Анатолий Вишневский - Жизнеописание Петра Степановича К.

Дорогие дети,

Если бы я сегодня умер, то я бы оставил вам такую записку распределения моих денежных средств сыновьям и невестке:

Старшему сыну, у которого я живу – 6000 рублей.

Среднему сыну 5000

Младшему сыну 5000

Невестке Аиде, которая за мной ухаживает 2000

Итого 18 000

Сейчас у меня, кроме 16 602 рублей, хранящихся в сберкассе, есть при мне около 2000 рублей. Если я еще буду жить, то в сберкассе к 16602 рублям прибавятся проценты, и хранящиеся деньги увеличатся. Тогда всем вам четырем пропорционально можно выдачу увеличить. Если хотите, я сейчас могу дать часть денег вам, а хотите, то пусть эти деньги сохранятся в сберкассе.

Платеж Аиде я сейчас вношу за квартиру со столом 50 рублей в месяц, а хотите, то могу платить 60 рублей в месяц, так как мне государство ежемесячно выплачивает пенсии 62 руб. 70 копеек.

Обсудите этот вопрос, и вы увидите, что я живу у вас не даром. Правда, Лиде приходится за мной ухаживать: стирка белья, приготовление пищи и т. д. Все это отнимает время у нее.

Мне освободить вас от моей персоны, при моем состоянии здоровья, никак нельзя. Мне сейчас трудно сходить даже в аптеку. Чувствую, что я буду жить у вас уже не долго, но я не знаю, куда мне перейти от вас при моем ужасном состоянии здоровья: ведь Лиде, наверно, хочется, чтобы я немедленно вас «освободил».

Прошу вас, сына и невестку, оставить меня на жительство у вас до моей смерти; мои средства в сберкассе на сегодняшний день составляют 16 602 рубля и прибавляются на 3 % ежегодно.

Быть на квартире у частников с моим заболеванием живота и мочевых каналов в последнее время ужасно, и в частной квартире я буду от стыда бедствовать. А когда я живу у вас, то вы уже привыкли к моим позорным заболеваниям, и мне от этого легче.

Цель этого письма: сделайте мне предсмертное одолжение, чтобы мне представилось более спокойно прожить остаток моей жизни; мне уже идет 94-й год…

Ваш папа и свекор.

Старший сын Петра Степановича показал это письмо жене, и на следующий день, когда Петр Степанович ел на кухне геркулесовую кашу, которую он готовил себе каждое утро, она села за стол напротив него.

– Петр Степанович, вы меня обижаете. С чего вы взяли, что я хочу от вас освободиться? У меня такого и в мыслях не было!

Петр Степанович посмотрел на нее вопросительно.

– А я и не говорю, что ты хочешь от меня освободиться. Ты всегда обо мне заботишься, я тебе очень благодарен.

– Но вы же написали в письме…

– В каком письме? – искренне удивился Петр Степанович.

12 февраля 1991 года Петру Степановичу должно было исполниться 95 лет, надо было бы отметить, но Петр Степанович почему-то этого не хотел и несколько раз повторил, что просит ничего не устраивать. Старший сын не знал, как быть, советовался с братьями.

Младший брат заранее не мог сказать, сможет ли приехать, а средний вроде бы собирался. Незадолго до отцова дня рождения от него пришло письмо.

Думаю, тобі еже відомо, що держава зробила подарунок нашему батькові до дня народження. По радіо оголосили, що вклади громадян в ощадкасах заморожуються. Якщо він про те не знаϵ, так і не треба йому казати, щоб його не засмучувати. Пам'ятаϵш, як він бився за свій внесок 28-го року, а ми сміялися? У нас, звичайно, грошей на книжці було небагато, але якась заначка на крайній випадок була. Тепер немае і її. Давно нам всім треба було зрозуміти, що бігати з нашою державою наввипередки – справа безглузда, держава все одно тебе об'ϵ… Навіть якщо через якийсь час наші вклади розморозять, на ті гроші можна буде купити хіба що пару покійницьких капців.

12 лютого хочу приїхати, один, без Оксаны, хоча фізично вона почуваϵ себе непогано, дотримуючись моϵї системы спартанського життя, помітно схудла і перестала скаржитись на серце. В мене також нічого не болить, і я почуваю себе цілком здоровим, але ніякої мети на майбутнϵ немаϵ, і я все ясніше усвідомлюю собі, що мій шлях пройдений, і що пора збиратись в інший світ. До батькових роківмені не дожити. Він завжди був ідеаліст і вірив в науку і прогрес, а ϵдине, в що я ще вірю, це городи, та кози. Тому все літо я так наполегливо копав, садив, полов, травив колорадських жуків і т. ін., і, зважаючи на нестабільність нашего добробуту, наступне літо нічим не буде відрізнятися від минулого. До речі, нещодавно наша коза Квітка привела трьох козенят, але вона стала давати дуже мало молока. Мабуть виснажилась. Треба якось її поправити.

Намагаюсь щось розуміти в політиці, дивлюсь що діϵться в оточенні, і нічого, щоб підігріло якусь надію на краще, не бачу. Хоч логіка підказуϵ, що КПРС повинна б послабити свою хватку, а то й згинути.

Цілуϵмо вас. [28]

Так что среднего сына ждали. Но накануне дня рождения позвонила Оксана и сказала, что он загрипповал и приехать не сможет. От них пришла поздравительная телеграмма, от младшего сына – тоже. Через пару дней старший сын Петра Степановича получил еще и письмо от среднего брата.

Дуже шкодую, що не зміг приїхати, хотілося побачити і батька, і всіх вас. Як він? Останній раз, коли я його бачив, мені здалося, що він сильно здав. Я вкладаю фотокартку наших онуків для нього, на звороті я написав йому кілька слів. Скажи батькові, що коли я одужаю, приїду побачитися.

Дома у нас майже без перемін, але життя проходить швидко і безбарвно. Лякали, що з Нового року пенсіонерів будуть витурювати, алемене поки залишили, і я продовжую їздити на працю. Що стосуϵться повсякденного життя, то я його весь час порівнюю з найтяжчими роками і знаходжу, що ми живемо чудово. Головне, що ϵ хліб і сіль.

До політики я втратив майже всяку цікавість. Всі брешуть, і кінця цьому не видно. Що насчекаϵ далі, не маю ніякого уявления. Схоже, що нас знову погонять до комунізму, а спереду будуть комуніcmu, на цей раз з попами. Ззаду будуть теж вони, але з гвинтівками. В дорозі до комунізму, напевно, їсти буде нічого. Наїмось, коли дійдемо…

Національного відродження ми навряд чи дождемось. Дозволили на зупинках в метро у вас об'являти їх назви українською мовою – і це вже дуже багато. Думаю, що на цьому окозамилюванні все і скінчиться. Залишки української особистості будуть розтоптані. Ще деякий час буде розігруватися комедія з суверенитетом, a modi заглухне i це. А може, ще буде якась несподіванка, і життя потече в інший бік? Подивимось.

Гадаю, що від наших поглядів і прагнень нічого не залежить. Всі подiї проходять, не торкнувшись рядового громадянина. Кажуть, що скоро буде референдум. Мабуть, це буде якесь наступне шарлатанство. Сьогодні слухав виступ Олени Боннер. Вона говорила коротко, але розумно. Каже, що всім вчинкам наших керівників передуϵ брехня і радить бойкотувати референдум. Як думает mu? [29]