1980, Харків

У 1970 році Спорткомітет запровадив ставки спортсменів-інструкторів. Бадмінтон ішов за низькою 3-ю категорією: 160–180–200 крб. Але спортсменам на зборах уперше видали екіпіровку й нову форму з літерами СССР – це була подія.

Закінчивши наргосп, Віктор Швачко відслужив в армії в частині ВВС у Жданові. Це була не єдина його вища освіта: 1976 року він закінчив інститут фізкультури.

У 1972 році не збулася олімпійська мрія провідної генерації українських бадмінтоністів: бадмінтон не включили до програми Олімпійських ігор у Мюнхені. Конкурентом бадмінтону був гандбол, якому надали перевагу. А Віктор Швачко, Костянтин Вавілов, Микола Пешехонов тоді були в чудовій формі й відчували сили позмагатися на олімпійському рівні. У 1971 році ця трійця першими серед радянських й українських бадмінтоністів отримала почесне звання «Майстер спорту міжнародного класу».

Взагалі розчарувань і негараздів у кар’єрі Швачка не бракувало. Так, у 1973 році на чемпіонаті СРСР у Києві, діставшись фіналу, Віктор зустрівся із Семеном Розіним (Дніпропетровськ). Вигравши перший гейм, киянин до крові стер мозоль на нозі. Лікарка, замість наліпити пластир, зрізала мозоль і заклеїла пластиром зверху. Грати з таким нестерпним болем було неможливо, матч було програно.

Друзі-суперники – Костянтин Вавілов, Микола Пешехонов, Віктор Швачко

Ще більш прикрий випадок трапився 1976 року на чемпіонаті СРСР у Дніпропетровську. Віктор Швачко був у класній формі й був першим номером в Україні, виграв із командою та готувався перемагати в особистих категоріях, де всюди вийшов у фінальну четвірку.

У міксті в парі з Надією Литвинчевою Віктор грав проти Миколи Нікітіна. Москвич повівся дуже нечемно щодо партнерки Швачка, кепкуючи з її фігури. Недосвідчена суддя-дівчина не втрутилася. А після програного матчу Нікітін відмовився потиснути суперникам руку. Надія плакала в жіночій роздягальні, а Віктор у чоловічій зажадав від Нікітіна вибачень перед Литвинчевою за негідну поведінку. Той відповів брутальною лайкою та ще й штовхнув Швачка у плече. Знову на автоматі згадався бокс, і кривдник отримав розбитого носа і губу. Брат Олександр відтягнув Віктора. А наступного ранку киянина повідомили, що побитий Нікітін подав до міліції заяву про побиття. Міліціонери на допиті швидко переконалися, що правда за Швачком, але ж він на той час був викладачем вишу й членом партії – наслідки окреслювалися дуже неприємні. Нікітіна благали забрати заяву, а він поставив умову: зняти Швачка з турніру. Так Віктор на тому чемпіонаті став тільки глядачем.

Утім, уже наступного року в Ростові-на-Дону на першості СРСР-1977 пара Швачко – Литвинчева виграла золото, а потім вони повторили свій успіх ще чотири рази! Той ростовський турнір запам’ятався Вікторові ще й єдиною омріяною перемогою на Союзі в парі. Він взагалі дуже любив грати в парі – оскільки з часів баскетболу звик до командної гри. Однак із партнерами йому не дуже щастило, призові місця він брав, але здобути перемогу не вдавалося. І ось у Ростові Віктор грав у парі з Володимиром Нікіфоровим, сильним гравцем з Баку, який одружився з українкою та переїхав до Києва. Два місяці Швачко вмовляв Нікіфорова грати в парі, та недаремно: в Ростові вони дійшли до фіналу, де в блискучому атакувальному стилі обіграли найсильнішу пару Союзу Вавілов – Пешехонов, перервавши їх семирічне домінування.

Віктор Швачко і Володимир Нікіфоров – чемпіони СРСР у парі 1977 року. Ростов-на-Дону

У 1982-му Віктор Швачко виграв свій останній чемпіонат СРСР (у міксті з Литвинчевою), і його запросили очолити збірну Союзу. Це було цілком логічне рішення: адже ще 1979 року йому надали звання заслуженого тренера України, він був членом КПРС, капітаном збірної й постійно допомагав проводити тренування на зборах своїм попередникам – Володимирові Ліфшицу, Анатолієві Гайдуку, Дмитрові Рибакову.