Сергей Александров-Снегирь - Хай живе і процвітає Росія з Україною! Росіяни з українцями неподільні!

На небесах сидів господь в тіні,
під райскою мичуринскою кроною.
Німб з латуні голову кренил.
І Бог-батько розслабився на троні.

Бог насолоджувався:
– Чим тобі не Крим?
На небеси приємніше Ливадий!
Я буду вічно міцним, молодим,
Нехай горять в непроглядному Пеклі всi справи!…

Раптом прилетів рум'яний ангелок,
Весь в «Адидасе», в пумовских сандалях,
І каже:
– Всевишній, бачиш, Бог!
Знову на Землі Адамів рід скандалить!

Все почалося з адамового ребра,
З тих пір чоловіки з дружинами воюють.
Тобі давно на пенсію пора!
Ти проґавив Другу Світову!

І в міністерствах не був стільки років,
На самоплив залишив виробництво!
Там, на Землі, народ заревів від бід
І забув про честь і шляхетність!

Господь закричав:
– Курча, замовкни!
Не те я тобі крила ощипаю!
Міжзоряних воєн мені подобаються поштовхи,
Адже я себе війною розважаю!

Землян всіх націй жадібність вразить,
Прагнення їх тупий свині подібні.
За жадібність дав їм сифіліс та СНІД,
А до Хіросімі підключу Чорнобиль.

Зараз візьму з Чумацького Шляху
Свій кий більярдний і з небес дуплетом…
Земля з Місяцем полетить до біса
І дасть простір решті планет!…

Але ангелок у бога вирвав кий
І простягнув на підпис стопку біблій.
– Ви ж заповідали людям: «Не убий!»,
Не заподіюйте ближнього погибель!

Програми вашої пригадуються слова:
«Виростати ако тельці у хліві»…
– Мовчи, щеня, порожня голова!
Як Йосип Сталін, грізний я в гніві!

На перший раз лише премії лишу,
Відрядження на Кассіопею.
Долю твою згодом вирішу…
Як дисидента зумію приборкати.

У просторому інкубаторі повним-повно яєчок.
Ось-ось вони проклюнуться і хтось прийме пологи.
Спека як на екваторі! Тут справжній рай для пташок!
Швидше пташенята оперятся і виростуть великими.

Інкубатор, інкубатор, куд-кудах-тах-тах…
Це цех яйцепроката, дитячий будинок для птах.
В інкубаторі тепло, світло і немає мух.
Але курям не пощастило – лише один півень.

Успіх цивілізації не радує несучок.
Вони привабливі – блондинки з червоним гребенем.
Кричать: «Емансипацію! Врятуйте наші душки!
Зовсім необов'язково на яйця витрачати час!

Хочемо ми бути культурними, а діти – це вир!
Кінчайте нас третирувати! Немає більше сил терпіти!
Бажаємо ми мігрувати від одного до іншого.
Хочемо зберігати фігури ми, балдеть і гарнішати!…

Кури, курвочки, подружки! Куртізан – трах-трах…
Обскубти б ваші тушки на семи вітрах!
Посадити б вас на місце, на простий сідало.
Ви зовсім втратили честі, втратили хрест!..

Пух і пір'я! Пил стовпом! – То кури бісяться.
Пєтухов змінюють кожні півмісяця.
А курчата в інкубаторах одні живуть.
У електротрансформаторів тепло беруть…

Як шкода бідних півнів! Як кур в ощип потрапили!
Всіх під одну гребеночку в супи відправлять скоро.
З такою великою кількістю гріхів свободу курям дали!
Гей, бройлери-ребеночки! Отращивайте шпори!

Ми у дитинстві хотіли любити і дружити,
І вірити в добро і мрію.
Як шкода! Не вміли ми відразу розкрити
Фальшивих сердець порожнечу.

У пориві звичному прагнучи до краси,
Оберталися ми часу в такт.
Не заради грошей, а заради друзів,
За їх схвальний погляд…

Людина людині – друг,
Але облом від поганих друзів!
Ми підемо заради сліз і мук
На Голгофу і в Колізей.

Нас життя навчило: все у світі – кураж.
За так далеко не підеш.
Поки ти комусь чогось не даси,
Нічого ти не придбаєш.

Спочатку собі, а потім вже друзям.
Друзів не буває навік.
І якщо ти не піднімешся сам —
Не підніме інша людина.

Людина людині – вовк.
В дружбі і В коханні – користь.
І який нам від ближніх толк?
Кожен хоче тебе загризти.
Усюди мафія, мафія, мафія…
Кожен хоче тебе загризти.

Прагнення до розкоші – доля слабких.
Для сильних не треба багатств!
Плетуть паразити «в тіні» Переділ,
Під «дахом» чиновницьких братств.

Інші народи лають Москви,
Але хочуть жити саме в ній.
А російські хлопці йдуть в братву
І в « точки», де гарячіше.

Ми завжди виконували борг.
Кредо росіян: «Бути або не бути!»
Але який в нашому житті толк?
І кого за ганьбу звинувачувати?

Тільки партія, партія, партія
Розуміє, як треба жити.
Ми покірні долі:
Ти – мені, я – тобі.

В дитинстві я любив грати в пісочок,
Пасочки з піску ліпив.
У пухкенькою ручонке я тримав совочок
І дівчатам дурниці твердив:
– Дам в ріг, дам в ріг, хто візьме совок.
Дам в ріг, дам в ріг, я – мента синку.

А тепер у кондитерській торгую
І тримаю в руці великий совок.
У кого хочу – плюю, кого хочу – цілу.
Дуже потрібен цукровий пісок!