Любко Дереш - КУЛЬТ

За весь час практики - від кінця третього курсу дотепер - Банзай бачив дев’ятнадцять сновидінь. Із переїздом у Мідні Буки вони стали снитися йому практично щоночі. Це нага няло розмитий страх та тривогу.

Здавалося, він повільно наближався до чогось.

3.

Банзай надумав піти до Діми. Той мусив знати хоч би щось про той Інститут трансперсональної психології. А якщо він направду щось знав, то, може, підказав би, про що та книжка, яку читав Корій.

У психохолога сидів пан Вітайль Тичинда. Він пив каву й розповідав щось відверто нецікаве. Коли у двері зазирнув Банзай, лице Діми набуло страдницького виразу, мовляв,

«Порятуй, друже!»

- Вітю, у мене клієнт, - звернувся він до пана Вітайля.

Той продовжував нахабно сьорбати каву.

- A a a a a a! Заходьте, заходьте, пане Юrію. Сідайте тут на кrісло. Ми з Дмитrом саме rозмовляємо пrо ПОЕЗІЮ.

Taк oт… Сосюrа Rанній і Сосюrа Пізній - цe щось вельми відмінне… Дo rечі, ви читали мою останню збіrочку? «Заrади кохання»? В основному, веRлібеRи… Так так, досить непогані веРлібеРи!!! - різко перейшов він на виразну україн ську, побачивши, що втрачає публіку (Банзай саме хотів непомітно вислизнути).

Банзай скрушно похитав головою, показуючи, що ні, ще не читав нової збіrочки: робота, дружина, діти - ніколи все!

Діма задумливо розглядав сумне обличчя Ринґо Старра та босі ступні Леннона.

- То знак, - таки не втерпів він. Побарабанив нігтями по голих ногах. - Знак. Усім нам.

Діма виразно глянув на пана Вітайля. Здавалося, його погляд промовляв: «Джон тим самим хотів передати люд ству, що кавування під чорно білими плакатами - не іграшки, і що кабінети психологів - не місце для таких крети нів. Даруйте, для таких кrетинів».

Пан Вітайль, здавалося, раптово прозрів і збагнув усю символічність босості Джона. Він хутенько досьорбав каву (при цьому бурмотів: «Аякже! У Чєхова всьо всьо о о о пrо це написано! Slovo v SLOVO!») і чкурнув геть.

- Слухай, Дімо, - звернувся він, коли двері за поетом зачинилися, - ти читав якісь книжки Інституту трансперсо нальної психології? Ну, Ґроф, Маккена… - Ґроф. А шо таке?

- Шо, на твою думку, означає вираз «пнакотіческіє пєснопенія»?

Діма знизав плечима. Без поняття, - говорило це знизу вання.

- А хто такий фон Юнцт? - звичайно, тепер він прига дував книжку, але Дімине слово його також цікавило.

Той знову знизав плечима.

Банзаю кортіло задати ще одне запитання: як пов’язати тексти трансперсональної психології з культами Полінезії та їхніми аналогіями в доколумбовій Америці?

Але й цього Діма не знав. Тому Банзай не питав більше нічого.

Він боявся, що зовсім скоро сам дізнається, у чому справа.

У Бібліотеці.

Тільки до чого тут ще й Корій?

4.

7.10.2000

Я знову побував Там. Це можна назвати Вавилонською Бібліотекою, як висловився один іспанець. Там я умію читати практично усіма мовами. (тепер усі мови здаються лише однією і тою самою) Я спитав у свого наглядача, чи це сон.

Він намагався розтлумачити мені, що свідомість неперервна, і сон - не відпочинок для мозку. І взагалі, мозок до сну (до сну чи сновидіння - ось що важливо!) не має жодного стосунку. Наглядач сказав, що ми самі собі шкодимо, намагаючись інтерпретувати усе підряд. Важливий процес, а не форма. Якби не наша примха інтерпретувати, ми б зрозуміли, що немає різниці між енергією і матерією.

Ми сприймаємо речі полярно - життя або смерть, енергія або матерія, присутність або відсутність, ФОРМА або ПОРОЖНЕЧА (???). На іншому рівні, сказав наглядач мені, він зуміє пояснити це дуже наочно, - міг би так і не вимахуватися. Зовсім я його не про те питав! Чи, може, я неуважно слухав? Він сказав: «Порожнеча - це найдосконаліша».

Я читав про дивні речі. В основному, книжки різних заборонених авторів, які були або єресіархами, або прихильниками різних забутих культів. Тепер бачу певний зв’язок між усією тою літературою, яку мене змушують вивчати. В окремих книжках дуже обережно згадуються якісь давно забуті боги, але так ненароком і пошепки, ніби боялися одного лишень написання їх імен. Я не можу втямити, як пов’язати УСІ факти.

Переді мною велетенська мозаїка. І ті боги, яких так усі бояться, - становлять її центр. Це як про секс: усі знають, але ніхто не говорить. Бояться, чи як?

5.

11.10.2000

Не знаю, де я був, АЛЕ ЦЕ НЕ СОН.

Знаєш, що я прочитав нині?

Пішла справжнісінька «чорнуха». Вони гадають, що я вже дозрів.

Читав «Демонологію», «Культи гулів», «Прарелігії Шамбали та Му». В основному - опис догм різних віровчень. Практично все - стовідсоткова лажа, але вже проглядається СПІЛЬНА РИСА: вони всі згадують про НАЙДРЕВНІШІ КУЛЬТИ. Всі сходяться на одному: прадавні цивілізації поклонялись якимось диким богам, що прийшли із зірок, імена яких прокляті та забуті, і тому, хто вимовляє їх, вони спопеляють уста і покривають гнійними виразками рота. Культи їхні були кривавими й страшними. І всі як один бояться написати, що ж то були за релігії (релігія?) (пізніше) я щойно прочитав книжку, яку бачило чоловік п’ятсот, не більше (чомусь дрижать руки) З тих, шо бачили, читала лише третина всьо зовсім не так, як ми думаємо

В упор не так запам’ятати БОГИ СИВОЇ ДАВНИНИ/ВЕЛИКІ ДРЕВНІ напевне, я більше лягати спати не буду

1.

Усе залишалось таким самим. Учні, викладання. Зимні шало, а дні коротшали. У квартирі було холодно, бо виключи ли ще й опалення. Не було світла, вулиці порожніли.

Львівський поет декадент Влодко Реланіум (в дещо інших колах більш відомий як Данко Еленіум) писав: «Нас тала та пора, коли надто холодно, щоб було тепло, та все ще надто тепло, щоб було дійсно холодно».

Гори, як завше, випромінювали вічність.

Змінювалося тільки місто. З плином часу вулиці прося кали невиразним страхом. Так, напевне, ЦЕ приходило з вітрами з гір та з голодними запахами із далеких темних зірок.

2.

У ніч, коли Банзаю приснилось останнє усвідомлене сно видіння про Бібліотеку (а це було в середу, 19 жовтня), він несподівано прокинувся посеред ночі. Банзай скинув із себе ковдру й тонкий коцик і виглянув надвір. Вуличку затопило ефірним холодом і крихким місячним світлом. Навколо місяця утворилося бліде, з відблиском, гало, яке віщувало негоду.

Банзай глянув униз. Серце різко кольнуло й швиденько забилося. На вкритому інеєм хіднику стояв Корій і, задерши голову, дивився в небо. Несподівано погляд чоловіка пере містився із зірок на шибу, де біліло обличчя Юрка. Його очі майже фізично вчепились у того гачкуватими кігтиками.

Банзай облизав губи. Під сонячним сплетінням палав вогонь.

Корій повільно відірвався від асфальту й поплив угору повітрям прямісінько до Банзаєвого вікна. Навколо чолові ка, здавалося, загусала темрява, обволікаючи Корія у чорну рясу. Губи помітно ворушились, промовляючи нечутні слова.