Ігор Голомозий - Життя-буття. вірші + стихи

Так, від горілки він помер,
І ми це розуміємо.
Наллєм, нехай похмелиться.
Пожнемо, що посіємо.

Вже починають поминать,
Поміж могилами, столи.
Собі влили по чарочці,
І мертвим налили.

По першій – побалакали,
По другій – поминали.
По третій – поля лякали,
По п’ятій – сумували.

По шостій – годі сумувать,
Однак усі там будемо.
Давай по сьомій наливай,
Гили, здорові будемо.

По восьмій – заспівали,
Потім заголосили.
У деяких не стало вже
Дійти до дому сили.

А що робить? Такий обряд,
Батьки так поминали,
Хоча немало хто із них
В горілці й повмирали.

Горілку пить не раджу вам,
Господь, горілочку не пив.
Отець у жертву Сина дав,
Святую Кров за нас пролив.

На серці, мені боляче
Про це, усе писати.
Та дух мій плаче і кричить.
Мушу я вам сказати.

Говорить Бог: «Іди до них,
І прочитай цього вірша.
Як біс буде противитись,
Скажи йому, рогатий ША»!

Ша сатанюко, не кричи,
Скінчилася влада твоя.
Іди до біса, в пекло, геть!
Командує мій Бог і я.

Я – живе дитятко
В маминій утробі.
Кому ще потрібен я,
Боже, тільки Тобі?

Дав Ти мені ноги,
Голову і руки.
Чи потрібні мамі
У пологах муки?

Може після родів
Мама посміхнеться,
А може від мене
Мама відвернеться.

Була моя мама
Щаслива вагітна,
Чи хотіла вбити
Дитятко тендітне?

Не вбивай, матусю,
Бог дав мені тіло.
Душу дав, життя дав,
Аби я раділо.

Не вбивай, живе я.
Я твоє дитятко.
Треба мені мама,
І потрібен татко.

Хочу я побачити
Сонечко і квіти.
Хочу йти до школи,
Як сусідські діти.

Хочу працювати,
Спати, їсти, пити.
Хочу на землі цій
Як і ти пожити.

Хочу знати Бога.
У сім’ї зростати.
Сивих тата й маму
Хочу доглядати.

Не вбивайте прошу
Діточок, матусі.
Я – жива людина,
У вашому пузі.

Пише вам дитятко, що не знало татка,
Що не знало маму, та й не могла знать.
Пише вам людина, Божая дитина,
Пише, бо не може більше вже мовчать.
Пише вам дитина, що не знала ласки,
Радості та щастя, ніжності й тепла.
Бо тая дитина не була доросла,
Не була старою, не була мала.
Бо тая дитина не бачила сонця,
Не бачила ночі, місяця й зірок.
Не була в садочку, не пішла до школи,
Не дзвонив для неї найперший дзвінок.
Скільки таких діток гине у утробі?
За гріхи батьківські гине Божий плід.
Не ступнув на землю, не пірнув у воду.
На землі ніякий не залишив слід.
Лікар-гінеколог рукавички вдягне,
Вишкребе із мами вже живе дитя.
Гроші у кишені його вдовольнили —
Порвана дитина в урні для сміття.
Пишу вам сьогодні, бо сказати мушу,
Що за все прийдеться людям заплатить.
Бо Господь все бачить, бо Господь все знає.
Кожну нашу думку, кожну нашу мить.
Послухайте мамо, лікарю, татусю.
Не вбивайте кажу в пузі немовлят.
Бо колись напише і до вас дитина.
Пишуть вже мільйони вбитих немовлят.

Медсёстры —
Памятник для вас нерукотворный
Я сотворить хочу сейчас.
Как много в жизни повидали.
Руках на ваших умирали.
Страдали люди и молили.
Вы на плечах больных носили.
Вы, призваны, людям служить,
Для этого вам стоит жить.
Страданья, крики, стоны, кровь.
Когда снят всяческий покров,
И нет защиты никакой,
Лишь молят Бога: «Боже мой!
Приди, спаси нас, Дорогой».
Быть может медсестра придет,
Тебя утешит, кровь утрёт,
Бинтами раны перевяжет,
Целебным елеем помажет.
Вы, сёстры многое видали.
Там, где кричали, где стонали,
Но Бог туда привёл, и вас,
Чтоб через вас, Он многих спас.
Увековечить не хочу вас.
Господь воздаст за это вам.
Но если Бога вы не знали,
То Бог воздаст вам по делам.
Примите в сердце Иисуса.
Вы, инструмент в руках Его.
Пусть через вас Господь спасает.
Не оставляйте никого.
Не нужен памятник!
Иисус!
Иисус скоро прибудет.
Для всех на свете медсестёр
Ода сия пусть будет.

Научіть свою дитину
Місцем поступатись.
Поважати старих, бідних.
Калік не цуратись.

Стоїть бабця у маршрутці,
Зігнулась до полу.
Сумки тягнуть її руки,
Й падають до долу.

«Приберите свои сумки»
Парубей говорить їй.
Розвалився на сидінні,
А ти бабушка постій.

Далі, сидять школярі два,
Розмовляють: «Дважды два»
Бабушка стара зомліла,
Закрутилась голова.

Поруч, з парубком діваха
Смокчуть губи й пиво п’ють.
Далі, хлопці грають в карти,
Щолбаном по лобі б’ють.

Ось маршрутка підстрибнула,
Падає бабка впродовж,
Зачепивши дівку з пивом.
– «Куда старая ты прёшь?!!!»

«Геп» бабуся на підлогу,
Де, напльовано було.
– «Разляглася! Дай нам выйти,
И катись в сваё кубло.»

Померла бабця у маршрутці.
Не доїхала «Швидка».
Згирдиласяна підлозі,
Бо була дуже слабка.

Як навчили ви дитину?
Бог навчає про любов.
Знов «маршрутка», стара бабця.
Нема місця… Є любов?

Розпростерши крила
Я стрибнув у небо.
В небі тихо й гарно.
так мені і треба.

Я лечу повз хмари,
Гір високих піки.
Тут мені прекрасно.
Тут я не каліка.

Поруч орел парить,
Десь ракета свище.
Я ж лечу до Бога,
Я ж за все, це вище.

Я лечу високо
Піді мною море,
Піді мною хмари,
І людськеє горе.

Красота господня
Поля, ліси, ріки.
Населені пункти,
В них люди – каліки.

Я усе, це бачу,
Бо лечу високо.
Сильні мої крила,
Зірке моє око.

І тому я плачу
Інколи буває.
Коли все, це бачу,
Тому що літаю.

Височінь висока.
Відкрита повіка.
Я лечу до Бога.
Я вже не каліка.

С чего начинается родина?
С берущей дитя в руки мать,
Которая в счастье и в горечи
Желает нас нежно обнять.

А также она начинается
Из мамы груди молока.
Заботу и ласку в терпении
Нам мамина дарит рука.

С описаних трусиков, с пупсиков,
И с песни, что мама поёт.
С носочков, рубашечек, трусиков,
С обеда, что мама даёт.

Из школьных друзей и товарищей.
Мы учимся в школе дружить.
С друзьями нам легче по жизни идти,
А проще сказать; легче жить.