Брати Капранови - Розмір має значення

- Допитували?

Гриць здивовано звів брови:

- Ні. А навіщо? Ми допитували всіх, хто жив на шляху від 211-ї до виходу, а 110-а - це поверхом нижче і зовсім в інший бік.

Я зробив суворе обличчя.

- Знайдіть її, будь ласка, - і поки Гриць порпався з кнопками комп’ютера, пояснив: - Розумієш, 110-а має спільний кут з 211-ю, а старі пані завжди погано сплять, тому вона могла багато почути, як ти вважаєш?

- Тут на моніторі з’явилося обличчя старенької сивенької жінки зі жвавими очима. І подивившись в ці очі, я зрозумів, що не помилився.

- Хау ду ю ду? - чемно запитав Гриць.

- Хау ду ю ду, - відповіла жінка. - Вот’с хеппенд?

Гриць видобув з кишені посвідчення й тицьнув співрозмовниці в очі. Він відрекомендувався працівником Української Регіональної Поліції, у відповідь на що пані на моніторі раптом перейшла на щиру українську:

- О, дуже приємно. Мій прадід теж був українцем. Чим я можу допомогти шановному пану?

Ми перезирнулися. Гриць відкашлявся.

- Пані жили три тижні тому в готелі «Заграва»?

- Так, а то що? - жваві очі з цікавістю роздивлялися нас.

- А чи пані не чули вночі чогось дивного? З другого поверху.

- Чула, - охоче обізвалася та. - А я все гадаю, чи запитає мене хто, чи ні…

- І що ж ви чули? - не дуже ввічливо перервав її Гриць, але вона не образилася.

- О, то було дуже цікаво. Дуже, - жінка кокетливо поправила зачіску. - Першої ж ночі, як я там оселилася, до речі, непоганий готель і до того ж дешевий, я тепер завжди буду зупинятися там… Так от, першої ж ночі, як я оселилася, десь близько одинадцятої раптом звідкілясь згори почулося страшне гарчання. Ви знаєте, я не дуже розуміюся на зоології, але мені здається, що то був тигр.

Гриць посміхнувся.

- Дарма ви смієтесь. Справжнісінький тигр. Він так гарчав, як ото, знаєте, в зоопарку. Я злякалась та зателефонувала адміністратору. А вони чомусь засміялись. Отак, як ви. І знаєте, на мене це справило дуже погане враження - у них в готелі тигр, а вони сміються. Потім вони сказали, щоби я не хвилювалася і спокійно спала, а вони спробують це вирішити. Добре сказано - спокійно спати! Коли над вами так гарчить! Але потім гарчання припинилося.

- Коли це було? - швидко запитав Гриць. «Чіпкий хлопець» - подумав я.

- Коли? - перепитала пані Стрейзанд. - Мені здається, близько дванадцятої. Так-так, зараз я згадую, було двадцять на дванадцяту.

- Ви так точно запам’ятали?

- Аякже! - вона, здається, навіть обурилася. - Коли б над вами, добродію, всю ніч гарчав тигр, я гадаю, ви б теж запам’ятали.

- Дякуємо, пані Стрейзанд, - посміхнувся Гриць.

Вона стрельнула очима:

- Прошу. А що, власне, сталося?

Гриць брехав не замислюючись:

- Це і справді був тигр. Його вкрали з цирку і переховували в одному з номерів. Але це, зрозуміло, не повинно вплинути на репутацію готелю «Заграва».

- Та що ви кажете! - сплеснула руками жінка на моніторі. - А я вже гадала, може, мені причулося. Може, я, стара, вже зовсім з глузду з’їхала. А виходить…

- Дякуємо, пані Стрейзанд, - вставив Гриць. - Ви нам дуже допомогли.

- Прошу, - обізвалася та і зв’язок вимкнувся, не чекаючи на продовження.

Ми перезирнулися.

- Невже він і справді так хропе? - запитав Гриць у простір.

Я тільки значуще звів брови.

- Отже, Грицю, виходить, що він зник з готелю приблизно о пів на дванадцяту.

- Виходить, - погодився він.

У голові блукали деякі підозри, але я не поспішав їх висловлювати. Тому вирішив повернутися до покинутої справи.

- На чому ми зупинилися?

- Підстави для злочину.

- Ну, і які ж підстави?

- Жодних. За свідченням родини, пан Ґедзь взагалі не мав ворогів, ба навіть просто людей, які б погано до нього ставилися. На роботі - така сама картина, стосунки з керівництвом - дружні.

- Фінансові махінації?

- Кажуть, що нема.

Я недовірливо скривився.

- Ми перевіряли, - запевнив Гриць. - Дрібниці, ховали прибуток і таке інше. Всі так роблять.

- ГУК? - запитав я.

- Що ГУК? - Гриць спочатку не зрозумів, але потім виправився: - А-а. Справа в тім, що Галактичний Український Конгрес реальною політикою майже не займається, ну, тобто займається, але офіційна його структура, до якої належав пан Ґедзь, як нам пояснили, використовується фактично для прикриття - благодійність там, листування, конференції.

- Добре, - погодився я. - Оце так вуйко! Ні до чого не причетний! Чорта його красти? Брешуть вони. Через такого нікчему й поліцію не потурбували б, не те що вас.

Гриць знизав плечима:

- На жаль, це тільки офіційна інформація.

- Зрозуміло.

Чесно кажучи, мене це розлютило. Знайшли з ким гратися в хованки! Хочеш людину знайти - викладай все, як є. Не хочеш - іди до біса! Кому потрібні всі ці витребеньки: не причетний, не був, не помічено. Треба було іти до Ляха лаятись. Але спочатку…

- Грицю, - попрохав я. - Ану скажи, хто виходив з готелю близько дванадцятої і який вони мали вантаж.

Гриць знову натиснув якісь кнопки:

- За свідченням портьє, близько дванадцятої з готелю вийшла група ефіопських туристів.

- Вантаж?

- Без вантажу. А також двоє андромедян з валізами.

- Великі валізи?

- Портьє каже, величенькі. Але ці двоє в готелі не жили, вони зайшли в гості до 513-го номеру, і коли заходили, вже були з валізами.

- Важкі валізи.

- Здається, так. На коліщатках, - Гриць дивився на мене, немов щось метикуючи, а потім хлопнув себе по лобі. - Боже! І як я сам не здогадався!

- Скільки важив наш вуйко?

- Важив? - Гриць натиснув на кнопки. - Сто дванадцять кіл.

Я присвиснув.

- Ну добре. А зараз перевір для проформи, хто жив у 513-му та довідайся, коли й у якому напрямку з найближчих космодромів вилітали тієї ночі валізи вагою понад сто кіл. Здається, їх не повинно бути багато.

Гриць всівся зручніше і почав гамселити по клавіатурі. Я ж для спочинку сходив до бару та заправився пивом. Люблю його, грішним ділом, хоча УГС і вважає це шкідливою звичкою.

Поки я ходив, Гриць уже впорався. От нам би свого часу таку апаратуру. Звичайно, дядько, що жив у 513-му, жодного відношення до справи не мав, у нього очі на лоба полізли, коли Гриць показав свою фальшиву УРПешну корку. А з космодромів Землі того дня вилетіло 15 валіз за сто кіл вагою, причому сім з них летіло до Андромеди. Всі хазяї валіз - чоловіки, звичайно, яка жінка попре такий вантаж. Сім валіз до Андромеди везли семеро андромедян. Отак.

Гриць дивився на мене. Очі його палали.

- Ну що, козаче, де там твій фінансовий директор? - запитав я.

Він кивнув:

- Геніально! Коли він ще живий.

- Та живий. Зарізати і тут можна. Чорта його возить.

Я простягнув Грицеві пляшку пива. Він не відмовився.

- Так, - підсумував я, - починається друга серія. Тепер треба його звідти діставати.

А справа була в тім, що цивілізація Андромеди у стосунках із Землею поводилася дуже незалежно, навіть ексцентрично, коли завгодно. Хоча андромедяни і мали писемність, в їхній цивілізації вона не відігравала звичної нам ролі. «Ти мені друг, - пояснював їхній Президент нашому, - я тобі все віддам, нічого не пожалію. Ти мені ворог - я тебе вб’ю. Навіщо псувати папір?» Залізна логіка, чи не так? Саме через цю логіку з Андромедою не було підписано жодного папірця, який щось комусь гарантував би. Андромедяни не повертали нам злочинців, не давали політичного притулку, не підтримували дипломатичних стосунків, не засилали послів, а на наших не звертали жодної уваги. Вони взагалі все розуміли на рівні друг - не друг, і на будь-яку спробу з’ясувати подробиці тільки лапами розводили: мовляв, навіщо? Агенти, що працювали там, давали суперечливу, але абсолютно достовірну інформацію. Мене Бог милував від праці на Андромеді, але старий товариш Сагайдачний після року там видихнув: «Хріна розбереш!» І от тепер ці «друзі», судячи зі всього, вкрали нашого ріднесенького вуйка.