Андрiй Чайковський - Сагайдачний
- Название:Сагайдачний
- Автор:
- Жанр:
- Издательство:неизвестно
- Год:неизвестен
- ISBN:нет данных
- Рейтинг:
- Избранное:Добавить в избранное
-
Отзывы:
-
Ваша оценка:
Андрiй Чайковський - Сагайдачний краткое содержание
Сагайдачний - читать онлайн бесплатно ознакомительный отрывок
Интервал:
Закладка:
- А що там, панове, так заворушились, чи татарiв вижидаєте?
Нiхто не знав, що йому вiдповiсти.
- Створiть ворота i впустiть мене до города, а то до завтра не розмовимося.
Сторожа на валах стала нараджуватись i порiшили, що не буде нiякої небезпеки, як одного чоловiка мiж себе пустять.
Створили ворота, i Грицько пiшов.
Шляхта за ним кликала:
- Не йдiть, Грицьку, то якась зрада.
Але вiн на те не зважав, пiшов прямо до ратушi, де зiбралися райцi радити над обороною города.
Усi дуже здивувалися, побачивши його тут. Всi знали добре старого Грицька Жмайла задля його вiку i розуму.
- Що у вас, панове, твориться? На вiйну готуєтеся?
- То ви нам вiйну готуєте, а ми лише обороняти себе будемо.
- Свят господи! А вам що у голову набрело? Хiба ж вiтання свого владики - то вiйна?
- Шляхта хоче на город напасти, - обзивається один, - за те, що якiсь гiльтаї вашого бiскупа зневажили.
- Хiба ж то ви тих гiльтаїв на наших послали? За те, що вони поважилися, дiстали таку прочуханку, що їм вiдхочеться; кiлька навiть повисло на гiлляцi, i на тiм досить. От розумнi ви голови. Тому, хто вам таке донiс, дайте киями, не лякайте народу даремне, бо справдi готово прийти до якої бучi.
- Поручаєтесь нам за безпеку города? - питає бургомiстр.
- То смiшне, ну, але для вашого спокою я вам поручаюсь. Грицько Жмайло вмiє додержати слова. - Грицько подав бургомiстровi руку. - А ви поручаєтесь, що городськi гiльтаї не будуть нас зачiпати?
- Поручаюсь.
- Отож по тiм словi бувайте здоровi, а як сонце зайде, йдiть спокiйно спати.
Вiн вийшов iз ратушi, бурмочучи пiд нiс:
- Оцапiли!
Опiсля - так у городi, як i на площi бiля церкви, - всi заспокоїлися.
Тут до пiзньої ночi гомонiло, як в улiю.
II
Про те, що того дня в Самборi сталося, довiдалися кульчичане, ще заки Грицько Жмайло вернувся до села. Котрийсь iз Кульчицьких вернувся ще того самого дня додому i тут розповiв усе подрiбно, як вiтали владику, як побили гiльтаїв, що дiялося в школi, яка честь впала на кульчичая через старого Грицька.
Деякi завидували Грицьковому родовi, як то мiж людьми буває. Iншi величалися тим. Вiстка йшла вiд хати до хати i, як усе, прибiльшувалась. Хрестики, якi подарував владика хлопцям, перемiнилися на щирозолотi. При тiм була велика мошонка з дукатами, якi дач владика старому Грицьковi на дорогу до того города, до великої школи, якої навiть назвати не вмiли.
Грицько Жмайло пересидiв у Самборi чотири днi. Вернувся аж по всьому, коли владика вiд'їхав до Спаського монастиря. Грицько з кiлькома значнiшими шляхтичами супроводжував його аж на мiсце. Хлопцi вернулися зараз другої днини, на святого Петра, бо нiчого їм було тут бiльше робити, а i додому кортiло їх швидше вертатися та почванитися в селi.
Розумiється, що тепер не мали супокою перед цiкавими. Запрошували їх до хати i частували медом та ягодами. Аж обридло безупинно те саме оповiдати.
Ровесники дивилися на них з пошаною, не смiли до них приступити.
Через тих чотири днi Грицько, держачи в кишенi владичий лист до князя Острозького, безупинно про те думав, як це велике дiло довести до путнього кiнця. Його мрiя здiйснилась, а тепер треба було подумати на розум. Вiн походив з шляхетського старого роду, тож хоч був худопахолком, як i уся ходачкова братiя, не хотiв посоромити себе перед князем, бажав виступити зi своїми правнуками достойно, по-шляхетськи. Поперед усього треба було подбати про гарну одежину та й зiбрати грошi на першi потреби.
По поворотi не давали йому сусiди спокою. Мусив усе розказувати подрiбно.
- Не в тiм дiло, панове, що тепер владика зайнявся хлопцями-кульчичанами, та й мене, старого вашого брата, пошанував, та ви подумайте, яка то честь буде для нас, як хлопцi в люде вийдуть, як будуть вченi. Тодi всякий спитає: а звiдкiля вони? Який їх рiд? Хiба неправду говорю?
- Правда, пане Грицьку, коли б вони лише добре велися та пильно вчилися…
- Най би не так! Дав би я їм, то не може бути. Мiй рiд не смiє бути знеславлений, ну, а старого Конаша знали усi, чесна була людина, а пословиця говорить, що яка яблуня, такий i овоч.
- Тiльки, пане Грицьку, от що я вас просив би: не посилайте вже ваших хлопцiв нi з кiньми, нi з товаром, хай уже доучуються, заки поїдуть, а то виходить з того шкода.
- Та яка шкода? -питає здивований Грицько. - Хiба ж вони якi гiльтаї? Говорiть, я зараз їх покараю. У мене того не може бути.
- Я не те думаю, а ось як: вийдуть з товаром чи там з кiньми на пасовисько. Зараз їх обсядуть хлопцi, та й вони давай розповiдати за владику, за хрестики, за екзамен. I зараз усi так заслухаються, що хоч стрiляй, не почують. А тим часом товар поволеньки - та й у царину. Товар - то розумна твар, зараз змiркує, що його нiхто не пильнує. Менi вже зробили шкоди на кiлька кiп, бiгме боже!
- Шкоду-то я вам поповню i вашої ради послухаю, - сказав Грицько.
Вiн став тепер передумувати, чим би хлопцiв зайняти до того часу, коли треба буде їхати. Ходив по обiйстю та думав. Часами говорив сам до себе пiвголосом, муркотiв щось. А далi пiшов пiд острiжок свого шпихлiра i вистругав двi ясеневi шаблi на боднарськiм стiльцi.
- Ось чим я їх займу. Неминуче їм треба буде пiти колись на Запорожжя мiж козацтво. Не завадить пiти вже з чимсь. Либонь, що я їх бiльше не побачу, треба тепер навчити те, що я знаю i чим на Запорожжi славний був. Марку! Ходи сюди, дитино. На, бери шаблю та вважай. Кожний Жмайло мусить цю штуку знати, то жмайлiвська штука. Дивись добре…
Старий став вчити Марка орудувати шаблею та Жмайлової штуки, А ця штука вимагала великої зручностi i вправи. Випрямивши руку напроти себе, обертаю- чи шаблю в малих колесах довкруги шаблi противника так, щоби шаблi "аж сплелись вкупу". Крутити так шаблею дуже швидко, не дати противниковi освободити шаблi з того сплету. Вiдтак нагло зiгнути руку в лiктi, а тодi шабля противника полетить у повiтря. Тодi вже махни раз по головi, та й годi. Цiла рiч у тiм, щоб виправити руку в кiстцi. До того треба заправлятися без упину день у день.
Така була теорiя Жмайлової штуки, якою Грицько величався i чудеса про те розказував.
Вiдтепер хлопцi не мали iншої роботи, як цiлу днину вправлятися. Грицько мiрився то з одним, то з другим, i кожного разу вибивав шаблю, як перце.
- Цього тебе нi в якiй школi не навчать, а це треба кожному шляхтичевi знати. Го-го, небожата! Ще не одне прийдеться вам пережити. Живемо в поганих часах, а ще настануть гiршi. Це прочуває моя душа. Нам прийдеться обороняти наш руський православний народ, нашу церкву вiд латинства, вiд ляшнi. Будуть кривавi бої. Не лиш вчених нам треба, але i лицарiв. Тих, може, ще бiльше, бо книжкою нахабного ворога не зможеш. Так воно, мої дiти!
Такi науки давав старий частенько. Звичайно тодi, як вiдпочивали змученi. Тодi сiдав старий на приспу перед хатою, а хлопцi бiля нього, на землi. Люде залюбки дивились на того сивоголового старця i двох хлопцiв…
Читать дальшеИнтервал:
Закладка: