Сергей Александров-Снегирь - Хай живе і процвітає Росія з Україною! Росіяни з українцями неподільні!

Причому судячи по запаху – курили каннабіноїди.

А в спальні на шикарній двоспальним ліжка лежав цей самий артист.

На голові сіточка для волосся, на ногах педикюр, на руках манікюр.

Суцільний гламур! Хоча, я можу переплутати терміни. Чоловік скаржився на ректальні кровотеча. І я одягнув рукавиці, щоб його оглянути. Яке ж було моє здивування, коли я побачив у нього в промежині три стирчать троянди…

– Доктор! А це вам! Вітаю з вашим професійним святом! З Днем медичного працівника! – прошепотів артист манірно і посміхнувся як Юдашкін.

Незважаючи на цю спробу дачі хабара, від якої я, звичайно, відмовився, артист був відвезений в стаціонар. Щовесни й осінь він видавав епізоди загострення з цими комп'ютерними страшилками. Процес прогресував злоякісно і досяг кризи. Хоча лікувався цей артист у кращих психіатрів міста.

Знаєте, навіщо козакам чуб-оселедець?

Кажуть, що це на той випадок, якщо бисы (тобто українські чорти) в Пеклі будуть їх варити в котлі, то щоб Бог дбайливо зміг витягнути козачка за чуб!

Коли я з дружиною і малими дітьми жив у післяреволюційному бараці, де зручностей цивілізації були світло, холодна вода і опалення. Це була двоповерхова руїна – щитовий будиночок на околиці міста біля залізничного полотна. Опалення в туалеті і на спільній комунальній кухні не було. Ванни теж не було. Мились над тазиком. Комуналка…

Грілися взимку постійним спалюванням газу.

Це був маневрений фонд для переселенців. Підлоги з дощок, прогинаються навіть під дитиною і з щілинами в півкулака. У сильний дощ і навесні повінь потоки води текли прямо в під'їзд! Стіни всі в «фресках із плісняви».

А над нами під дахом а і хто тільки не жив! Перевалочна база!

Збір блатних і шайка жебраків! Всі кому не лінь! Різна поипень.

При цьому перекриття в будинку з дощок і чутність стовідсоткова!

Хирляві стіни будинку мабуть були сімдесят років тому оштукатурені зовні.

А електропроводка та сантехніка з сорокових років не змінювалася! Все в іржі і в павутині…

Перед будинком – потрісканий ще при Хрущові асфальт. Яма на ямі.

Подекуди прямо на асфальті, порослому травою вже росли кущики.

Коли над нами жили гості з Кавказу, то я якось піднявся до них прикріпити під дах телевізійну антену, а дріт протягнути до собі у вікно.

Я був у потрясе, коли побачив у квартирі чоловік п'ятнадцять – і дорослих, і маленьких дітей. При цьому завжди дотримувалась тиша. Дітей їх ми ні разу не чули.

Потім жили гості з Молдови, з Середньої Азії. І не особливо дошкуляли нам.

Але ось, після невеликого антракту, порожній простір в квартирі заповнилося запорожцями. Вони працювали шабашниками в Жеку. І використовувалися на сантехнічних та будівельних високоінтелектуальних процесах.

Дім гудів і трусився як шарабан! Ну прямо «виє біс під дахом»!

Цирк Шапіто! Вони були дуже вогненебеспечны (вогненебезпечні) з-за непомірного куріння та алкоголізації.

Ми кілька разів викликали пожежників з-за підпалів. Мені доводилося користуватися вогнегасником. Запорожці кидали в будинку недопалки, пили, водили жінок найдавніших професій, репетували песняки, нещадно лаялися російським матом, з'ясовуючи стосунки. Часто траплялися і бійки у Верховній Раді.

Так вони піддавали один одного люстрації…

А вранці ці козачки з сизими, розпухлими від пияцтва і бійок пиками, витікали волочачи хвости на роботу.

До чотирьох ранку тусувалися, а в сім ранку шльопали на заробітки.

Порожні пляшки і харчові відходи вони гордо викидали у вікна місцевому населенню.

Іноді діставалося і на голову випадковим зазівався перехожим.

А один запорожець з перепою, коли був зайнятий туалет, незворушно высовывал свій хоботок і мочився тонкою цівкою на перехожих з висоти!

Пісяючий турецькому султану запорожець! Картина!

Їх басило (отаман і бригадир) походу не міг навести порядок в оселі, незважаючи на часті прохання мешканців. А я жив прямо під ними. Пощастило!

Мені перед добою через гуркоту і бійок доводилося закривати вуха подушками!

Я спав як затиснутий бутерброд між подушок! Кілька разів на кіпіш викликали міліцію. Але все марно. Козаки ще в помсту і скло віконне бруківкою розбили у сильний мороз…

Ця «солодка казка» тривала півроку.

Поки їх отаман не зламав копито…

Його відвезли в лікарню. Але там, як іноземцю у зв'язку з відсутністю поліса і громадянства йому зробили йодову сітку і ін'єкцію анальгіну! Не наклали гіпс.

Пізно вночі його козачки, дізнавшись, що я доктор, кулею метнулися до мене, з чолобитною і поклоном.

Типу:

– Выбачьте! Звиняйте! Ласкаво просимо до нас! І будь ласка, зробите швидко та добре!

Попросили зробити йому гіпсову пов'язку.

– Завжди! Нема базару! Ми ж шо ж!

Я з своїх гіпсових бинтів і лонгет зробив йому алебастрову скульптуру.

Та так зробив, що пальчики оближеш! Загипсовал запорожця! Реально!

По самі помідори…

Півтора місяця він скакав на трьох ногах, з костыликами.

По-братськи я з нього нічого не взяв.

Мені головне, що в будинку запанувала тиша!

Більше не було бісівського гомона жодного разу!

Жодного разу!

А коли ще через місяць він вертался з батьківщини, то сказав, що поламана нога стала краще здоровою і простягнув мені загорнутий у папір великий шмот сала!

Кілограма на три.

Ох і сало було! Вельми смачне! Щиро дякуэмо, панове!

З цибулей, з часником і прожилками м'яса.

Ми з сім'єю довго пізднийше (пізніше) його їли і нахвалювали запорожців…

(в сенсі їх паця!!!)

А я в той день з козаками випив три літри спотикача і горілки…

І ми розійшлися друзями…

Лікарям-жерцям скажу вагомо:

– У медицині немає стандартизації!

Люди – не машини! А симптоми і хвороби без сигналізації!

На Швидкої Допомоги давно помічено, що якщо часто до дуже важкого хворого потрапляє молодий, недосвідчений лікар, то він, у стресовій ситуації робить ліки навмання, від ліхтаря! При цьому рятує хворого! Якась невідома життєва сила рятує хворого від смерті, а лікаря від кримінальної відповідальності…

Просто початківець лікар ще не може чітко поставити діагноз і лікує шляхом проб і помилок. При цьому хворі все як не дивно одужують!

І навпаки, часто переучившийся доктор-педант, приїжджаючи на банальний виклик, починає мудрувати, лікувати за алгоритмами і стандартами… Ніби – все правильно!