Андрiй Чайковський - Сагайдачний

Хан, дiзнавшись, що козаки його перехитрили, рвав собi волосся з бороди з досади.

Переночувавши тут, Сагайдачний пустився в дальшу дорогу.

Татарського вiйська вже нiде не стрiнули. Перейшли так Крим, по дорозi стрiчали татарськi оселi. Населення що лиш стало втiкати, бо нiхто тут до послiдньої хвилi не сподiвався козакiв. Зайняли i спалили город Єскi-Крим. I подалися на гори, що вiдгороджували Кафу вiд Криму. З такими возами нелегко було через гори переправитись. Мiсцями треба було розкопувати дорогу, щоб возом переїхати. Усi тi труднощi перемогла залiзна воля i енергiя Сагайдачного. Вона захопила усе вiйсько. Душа Сагайдачного жила в усьому вiйську. З вершка гори побачили вже Кафу. Цiль козацького походу, вислiд важкої працi…

Аж тепер наспiли ханськi вiйська, та вже було запiзно. Походу вже не задержать. А Кафи не захотiлось їм обороняти. Там стояла турецька залога, то хай сама обороняється. Добре, що козаки не йшли на Бахчисарай, чого хан побоювався.

Тепер у Сагайдачного була одна турбота: що сталося з Iскрою? Чи вiн вже на мiсцi, i що робити, коли вiн спiзниться, або коли його на морi турки розбили? Чи ждати тут, на мiсцi, чи кiнчати самому з Кафою?

На радi старшин розбирано питання, як довго треба їм ждати? Коли вони довiдаються, що Iскра вже є або що його зовсiм не буде? Вирiшено, що ждати нема чого, бо коли би прогавили теперiшню хвилю, то може все не повестись, бо iз приморських азiйських городiв може наспiти турецька помiч.

Ставши на цьому. Сагайдачний оставив кiлька сотень пильнувати гiр, а з рештою свого вiйська рушив на Кафу.

Сагайдачний, знаючи Кафу, попризначував мiсце, де треба на голос сурми збиратися, де зносити добичу i де приводити визволених невольникiв. Роздiлив данi прикази помiж старших, хто що має робити. Города не вiльно було пiдпалювати без окремого приказу. Особливу увагу звертав Сагайдачний на припас харчiв, яких тут можна добути. Їх треба забрати якнайбiльше, бо в Криму не поживиться нiхто у голодних татар, а коли заберуть невольникiв, то буде доволi кого годувати. Старшина розходилась до своїх частин, а Сагайдачний прилiг на возi i крiпко заснув.

Тим часом турецький паша, що командував над Кафою, довiдався вже, якi гостi зближаються i приготовивсь до оборони. Усю свою силу, якою розпоряджався, поставив на валах. Поставили тут гармати, хоч паша сам не вiрив, щоб можна тут боронитись. Видав приказ, щоб вiйсько, уступаючи, схоронилось на замку. Туди позношено багато харчiв. Цей замок уважав вiн за нездобутий i тут зможе видержати довшу облогу, поки не наспiє пiдмога. За нею послано до найближчих городiв надбережних. Довiдались про це i кафськi купцi. Мiж ними настав великий переполох. Вони заносили своє майно то до замку, то переносили на кораблi, що стояли в пристанi, iншi знову ховали усе по льохах, котрих у Кафi було доволi.

Цiлу нiч вижидали наступу. Турки зброїлись по домах. Зношено там зброю, мунiцiю, набирано в бочки воду для гашення пожарiв. Паша був певний, що замку не вiзьмуть, бо таких грубих мурiв легкою гарматою не розiб'є, а по улицях справлять турки козакам таку купiль, що жоден звiдсiля не вийде. До туркiв пристали ще i вiрмени, i греки, iталiйцi. Всi вони вважали козакiв за грабiжникiв i своїх ворогiв. Однi невольники молились по тюрмах i базарних магазинах за побiду християнського вiйська, котре висвободить їх з неволi.

Другого дня рано вiйсько зiйшло з гори i приладилось до наступу. Наступали з трьох бокiв i йшли з таким завзяттям, що в котрiмсь часi змели турецьке вiйсько з валiв i увiйшли до города. Та тут привiтали їх страшенним огнем з вiкон i з дахiв - кожний дiм перемiнився на окрему фортецю. Турецькi доми з загратованими вiкнами i сильними дверима. Люде живуть на подвiр'ї i огородi, який прилягає до дому, околеного муром.

Сагайдачний, почувши таку густу пальбу, приказав сурмити до вiдступу. Не хотiв втрачати людей. Оборонцi дуже зрадiли, що козакiв прогнали. Тим часом козаки позаходили iззаду. Перелазили мури i через огороди добрались до домiв, звiдки їх нiхто не сподiвався. Роззвiрене вiйсько стало вибивати впень усiх, кого стрiнули. I зараз стали грабити добичу, яку знайшли. В короткiм часi усi вулицi одна за одною були взятi. В городi настав великий крик i лемент. Мешканцi ховались по льохах.

Невольники, дiзнавшись, усiх повбивали, пошарпали на куски своїх дозорцiв, розбивали дверi, ламали на собi кайдани i вибiгали на вулицю з чим попало. Козаки забирали їх на збiрне мiсце, тут були козацькi старшини, котрi роздавали мiж них зброю, хто був до цього здалий, i формували зараз сотнi та посилали у бiй…

Сагайдачний поїхав у город з своїм штабом, оточений цiлою ватагою розсильних козакiв. Усюди лежали трупи побитих людей. З домiв, з базарiв забирали всяке добро i зносили на визначене мiсце. Сагайдачного всюди вiтали радiсними окликами. "Слава Сагайдачному!" Невольники ставали перед ним навколiшки i пiдносили угору руку. Тиснулись до нього, хапали за стремена, цiлували в ноги.

- Люде добрi! - говорив Сагайдачний. - Пробi! Не заступайте менi дорогу, бо робота ще не скiнчена.

Став на базарi. Посильнi козаки окружили його колом i нiкого не припускали.

Тепер стали пiдводити перед отамана знатних бранцiв, котрих пощадили, тому що обiцяли дати за себе окуп. Мiж ними був генуезький католицький єпископ, високий худощавий старець з довгою бородою. Ставши перед Сагайдачним, пiдняв до нього руки i просив пощади через якогось товмача, що знав iталiйську i українську мови.

- Вашмосцi нiчого не станеться, - говорив Сагайдачний по-латинi, - ми зумiємо пошанувати твiй вiк i достоїнство…

Єпископ дуже здивувався, почувши вiд пiвнiчного варвара мову культурного свiту…

- Гетьмане! Не забувай, ваша милiсть, що ми тут народ завойований. Недавно ще ми тут були панами, поки пiвмiсяць не запанував над хрестом, для того я прошу пощади для моєї пастви…

- Я се знаю, що ви тут були панами, та що вас невiрнi поконали, та поясни менi, ваша милiсть, чого твої земляки враз з невiрними турками стрiляли на нас, замiсть сполучитися з нами на спiльного ворога? Чого твої люде не гiрш туркiв торгують хрещеним людом, мов скотом, замiсть тим нещасливим помагати i спочувати їх недолi?

- Ми не маємо сили спинити торгiвлю невольниками. Та гадаю, що краще дiстатися такому невольниковi у християнський дiм, як до турка…

- Таким резоном, вашмосць, мене не переконаєш, бо з сього виходить, що краще аби я що вкрав, як мало би турковi дiстатись. Вашмосцi я видам лист безпечностi. Нiхто з козакiв нi тебе, нi твоєї церкви не рушить, а за землякiв то вибачай, їм дiстанеться по заслузi, йди собi з Богом, бо у мене нема часу на розмову.

В цю хвилину загримiли гармати i стрiли вiд пристанi, а за цим бойовi козацькi оклики.

Сагайдачний почвалував до пристанi. Тут побачив, як козаки загачували i здобували турецькi судна i кораблi. Цiлий морський залив заповнився козацькими суднами. Вони шниряли по пристанi, мов голоднi утки за жиром.