Владимир Яременко-Толстой - Девочка с персиками

Було усе,
І був Мишко, ставок,
І танцював яскравий поплавок –
Осіннім ранком по росі
Клювали добре карасі.

Ходили цаплі по болоті
І цап колгоспний їв траву,
Старий Іван піймав сову,
Та мав лише три зуба в роті…

Не бачів я того мішка,
У котрому знайшли Мишка…

ДУМА ІV

А він здурів,
Вона сцапіла,
Він реготав,
Вона ревла.

Лежить Шевчєнківська могила

Біля ревучого Дніпра.

Реве Дніпро,
Дівчина пісню
Співа собі про козака,
Та грають хлопці в "дурака",
І навіть лівая рука не знає,
Що зробила права,
На що вона не мала права,
Але зробила…

У селі кують залізо ковалі,
Кують кольчуги та мечі,
Вже засурмили сурмачі…

І завтра вранку на світанні,
Поснідав галушок в сметані,
Я їду в Київ, де у Лаврі
Бессмертнії поєта лаври
Віддам народу –

Хай народ собі втішається…

В город піду сапати буряки,
Та вирубати будяки.

В ставки біжать дівчата голі
Купатися.

Заляжу в полі:
З підзірною трубою буду
Дивитися на товсту Люду,
На довгоногую Одарку,
Що з нею цілувався в парку,
Коли ми швендяли на танці –
Я в картузі, вона в панамці.

Та на малу веселу Ірку –
Колгоспну зірку та красуню,
Таку до сладощів ласуню,
Таку ласкаву та бентежну,
Завжди зі мною обережну
І не пускавшую до хати.

Та на патлату чорну Сашку,
Та на прищату булу Машку,
Та знов на Люду,
На Одарку…

Після обіду вип'ю чарку,
Почну смалити папіроси,
Приносять свині опороси,
Бо постаралися кнури
Колись вечірньої пори.

Пориюсь знову в огороду,
Та заспіваю гімн природі.
І в кучу бичого ьгімна
Раптово втраплю близ гумна.

Реве Дніпро, реве ревучій,
Сердитий вітер завива,
Дівчина пісню обрива,
Ту, що співала про козака,
Та вибігає в поле мака.

Шука коханого в степах –
Знаходе лише зграї птах,
Та хижих натовпи комах.

І повертається до кручі
Своєй недолі і Дніпра,
Де прала милого одежу,
Та я за нею вже не стежу.

Широкий тихо застогнав
І заревів, і тихо гнав
Її в Туреччєну…

ДУМА V

В сараї хрюкалим кнури,

Помиї сьорбали з корита…

Та раптом, ніби з-під кори
Берези крапля
Вийшла ти –

Струнка,
Наряджена,
Умита.

Сідало сонце,
Лютий вітер
Ніс холод –

Ніби воду з відер
Плескав на нас.

Панас сердитий
Стріляв з рушниці по качкам,
І роздавали діточкам
Дядьки якісь чужі – не наші:

Канфети, яблука, гамаші,
Книжки з малюнками, платочки,
Яскраво вишиті сорочки.

Колиб не вітер був, вони
Зазнали б, сукіни сини,
Як до дітей отак –
З дарунком.

Я регіт відчував під шлунком.
Казились діти.
Раді-раді:

Дівчата – хусточкам, помаді,
А хлопці вже були в засаді,
Щоб одібрати у дівчат
Їх скарби.

Квів вишневий сад.
Оришка-баба товстий зад
Рукой чєсала, та співала:
"Я хочу сала, сала, сала…"

Гуляли, люба, ми з тобою,
Тут, розпустивши хвіст трубою,
Пробігла кішка…

Біля яру
Зустріли ми уже отару –
Кішок, собак, качок, коров…

Вони брели кудись, немов,
Шукали долі в чистім полі.

З-під людськой вирвавшись неволі
Брели отак кудись…

Дарма! Де їм знайти такі корма,
Що їм давали на селі –
Дари ланів, дари землі!?

Сідало сонце за хати,
Переді мной з'явилась ти
З важкої чорной темноти.

Кішкам хвости ми накрутили,
Та їх на волю відпустили.

ДЯДЬКО В КОРОНІ

Сховався хтось у цьому лісі,
Та тихо гілками гойда.

Колись я бачив – дядько лисий,
Тікав до річки, де вода
Була чєрвоною від крові.

Надів корону він на лоб,
Та тут побачів він ворону –
Її ганяв здоровий жлоб.

Бджола летіла за нектаром,
Водили баби хоровода,
А дядько лисий (даром, даром)
Шукав в бурхливій річці брода.

Оришка з лантухом картоплі
Дивилась – дядько роздягався,
По щокам розітерши соплі,
Вона побачіла – купався
В короні лисий дядько.

Темно
На дворі стало,
Ніби ноччю…

Оришка гикнула непевно,
Забувши соромність дівочу.

Купався лисий дядько в річці,
Співали на деревах птахи.

В той день згоріли в жаркій пічці
Туда попавшії комахи.

Оришка з лантухом картоплі
Прийшла додому тільки вранці.

І мати в утрішньому сонці

Вже працювала на ділянці.

Ховався хтось у лісі темному,
Здоровий жлоб ганяв ворон.

А дядько в царстві у підземному

Знайшов ще декілька корон.

Та, блиснув зубом діамантовим,
Він снідав гілками ялинок.

Спідницю підібравши бантом,
Ввійшла Оришка у будинок.

ЕТЮД

Поезії прозора цівка,
Мов молода весела дівка.

Вірш,
Ніби тополь при дорозі,

А слово
Як ліхтар на розі

Двох вулиць,
Що зхрестили місто

Без сенсу,
Наміра,
Без зміста.

Блукаючи по місту цьому,
Зустрінеш,
Крапку,
Риску,
Кому…

БИЛИНА

Народ, що звів святі основи
Новогіродського кремля,
Хай воля славиться митця,
Жнеці, мисливці, риболови

Дивились тихо, як вівця

Крокує полем.

Мирно, чємно
Вона щіпає очерет,
Та озираться даремно
На принців,
Вилізших з карет.

Шепочє хтось: "Вівця крокує!
Вівця крокує, Боже, Ти,
Що світ створив із темноти,
Помилуй Мя!

Не стану більше
Грішити я перед тобою,
А краще з торбою, з торбою
Піду по світу, по хатам –
Вклонюся тут, вклонюся там…

Щоб пребувала воля Ця,
Та щоб дивитись, як вівця
Крокує полем, лісом, лугом,
І стати їй надійним другом,

Оберігати і пасти,
О, Святий Господи, прости!
Прости мене, прости народи,
Що обробляють огороди,

Щоб потім перти на базари,
Мов хижі лютії хазари,
Картопля, яблука і сало,
Та все їм мало, мало, мало…"