Анатолий Вишневский - Жизнеописание Петра Степановича К.

А ведь была еще Таня, дочка Алексея, проходившего по процессу Промпартии. Тогда жен не сажали, да Алексей, кажется, и не был расписан со своей Верой, в 20-е годы этому не придавали значения. Когда его осудили, Вера уехала к родителям в Нижний, ее отец был там известный врач, профессор. Веру не трогали, она потом второй раз вышла замуж, а Таня кончила медицинский институт и тоже уже была кандидатом наук. От Петра Степановича все это было далеко, а Грищенки переписывались с Верой и до войны, и потом, главные новости Галя сообщала и Петру Степановичу. Наверняка она говорила или писала об этом и среднему сыну Петра Степановича.

Следующее письмо от него было по-украински.

У нас дома зараз відносно все гаразд. Деякий час тому ми завели в сараї звірків нутрій. У цих звірків коштовне хутро, і їх м'ясо можна їсти. Практичний пожиток з цих звірків буде на наступну осінь, зараз з ними тільки морока. Спочатку у нас було цих звірків 8 штук. Тепер їх, разом з малятами, понад 50, і я зі страхом дивлюсь, як тануть заготовані для них харчі. Але спостерігати їх цікаво.

Коли ввечері або вранці я підхожу до вольϵру, то вони, забравшись, чекають мене. Коли я нахиляюсь, щоб поставити додолу коритця, вони дружно хватають їх своїми руками і тягнуть до землі. Вони дуже діяльні. Всякі переміни у вольері їх дуже цікавлять. Коли я причепив хвіртку, щоб розділити вольϵр надвоϵ, то вони цілу годину возилися біля неї відкриваючи, та закриваючи. Бувають забавні сценки. Наприклад, заповнюючи водою нове корито, я добавив до короткуватого шланга ще кусок, обв'язавши місце з'ϵднання шлангів ганчіркою. Стара нутрія, яку ми зовемо Кусучою, розв'язала цю ганчірку, і вода полилась додолу, а Кусуча стала мити свої руки в струмі. Я розсердився і знову почав з'ϵднувати шланги, а Кусуча сиділа рядом і погрозливо скрипіла зубами за те, що я припинив воду. Ось ще видовище. Внизу вольϵра із-за постійних дощів з'явилось болото. До нього підходить молода нутрія, занурюϵ в це маслянисте місиво голову, і скоро поверх залишаϵться довгій хвіст, який теж потім зник. Звичайно вона вилізла з другого краю болітця дуже брудна. Але, зробивши кілька кроків, вона обтрусилась і знову стала чистою, яскраво жовтою, як і була. Деякі нутряки, невідомо якими шляхами, вилазять з вольϵру. Через город ϵ протоптані стежки в другі двори. Але ввечері та ранком я налічую повну кількість звірят.

Нутрії забирають багато часу, але все ж іноді трохи читаю англійською мовою. Ця мова починаϵ мені подобатись більш по мірі більшого її розуміння . [17]

Идея разводить нутрий Петру Степановичу показалась разумной, он даже хотел дать сыну какой-нибудь профессиональный совет, стал вспоминать свою забытую уже деятельность в разных хозяйствах. Но он не был уверен, что его давний опыт работы с крупным рогатым скотом будет так уж полезен при разведении нутрий, и решил повременить с советами. Зато он полностью одобрил занятия английским языком, потому что, как он написал в ответном письме, «для дипломатического и научного общения немецкий и французский языки сейчас не так важны, как во времена моей молодости, сейчас самый главный – английский язык». В каком из этих двух видов общения английский язык понадобится его среднему сыну, Петр Степанович не уточнял.

Иногда сын писал что-нибудь такое, от чего приходилось морщиться.

Я нахожусь на работе сутра и до 6–8 часов вечера. Приходится работать и по выходным. Оба новых агрегата, включенные в работу, вышли со строя, один минут через 15, а второй через час. Сейчас мы своими силами ремонтируем эти агрегаты без выходных с тем, чтобы их до Нового года включить снова.

– Как же можно работать без выходных! – возмущался Петр Степанович. – У нас совершенно не думают о здоровье людей. Агрегаты выходят со строя через 15 минут, так их срочно лечат, а люди месяцами не имеют выходных, и никто не боится, что они тоже могут выйти со строя!

Зная подробности жизни среднего сына, Петр Степанович следил за тем, чтобы ни одна из них от него не ускользнула, напоминал об упущенной информации – сын относился к этому с пониманием.

Ти питаϵш, чому я нічого не написав про моϵ відрядження до Киева. Київ нічим мене не здивував. Українська мова чуϵться дуже рідко. На вокзалі оголошення робляться двома мовами: російською і скаліченою – українською. Наприклад, я не зразу збагнув суть, коли почув таке: «Поїзд Ивано-Франковськ – Москва прибуваϵ на третю колію». Наголос зроблено на і.

В наступному місяці вже займуся своїми зубами. Зуби псуються, але в стоматологічній поліклініці не записують на чергу на протези, тому що, мовлять, зараз уже записано більше людей, ніж потужність лікарні може обслужити.

Наталка, перебуваючи в Москві, згаяла весь час на покупки взуття. Вона купила чоботи собі та матері. Додому повернулася в поганому настрої каже, що за час подорожі в Москву вона не відпочила.

Послав до редакції статтю, в який пропоную запровадити скрізь, де ϵ вертикальнi агрегати, як у нас, придуманий мною пристрій для перевірки концентричности вала насоса з робочим колесом перед тим, як опустити це робоче колесо в гніздо. Це заощаджу ϵ багато часу і праці. Цей пристрій виявиться простим, зручним в користуванні і дуже точним. На базі цього пристрою в мене з'явилась ідея пристрою для перевірки залому спарених валів двигуна та насосу. Цей другий пристрій вже зроблено в майстерні. Якщо при перевірці збудуться мої надії, я його теж запропоную через редакцію.

Тепер розділ про нутрій… [18]

Петр Степанович несколько раз перечитал эту часть письма, пытаясь понять, что такое вертикальный агрегат, не понял, но спрашивать не стал, а лишь выразил в ответном письме одобрение тому, что средний сын занялся изобретательством. Конечно, писал он, у них в роду больше была развита склонность к абстрактному мышлению (он имел в виду в основном себя и старшего сына), а на среднего сына, видимо, повлиял, как и во многом другом, инженер Грищенко. Но технические изобретения тоже важны в наше время, признавал Петр Степанович, и интересовался, получит ли средний сын патент на свое изобретение.

Кстати, и раздел о нутриях не был лишен интереса.

Багато з них повиростали, – писал средний сын, – i настав час здирати з них шкури. Але наші житт ϵ ві справи так складаються, що я не маю часу це зробити. Крім цього сильно страдаϵ моя психіка. Дуже нелегко менілишати життя цих повних життя, красивих і довірливих звірків . [19]

– Для чего же было заводить? – удивлялся Петр Степанович. – Что же, он думал, что будет их стричь, как овец, не лишая жизни?

Особое значение Петр Степанович придавал переписке с младшим сыном. Во-первых, они реже виделись, Новосибирск все-таки – не ближний свет, так просто не съездишь повидаться. А во-вторых, хоть и много воды утекло с тех пор, а все не мог забыть Петр Степанович давнего пьяного срыва младшего сына и вообще его непонятного поведения. Никак не мог избавиться от опасений, что, оказавшись вдали от родительского дома, младший сын снова начнет куролесить, опять потянется к «зеленому змию», да мало ли что с ним может приключиться… Петр Степанович тщательно продумывал свои письма младшему сыну, не жалел на них времени, иногда разворачивал их в целые новеллы. Жизнь давала для этого достаточно материала, он лишь немного обрабатывал его в нужном направлении.