Сергей Александров-Снегирь - Хай живе і процвітає Росія з Україною! Росіяни з українцями неподільні!

Але на турецькій дамі навряд чи я одружуся.

В моїй долі штурвалом править Варя.

І до неї швартуюсь після рейсу вмить.

Вона заплаче:

– Бородата ти харя!

Дружину забув, син від тебе вiдвик!…

Чотири місяці дружину буду плекати,

Возити в колясці нових близнюків,

Лагодити проводку і шпалери клеїти,

І буду найкращий з батьків.

Подме з моря – буду озиратися.

І набридне мені у відпустці товстіти.

Я знову буду рейсу домагатися,

За свій корабель завжди буду вболівати.

Піду вперед, знову в Босфору горло.

Татові знову плавати, знову мамі чекати.

У всіх морях мене штормами терло,

А на обличчі від усіх вітрів друк…

1987

Виховувався я в тигровій зграї,

У джунглях здичавів і взматерел.

На людей схожий тільки місцями.

Від котячої життя озвірів.

Не можу сказати простого слова,

Кровожерливим і похмурим став.

Нехай позбавлений пухнастого покриву,

Але зате ікла гризуть метал.

Як потрапив до тигренятам пам'ятаю смутно:

Мати порпалася в рисових чеках,

Тигр схопив дитя. І Брахмапутру

Переплив, тримаючи мене в зубах.

Мій прийомний батько – тигр головний,

Був, бідолаха, старий людожер.

Я – немовля голенький і славний

Міг йому дістатися на обід.

З«їсти хотів, але матінка-тигриця

Полюбила оголену масть:

– Хай живе у нас, стане статечним.

Я не дам дитинчаті прірву!

І смоктав тигрицю більше року,

М«ясо антилопи отримував.

Злився в джунглях з незайманою природою

І науки тигрів вивчав.

Виріс, отримав красуню дружину.

Як вогонь її іскрився хутро.

І народився від мене тигреня…

Я не знаю, чи є в цьому гріх?

У джунглях немає машин і телевізорів,

Немає одеколону, сигарет. Ні ветеринарів, ні провізорів…

І зрадниць-жінок теж немає.

За тигрицю бився на турнірах,

Черепа суперникам дробив.

У нашому прайді тигрів багато сильних,

Але мене ніхто не переміг.

Обожнював своє рідне лігво,

Носом відчував звіриний слід,

На сніданок їв буйвола двурогого,

Дітям ніс козеня на обід.

Всім лікував обдерті лапи.

Благо, у мене дві руки.

Як чудово бути тигровим татом

І не знати ні горя, ні туги.

Як-то раз на буйволів полюючи,

Справив людський переполох.

– Де моя тигриця, ніжний лотос?

Я в полоні! Вже краще б здох!

Пов'язаний і був доставлений в звіринець.

Тут побачили мій вигляд людський.

Кожен в клітку мені кидав гостинець

І я звикся з жизнею мирської.

Все-таки працювати мені не треба,

З миски суп лакаю мовою.

Для вчених я – просто нагорода:

Пишуть дисертації потайки.

Годують, одягають, вивчають

Мій тигрообразный інтелект,

До життя людській повертають…

Тільки марний їх проект.

Хижак я. І на свою здобич

В сутінках полюю і в ночі.

Не повернуть людського мені обличчя

Ні ветеринари, ні лікарі.

Не потрібна і трудова книжка,

Не хочу за партою століття сидіти.

З получеловеческим умишком

Без дипломів можна померти.

Я відкрив рецепт мазі тигровій

Коновалам і професорам.

Для науки весь Тибет облазив —

Муміє шукав їм і бальзам.

Мій портрет друкують в журналах,

Мауглі втраченим звуть.

А мені шкода людей божевільних, слабких.

Не зрозумію, куди вони йдуть?

Винищили всі звіри і птиці,

Скоро доберуться до морів.

Лише сузір'я Тигра збережеться,

Може бути, в галактиці моєї.

Тут повно очкариків-доцентів,

Жінки на щоки мажуть грим.

Я від сигарет звірів як цербер.

Вже не раз гарчав про це їм!

Ходять до мене жінки гурьбою.

Їх прельщаю дикою красою.

Багато ображених долею,

Жадають в мою клітку на постій.

Коли самці заявляться в мій будиночок,

Я як тигр рычу, що було сил.

Для мене будь-який мужик як гномик,

Тікають все, аж до здорованів.

Приходила матінка рідна

– Не визнала свого синка.

Що зі мною наробила зграя?

Душу закручинила туга.

Не потрібні мені жінок компліменти.

Без тигриці милої не можу.

Ось закінчаться експерименти,

Знову в джунглі до тиграм втечу!

Я зав'язався, став цілком пристойний,

Як крокодил, огірок тепличний.

Мене вкусиш – стане не до сну:

Договірна в мене ціна.

Мене колгоспник поливав гноєм.

Топилася піч у весняні морози.

Але не зірвали вчасно мене.

І почалися мої страждання.

Гей, хто сказав, як огірочок свіжий?

А ти піди, купи мене і з'їж!

Я порушник функції кишкової!

Такий же смачний, як столітник вічний.

Поки потрапив до прилавка магазину,

Тяглася довга і нудна гума.

Тинявся я по складах і базах.

А щоб мене зірвати і з'їсти відразу!?

В суп не годжуся, невкусен я в салаті.

А адже мої побратими прищаві

Корисні були для будь-яких персон

І під спиртне – кращий закусон.

Купив мене якийсь пролетар.

Напевно, взяв синочкові на гербарій.

Приніс додому і зойкнула дружина:

Куди ж такого? Тільки насіння!

Ура, ура! Я став виробник!

Ну чим я поганий, жовтіє батько?

Адже від таких батьків настояних

Народиться багато міцних огірків!

1987

Злий псину за шкірку бери.

А бика за роги.

І кобилі під хвіст не дивись,

Якщо життя дорога.

Це ясно і їжачкові.

Не допоможе і боженька.

У двадцять років розуму немає

І не буде до старості років.

А корови фуражні

Не бодают відважного.

У двадцять років страху немає

І не буде до старості років.

Вік живи – вік учись.

Без дружини дурнем ти помреш.

Слабка стать – він прекрасніше весни!

Метушливий, але хороший.

Дай простір дрібних радощів!

Будеш бодреньким в старості.

У тридцять років дружини немає

І не буде до старості років.

Ти – з сімейної ячейкою,

А холостяк з гонорейкою.

У тридцять років щастя немає

І не буде до старості років.

До Перебудови прагни,