Бернар-Марі Кольтес - Роберто Зукко

ДРУГИЙ ПОЛІЦАЙ:Це нормально. Це тут він убив інспектора.

ПЕРШИЙ ПОЛІЦАЙ:Атож. Це єдине місце куди він не повернеться.

ДРУГИЙ ПОЛІЦАЙ:Убивця завжди повертається на місце свого злочину.

ПЕРШИЙ ПОЛІЦАЙ:Повернеться сюди? А нащо йому, по-твоєму, повертатися? Він нічого тут не лишив — н багажу, нічогісінько. Він не божевільний. А ми тут, як дві таблички про стоянку, таблички зовсім непотрібні.

ДРУГИЙ ПОЛІЦАЙ:Він повернеться.

ПЕРШИЙ ПОЛІЦАЙ:А поки що непогано 6уло б випити келишок із хазяйкою готелю, поляпати язиками з панянками або погуляти деінде, серед сього цього люду, тихого, спокійного; Маленький Чикаго — найспокійніша у місті дільниця.

ДРУГИЙ ПОЛІЦАЙ:В тихому місті чорти водяться.

ПЕРШИЙ ПОЛІЦАЙ:Чорти? Які чорти? Де тобі ці чорти увижаються? Навіть панянки тихі і спокійні, як торговки бакалійним крамом; клієнти прогулюються собі, як у міському саду, мов книгарі, які стежать, чи всі книжки на поличках і чи не поцупили якої. Де ти бачиш чортів, де? Цей тип сюди не повернеться, я ладен із тобою закластися, закластися на келишок у хазяйки.

ДРУГИЙ ПОЛІЦАЙ:Убивши свого батька, він спокійнісінько повернувся до себе додому.

ПЕРШИЙ ПОЛІЦАЙ:Мабуть, було йому що там робити.

ДРУГИЙ ПОЛІЦАЙ:А що було йому там робити?

ПЕРШИЙ ПОЛІЦАЙ:Свою матір убити. І потім, як свою справу зробив, він більше не повернувся. А ще інспектора, щоб пришити, тут більше не знайдеться, тож він уже сюди не повернеться. Я відчуваю себе дурнем; відчуваю, як у мене на руках і ногах коріння і листя починає рости. Відчуваю, як я вриваюся в бетон. Ходімо смикнемо у хазяйки. Довкола тиша і спокій; люди гуляють собі любісінько. Ти що, бачиш щоб хтось скидався на убивцю?

ДРУГИЙ ПОЛІЦАЙ:Убивця ніколи на убивцю скидається. Убивця прогулюється собі любесенько в юрбі, як оце ти і я.

ПЕРШИЙ ПОЛІЦАЙ:Але ж треба, щоб він був скажений.

ДРУГИЙ ПОЛІЦАЙ:Убивця скажений по суті.

ПЕРШИЙ ПОЛІЦАЙ:Ні, я б не сказав. Зі мною кілька разів траплялося, коли я ладен був убити.

ДРУГИЙ ПОЛІЦАЙ:Зі мною теж. А траплялося це тоді, коли ти скаженів.

ПЕРШИЙ ПОЛІЦАЙ:Цілком можливо, цілком можливо.

ДРУГИЙ ПОЛІЦАЙ:Я в цьому переконаний.

Входить Зукко.

ПЕРШИЙ ПОЛІЦАЙ:Але ніколи — навіть який я був би скажений, навіть якби я був би вбивцею — ніколи б я не прогулювався б собі любесенько на місці свого злочину.

ДРУГИЙ ПОЛІЦАЙ:Поглянь на того типа.

ПЕРШИЙ ПОЛІЦАЙ:Якого?

ДРУГИЙ ПОЛІЦАЙ:Отого, що прогулюється собі любісінько он там.

ПЕРШИЙ ПОЛІЦАЙ:Усі люди любісінько собі тут гуляють. Маленький Чикаго став міським садом, де навіть діти можуть ганяти м'яча.

ДРУГИЙ ПОЛІЦАЙ:Отого, що виряджений військову робу.

ПЕРШИЙ ПОЛІЦАЙ:Так, я бачу його.

ДРУГИЙ ПОЛІЦАЙ:Він нікого тобі не нагадує?

ПЕРШИЙ ПОЛІЦАЙ:Цілком можливо, цілком можливо.

ДРУГИЙ ПОЛІЦАЙ:Можна подумати, що він.

ПЕРШИЙ ПОЛІЦАЙ:Не може бути.

ДІВЧИСЬКО( вгледівши Зукко ). Роберто. ( Кидається до нього й обіймає його .)

ДРУГИЙ ПОЛІЦАЙ:Це він.

ПЕРШИЙ ПОЛІЦАЙ:Більше жодного сумніву.

ДІВЧИСЬКО:Я тебе шукала, Роберто, я тебе шукала. Я тебе зрадила, я плакала, плакала так, аж зробилася зовсім малесеньким острівцем посеред моря і останні хвильки погрожують мене утопити. Я страждала так, аж моє страждання могло б заповнити всі безодні земні і перелитися через кратери вулканів. Я хочу зостатися з тобою, Роберто; хочу стежити за кожним стуком твого серця, за кожним подихом твоїх грудей; припавши вухом до тебе, слухатиму кожне здригання твого тіла, пильнуватиму його, як механік пильнує своєї машини. Я берегтиму всі твої таємниці, буду твоєю валізою з таємницею; буду торбою, куди ти покладеш усі твої таємниці. Я доглядатиму твою зброю, захищатиму її від іржі. Ти будеш моїм агентом і моєю таємницею, а я, у твоїх поїздках, буду твоїм багажем, твоїм носієм і твоїм коханням.

ПЕРШИЙ ПОЛІЦАЙ( підходячи до Зукко ): Хто ви?

ЗУККО:Я душогуб мого отця, моєї неньки, інспектора поліції і дитини. Я убивця.

Поліцаї тягнуть його попід руки.

Гребені тюремного даху, опівдні.

Не видно нікого протягом усієї сцени, тільки Зукко дереться гребенем покрівлі.

Змішані голоси охоронців і в'язнів.

ГОЛОС:Утік Роберто Зукко.

ГОЛОС:Вкотре вже.

ГОЛОС:А хто його пильнує?

ГОЛОС:Хто відповідає за нього?

ГОЛОС:Пошилися в дурні.

ГОЛОС:Ага, ви пошилися в дурні. ( Регіт .)

ГОЛОС:Тиша.

ГОЛОС:У нього спільники.

ГОЛОС:Та ні. Саме тому, що в нього немає спільників, йому і вдається завше втекти.

ГОЛОС:Він зовсім сам.

ГОЛОС:Зовсім сам, як герої.

ГОЛОС:Шукайте по закапелках коридору.

ГОЛОС:Він десь зачаївся.

ГОЛОС:Мабуть, зашився в якийсь ванькирчик | тремтить.

ГОЛОС:Тремтить, та тільки не через вас.

ГОЛОС:Зукко не з тих, хто тремтить, він плює вам у пику.

ГОЛОС:Зукко плює у пику всім.

ГОЛОС:Він десь недалеко.

ГОЛОС:Це нова камера. З неї не втечеш.

ГОЛОС:Неможливо.

ГОЛОС:Абсолютно неможливо.

ГОЛОС:Зукко гаплик.

ГОЛОС:Зукко, може, й гаплик, але зараз він дереться на дах і плює вам у пику.

Зукко, з голими торсом і ногами, з'являється на гребені даху.

ГОЛОС:Що ви там робите?

ГОЛОС:Негайно спускайтесь. ( Регіт .)

ГОЛОС:Зукко, тепер вам амба. ( Регіт .)

ГОЛОС:Зукко, Зукко, скажіть, як це у вас виходить, що ви й годинки не посидите за решіткою?

ГОЛОС:Як це ти робиш?

ГОЛОС:Як ти пролазиш? Покажи нам!

ЗУККО:Я проходжу. Горою. Крізь мури пробиватися не треба, бо за мурами інші мури, скрізь тюряга. Тікати треба по дахах, до сонця. Між сонцем і землею муру зроду не змуруєш.

ГОЛОС:А охоронці?

ЗУККО:Охоронців не існує. Досить просто їх не бачити. Принаймні, я міг би згребти їх по п’ятеро одною рукою і миттю розчавити.

ГОЛОС:А звідки у тебе ця сила, Зукко, звідки ти береш свою силу?

ЗУККО:Коли я лізу, я так і пру, перепон я не бачу, а що я не дивлюсь на них, то вони самі падають переді мною. Я одинак і силач, я носоріг.

ГОЛОС:А як же твій батько і твоя ненька, Зукко? Не треба було займати батьків.