Андрiй Чайковський - Сагайдачний

Жмайло пiдпалив першу гармату. За тим заграли усi, i настав пекельний iзгук. Густа хмара диму повила, мов облаком, цiлий табiр. Важкi залiзнi кулi падали у татарськi лави i робили широкi борозни помiж ворогами. Та в ту мить тi борозни загладжувалися, маса зливалась, мов чорна гноївка, коли по нiй цiпом вдариш.

Татари випустили на табiр масу стрiл, та вони не долiтали.

Гармати стали стрiляти дробом. Такий стрiл робив широкi прогалини мiж татарськими купами. Тепер вже почулося тарахкотiння рушниць. Вiдкрито нагальний бiй. Вибранi стрiльцi звихались, мов якi бездушнi машини. За кожним стрiлом подавав стрiлець порожню рушницю позад себе i дiставав другу, налаштовану. Татари падали, мов пiдкошене колосся. Вал трупiв, коней та людей пiдносився щораз вище. На їх мiсце виїздили другi. Дерлись до табору, мов нетлi до свiтла. Татарськi конi, що втратили їздцiв, втiкали ошалiлi в степ, розбиваючи напираючi лави. Настав пекельний крик, вереск, стони. Конi квичали, мов кабани, татарськi стрiли стали попадати у табiр; людей це не шкодило, бо всi крились поза возами. Не можна було дихати вiд гаряча i диму. Пальба не вгавала. Татарськi свистiвки свистiли. Татари кiлька разiв завертали, та знов наступали новi сили ще з бiльшим розгоном. Деякi гармати так розпеклись, що годi їх було налаштовувати порохом, їх стали холодити водою.

Пальба тривала до заходу сонця… Тодi знову почувся татарський свист, i вони завернули та пропали в степу. Козаки вiдпочивали, обтираючи пiт з почорнiлого вiд диму лиця. Виглядали, мов чорномази. Дим став рiдшати, а далi розiйшовся зовсiм. Можна було дихнути чистим повiтрям.

Козаки мали дуже мало втрат. Зате довкруги табору лежав цiлий вал трупiв та ранених. Звiдсiля долiтали до табору страшнi стони ранених i умираючих.

Сагайдачний стояв знову на возi з сiном i розглядав степ. До нього стали сходитись старшини.

- Гарне було жниво, - каже полковник Струк.

- Нечувана рiч, щоб татарва козацький табiр розбила, - говорив старий Чепiль.

- Вони хiба подурiли, що таке загадали.

- Дiстали прочухана, що їм, певно, вiдхочеться…

- А що буде далi? - питає Сагайдачний.

- Либонь, що пiдуть заступати дорогу у Бахчисарай. - То було б найкраще.

- Що ж тепер? Чи ждати тут до завтра, чи рушати вперед?

- Пiдемо далi, - говорив Сагайдачний. - Годi нам посеред трупiв стояти. Поки не повечорiє, перейдемо який шматок… Тут недалеко є рiчка. Нам води треба…

Зараз рушили. Спереду треба було промощувати дорогу возам i прятати трупи.

Нiч перейшла спокiйно, i нiхто їх не зачiпав. Та Сагайдачний був певний, що наскок ще повториться, хоч, може, не з такою силою.

I так воно сталося на третiй день. Та наступ татар був цим разом iнший. Вони пiд'їхали щосили до табору, зiскакували з коней, лягали на землю, i, повзучи, наближались до табору. Повзли по землi, наче стадо мандруючих мишей. Годi було до них стрiляти, поки зовсiм не наблизились. Тодi вiдразу позривались з землi i з великим криком кинулись з усiх бокiв на табiр. Козаки випалили з усiх гармат, налаштованих дрiбним камiнням. Настала страшна пальба з рушниць. Татар мов мiтлою змiтали, та це їх не здержало. Вони йшли вперед, а далi стали дертися на вози. Козаки вiдбивалися списами, шаблями, дрючками, келепами. Козаки повилазили на крайнi вози i розпочалась страшна рукопашня. Якому татариновi повелось вилiзти на вiз, злiтав звiдти проколений списом або зарубаний шаблею.

Бiй тривав довго; козаки помучилися, вiдбиваючись. Татари, побачивши, що їх небагато осталось, завернули i стали втiкати. Знову козаки пiдняли густу пальбу.

Тепер табiр розкрився в кiлькох мiсцях i Чепiль з кiннотою пустився здоганяти втiкаючих.

- Звiдкiля тiльки тих чортових синiв взялось?

- Хiба ж гадаєте, що татар мало? Орда може поставити триста тисяч вiйська. Iнше дiло, що воно лихо озброєне i вишколеному вiйську воно не встоїться. Але нiде правди дiти, вони вiдважнi i життя у них маловажиться. Ми їх зачепили у найболючiше мiсце, а це їх ще бiльше дратує. Ми тут лише в таборi безпечнi. Ще будемо мати, певно, один бiй на переправi через рiку. Так буде найтяжче, та ми i це перебудемо, а таки до Кафи доберемось, - говорив Сагайдачний.

Западала нiч. Чепiль вернувся до табору з погонi. Небезпечно було оставатись на мiсцi. Помiж купами мертвих татар могли зачаїтись i живi та вночi табiр пiдпалити. Треба було бодай кiлька гонiв пiти наперед i там переночувати.

Рано рушили далi. Татарськi оселi, якi стрiчали, стояли пустi або попаленi. Населення вибралося з своїм скотом на полуднє, в гори.

Козаки отаборилися над рiчкою Салгиром, а Сагайдачний розiслав кiннi стежi на всi сторони. Їм було наказано, коли стрiнуться з татарськими ватагами, не запускатись у бiй, пiймати "язикiв" i вертати до табору. Сагайдачний не хотiв, щоб який козак попався в полон. На муках мiг дехто виговоритись. Не хотiв зрадитись з своїм намiром, що йде на Кафу. Хай татари думають, що похiд призначений на Бахчисарай.

Над Салгиром перестояли два днi, поки висланi стежi повертались. Привели з собою кiлькох пiйманих на аркан татар. Їх треба було аж огнем припiкати, поки вiд них дещо довiдалися.

Довiдалися, що татарами отаманує сам хан. Татари справдi думають, що похiд пiде на столицю. Хан вибирався заступити їм дорогу. Сорок тисяч татар пильнує переправи, а решта стоїть з ханом. Татари думають, що переправа буде вище. Вони заженуть їх у вили рiк Салгира i Карасу, i там хан наспiє з цiлою силою, та виб'ють усiх козакiв.

Сагайдачний, дiзнавшись про те, склав в одну мить цiлий план дальшого походу. Скликав зараз старшину i видав прикази на завтрашнiй день. Табiр подiлив на двi частини. Одну, зложену з легких возiв з гарматою, вислав пiд рукою Чепеля на випад. Чепiль мав стягнути татар на себе, а потiм, вiдбиваючись, вертати знову на те саме мiсце.

Чепiль послав передом загони козацької кiнноти. Вона змела передню татарську ватагу i, не вижидаючи на удар головної сили, стала завертати до табору. Татари кинулись доганяти, та тут наткнулись на табiр з возiв. Вiн, вiдбиваючись гарматою i рушницями, став поволi вiдступати бiля берега рiки. Табiр був забезпечений возами лише ззаду i збоку. Справа забезпечувала його рiка.

Тим часом Сагайдачний з другою частиною табору пiшов нижче, тут зараз поклали мiст для переправи. До того були приладженi понтони, човни з плоскими днами, з дуже мiцними бортами. Їх познiмали з возiв, i затягли на воду, та пов'язали з собою мотузами, один проти одного, вiд одного берега через рiку до другого. На них поклали дошки, i мiст був готовий. Тудою переправляли табiр. Передом пiшла пiхота i на другому березi зараз окопалася, одна частина пiхотинцiв осталась ще на цiм боцi для захисту вертаючого Чепеля.

Вiн, вiдбиваючися, зайшов на давнє таборище. Татари хотiли забiгти йому дорогу, та тут натрапили на пiхоту, що привiтала їх рушничним огнем. Пiд тiєю охороною Чепiль щасливо переправився мостом на той бiк. Це тривало до вечора. Татари змагалися взяти пiхотинцiв приступом. Надвечiр боротьба притихла, а тодi пiхотинцi покинули окопане мiсце та й прямо з берега рiки пiшли на мiст. Татари за ними, а тут з другого боку став Жмайло палити з гармат i здержав татар, поки не розiбрали козаки моста i не повиносили усього на берег. Татари пiзнали, що їх козаки перехитрили. Щоб їм заступити дорогу, треба було об'їздити далеко, бо в тiм мiсцi де впливали до себе рiки Салгир i Карасу, було багато води, перейти услiд за козаками було неможливо, бо козаки били з берега з рушниць i гармат.